М'ячі у старших були вже гумові. Ми ж, малеча, гралися ще м'ячами волосяними, краще сказати — вовняними. Напровесні худоба починала линяти, батьки чи старші брати висмикували з корів жмені вовни, збирали докупи і, коли її наносили в хату скільки треба, качали волосяні м'ячі. М'ячі ці були легкі, еластичні, ними було добре і легко ґрати. Та вони боялися води. Наш батько, заклопотаний десь по роботах, і в голову не покладав, що нам із сестрою потрібні м'ячі чи хоча б один м'яч. Задовольняла нашу потребу мама. Вона бгала всяке шмаття і набивала ним капшучок, потім гарйенько викруглювала його, зшивала. Це був м'яч ганчір'яний., Ним можна було гратися. Краще вже такий, ніж ніякого!
Але ганчір'яний це ж все-таки не волосяний! А такі, волосяні м'ячі щоразу мали мої ровесники з сусіднього двору: Василь і Параска, бо дядько Тишко пильно стежив за інтересами своїх численних хлопців і дівчат.
Ми на осонні. Вдвох. Василь із своїм волосяним м'ячем. Я — зі своїм ганчір'яним. Я дивлюся — очей не одірву від Ва-силевого м'яча, він так само не одірве очей від мого, бо мама пошила його з якоїсь барвистої тканини. Нарешті я кажу:
— Дай, Василю, мені твого м'яча подержати.
— На! — погоджується хлопчик.— А ти мені свого дай. Ми обмінюємося. Стоїмо і жадібно розглядаємо те, що до
рук нам потрапило.
Надивившися, я питаю:
— А можна мені, Василю, твоїм м'ячем об землю ударити?
— Бий,— охоче згоджується Василь. І сам теж підіймає руку і з силою б'є моїм, ганчір'яним м'ячем об землю. Його волосяний м'яч вдаряється об землю м'яко, нечутно, підскакує легко і високо. Мій, ганчір'яний, гупає об землю якось недоладно, глухо і хоч би трохи підстрибнув! Вгруз у траву і аж сплюснувся.
Василь крутить головою, кажеі
— Фе, який у тебе поганий! —і і тягнеться рукою до свого волосяного.
А я ще й трішечки не награвся. Аж сльози на очах набігають, і я благаю:
— Василю, дай я ще трохи пограюся!
— Е,— відповідає Василь.— Своїм грайся, ганчір'яним. А своїм я сам буду гратися!
Він уже майже дотягся до м'яча. Уже ухопився за нього. Ой леле, ой лишенько! Що маю робити?
Відсмикую руку назад, заводжу її з м'ячем за спину, кричу:
— Не дам!
— Віддай!
Я репетую вже на весь голос. Василь теж щось кричить. Шарпається до мене. Обхоплює мене, відняти хоче свого м'яча. Ще кілька хвилинок — і на моріжку вже качаються два білоголові хлопчики.
Василева мама була ближче, ніж моя, бо діялося біля їхнього двору. Почувши галас, вона вискочила до нас. Я був старший трохи за Василя. І на цей ічас, певне, фортуна була на моєму боці. Я повалив супротивника, надужив його і, видираючи м'яча, кричав щосили:
— А віддай лишень, віддай!
М'яч був Василів. Василь лежав на землі: у нього з рук видирали його власний м'яч!
Тітка Ганна була хороша людиіна, добра сусідка, дбайлива мати, уважна і до нас, приятелів її сина й дочки, бо ж частенько доводилося гуляти то в нашому дворі, то у їхньому. Жили Тишки бідно-пребідно, може, ще бідніше, ніж ми, бо у нас батько весь час крутився у місті, в садах, в, церковному хорі, по всяких кумедіях, а дядько Іван лише господарював. Але яке господарство на півтора-двох десятинах, коли сім'ї у нього: він сам, тітка Ганна, сини Дмитро, Василь Іван; дівчата Оксана, Параска; дядькова Іванова глухоніма сестра, теж Ганна, і її син, вічний, безпросвітний наймит Марко? І все ж зайдеш у хату, а вона, хоч бузиновим чи калинойим пирогом, а пригостить гостей. Добра була, але придавлена злиднями, вразлива, нервова. Спалахувала, як сірничина. Спалахнула й тепер. Ухопила мене, видерла м'яча з рук, крику наробила на цілу вулицю і чи вдарила мене, чи ні, може, лише пхнула у спину, а моя мама вже на воротях. І теж уже спалахнула. І теж уже закричала:
— А нащо ж то ти дитину вдарила?! — Дитина — це я. Мене печуть болі за м'яч, яким дйля не дала мені награтися. Пече образа, що тітка Ганна не мене підтримала, а свого сопливого Василя. А тут ще й мама кричить: "Нащо ж ти ударила його?" Як не поспівчувати собі? Я починаю співчувати собі, заливаюсь такими сльозами, як рясна травнева злива. Мої сльози — це паливо у топку війни. Моя мама вже клекоче з гніву за мене. Але ж Василь теж не; дурень. Його ж і повалив сусідський Іван, себто я, і м'яча хотів видерти. Хіба це не образливо?! Він теж починає співчувати собі і голосить чи не краще за мене. І ось четверо ми кричимо, захлинаємось, хто від сліз, хто від гніву. У тітки Ганни ґострий язик. Моя мати все життя своє до заміжжя в наймах працювала. Тітка Ганна — водила старців. І ось, засліплені гчнівом, бідністю, безпорадністю своєю, починають вони ганити одна одну, поціляючи у найболючіше місце. Тітка Ганна кричить на маму нашу:
— Панська помийниця, підтиканка! Ось хто ти!
— Ага, то ти така?! — скрикуй наша мама. І заводить: — Ах ти ж старчоводка!
Біля всіх воріт уже цікаві сусіДки. Тоді ні кіно, ні театрів у селі не було. Кожна така історія' була подією, вносила щось нове в одноманітне життя, як же тут всидиш дома в хаті? Надто, що такі сварки у селі раз у раз закінчувалися чимось таким, що матерки починали халати нас, заганяти у двір.
Ось-ось щось станеться!
І справді ставалося. Тітка Ганна несамовито раптом обертається до нашої мами, нагинається і, різким рухом підібравши спідницю, кричить:
— Ось тобі, ось тобі, ось тобі|
Моя мама хапає мене за руку і т!ягне у двір. Тітка Ганна знесилено стихає і теж якось млязо, безсило завертає у свій двір. Сусіди розходяться. Вистава закінчилася. Три-чотири місяці після цього не будуть розмовляти наші мами. А як же бути нам з Василем? Хіба ми можемо гуляти один без одного хоч один день? Тим часом, загнавши мене у двір, мама строго наказує:
— Щоб ти ніколи не смів з Василем та Параскою гратися! Дома, в дворі грайся!
Еге, добре тобі, мамо, такі Декрети виголошувати. Ну, гаразд, буду сидіти я дома, тим більше, що таки я злий і на Василеву маму, і на Василя: А що робити, колита злість мине, а вона в нас більше як один день, не держалася? Прийде вечір, за ним ніч. Уві сні всі кривди гояться швидко, всі рани теж швидко заживають, зморшки на душі розгладжуються. Прокинешся вранці — надворі сонечко, в душі рай, за тином он Василь бігає, такий гарний, мати вимила його, чистенький, з слідами гребінця на відволоженій під час умивання голові.