Матроси розглядали її, і кожен висловлював свою думку.
— Скидається на антонів огонь, — сказав один.
— Треба солоною водою полити, — порадив другий.
Принесли солоної води й полили на рану. Поранений помертвів, заскреготав зубами, скорчився від болю, але не крикнув. Потім, коли біль трохи вщух, він звернувся до брата:
— Дай мені твого ножа.
Брат простяг ножа.
— Подерж-но мені руку, рівніше. Тягни вгору.
Брат зробив, як він просив.
Тоді він почав різати сам свою руку. Він різав ббережно, обдумано, відтинаючи гострим, як бритва, лезом останні сухожилля, і скоро замість руки залишився лише обрубок.
Жавель глибоко зітхнув і вимовив:
— Так треба було. Інакше — амба.
Йому наче полегшало, він з силою вдихав повітря. Потім знов почав лити воду на свій обрубок.
Вночі погода погіршала, і пристати до берега не пощастило.
Коли розвиднілось. Жавель-молодший узяв свою відрізану руку й довго розглядав її. Вона почала загнивати. Підійшли й товариші глянути на неї. Вони передавали її з рук у руки, повертали, мацали, нюхали.
Брат сказав:
— Треба викинути це в море, негайно.
Але Жавель-молодший розсердився:
— Е, ні! Е, ні! Не дозволю. Це моє, хіба ні? Адже це моя рука!
Він схопив одрізану руку й стиснув її між колінами,
— Та вона ж однаково згниє, — сказав старший брат.
Тоді пораненому щось спало на думку. Коли доводиться затриматися в морі, рибу складають у бочки з сіллю, щоб вона збереглась. Він спитав:
— А що як покласти її в розсіл?
— Це діло! — схвалили рибалки.
Спорожнили бочку, в якій зберігався улов останніх днів, і на дно поклали руку, засипали сіллю, потім поскладали назад рибу одну по одній.
Один з матросів пожартував:
— Коли б тільки я не продав її з торгів.
Всі, крім братів Жавель, розсміялись.
Вітер не вщухав. Довелось лавірувати біля Булоні до десятої години другого дня. Поранений продовжував безперервно лити воду на рану.
Час від часу він підводився і походжав з одного краю баркаса до другого.
Брат, стоячи біля керма, стежив за ним очима й похитував головою.
Нарешті, судно ввійшло в гавань.
Лікар оглянув рану й сказав, що вона в доброму стані. Він перев'язав її як слід і приписав спокій. Але Жавель не хотів лягти в ліжко, поки не візьме свою руку, і поспішив повернутись у порт, щоб відшукати бочку, яку він позначив хрестом.
Бочку при ньому випорожнили, і він забрав свою руку; вона добре збереглась в розсолі, зморщилась і наче посвіжішала. Він загорнув її в принесений з цією метою рушник і пішов додому.
Дружина й діти довго розглядали цей шматок батькового тіла, мацали пальці, зчищали дрібки солі, що забилися під нігті. Потім покликали столяра, щоб він зробив маленьку труну.
На другий день весь екіпаж баркаса йшов за труною з відрізаною рукою. Обидва брати йшли поряд, очолюючи процесію. Парафіяльний паламар ніс маленьку труну під пахвою.
Жавель-молодший кинув рибальство. Він дістав скромну посаду в порту і, коли розповідав згодом про нещастя, яке спіткало його, то говорив своєму співрозмовникові на вухо:
— Якби мій брат згодився тоді відрізати снасть, рука моя була б ціла й зараз, певна річ. Але він держався за своє добро.