А тут враз дістаю листа, датованого 23 січнем, такого змісту: "Дорогий Уласе! Пишу до Вас вже третього листа без відповіді, а натомість від Вас дістаю ось лист, з якого бачу, що Ви не маєте від мене відомостей. Що це все значить?! ?!
Гадаю, що цього мого листа Ви вже дістанете напевно. Отже, пишу ще раз. Дорогий Друже! Як я на Вас не гавкаю, але на мою приязнь завжди можете розраховувати, як і на мої обіцянки. З "нею" я розмовляла на цю цікаву для Вас тему, не раз і не два. Все гаразд! її відношення до Вас незмінне, вона лише хоче, щоб і Ваше було таке. А в тому я її запевнила так, що ми вже вибиралися удвох до Вас у гості, лише Ви по нас не послали (авта), ані самі не приїхали. А вона дуже і дуже хоче Вас бачити і ввесь час думками з Вами. Задоволені? Напевно! Отже, поцілуйте мені за це в своїх думках ручки і погасайте на радощах по своїй кімнаті. А пізніше напишіть їй гарного листа з найсердечнішими привітаннями для мене.
У мене наразі все гаразд. Спілка існує, літературний клюб відбувається щосуботи, стягаючи багато публіки. Відношення (публіки) до мене добре... В мешканню тепло, бо гріє теплоцентраль, з їжою можливо. Отже, я себе почуваю цілком у формі і збираюся виступати в клюбі зі своїми поезіями. Приїздіть! Прочитайте нам щось і як не маєте нового, то з "Волині", або "Марії".
Писала б багато та нема часу. Сто справ чекають. Маю до Вас прохання: довідайтесь, чи є серед полонених в Рівному маляр Олександр Цимбал, це брат маляра Цимбала, який є тепер в Америці і артистки Цимбал, яка грає тепер в театрі Садовського в Києві. Вона довідалась, що ніби він там і прохає Вас про це дізнатися. Бога ради! Зробіть це! Прикладаю докладні дані і вона, і я будемо вдячні! Пишіть при кожній нагоді. Вітайте Анну Антонівну, Шеккерів, Василя і всіх. Ваша Олена".
Тривожний, диктований гострим інстиктом, до останнього віддиху оптимістичний її прощальний зойк. "Пишу Вам третього листа без відповіді. Що це все значить!?!?". Хто міг сказати? І де ділися ті листи? І "Приїздіть!":
Я був у стані хворобливої екзальтації. "Ніяким словом не розповім, ніяким звуком не висловлю", — нотує це мій нотатник з того часу. А з 1-го лютого він каже: "Рідко коли трапляється мені бути вечором самому, але сьогодні я сам. Учора й перед учора було тут аж надто шумно. Сьогодні, натомість, навіть Герман цілий день десь пропадає. Неділя. Зараз повечеряв і все намагаюсь почати роботу. Потребую передовицю для газети і реферат на свято Шевченка. Учора був у мене разом з іншими гостями, Кох з Києва. Він сьогодні від'їхав туди назад і має завтра вернутися. Обіцяв мені декого привезти. Побачу..."
Ця нотатка знаменна цим своїм "обіцяв мені декого привезти". Але той Кох не був з Києва, а з Гамбургу, відпо-ручник райхскомісаріяту в Києві, до речі, цікава, інтелігентна, до наївности щира людина в партійній уніформі спеці-яльного вишколення "Лицарських орденів" націонал-соціяліз-му, якого наша приятелька Віра так очарувала, що він затратив над собою контролю, не підозріваючи, що він бавиться з огнем, бо Віра була напів жидівського роду, що для такого орденського лицаря значило смертельне табу... Маючи в Гамбурзі наречену, яка наполегливо вимагала одруження, він все відтягав туди поїздку за "браком часу", а натомість дуже часто появлявся в Рівному для побачення зі своєю Дульчінеєю.
Використовуючи цю трагічно-романтичну нагоду, я на-
мовляв Коха привезти нам з Києва Олену і Таню, що він
мені обіцяв. Я написав Олені захопленого листа — "Мила, до-
рога, хороша Оленочко!", в якому повідомляв, що справу з
її приїздом розв'язано і що в скорому часі я надіюся їх ба-
чити в Рівному. . ;> • ,<• — . —-
І я чекав. Справа трохи затягалася. Мої інстинкти били на алярм. "Учора й сьогодні дні чекання. Зараз у мене настрій, що хочеться пустити в лоб кулю. Не знаю, чим себе заспокоїти. Це все нерви", — вносив я до свого нотатника з 3-го лютого.
Кілька днів не було ніякої на це реакції, Кох не появлявся, нерви мої бушували. І враз, здається, 10 чи 11 лютого, як грім з ясного неба, наглий лист від Штуля з Києва. Ради Бога — рятуйте! Наша "мила, дорога, хороша Оленоч-ка" заарештована разом з іншими нашими друзями і треба їх рятувати.
Цитат з мого листа "мила, хороша, дорога" вказував, що вона мого листа одержала... І, мабуть, збиралася в дорогу. Але враз отаке! Як і де шукати тепер рятунку? Ніхто з моїх німецьких друзів не мав контактів з ґештапо. Герман на це лиш сказав: — Нічого страшного. їх вишлють до райху. Я одначе пригадав, що в рівенському Ес-Де має бути один такий Мюллер, який добре говорив по українськи, походив з Галичини і вважався великим нашим прихильником. Я негайно вдався до нього. Він був зацікавлений справою, бо арештовано людей, яких він протегував. І погодився їхати до Києва. Він був схвильований, дорікав нам необережність, казав, що київське Ес-Де має особливі повновласті, що впливати на них нема можливости, але він все таки годиться їхати, щоб довідатись в чому справа.
Він поїхав... Моє чекання продовжувалось.
Згодом ми довідались, як все це сталося. Морозного понеділка, 9 лютого, в годинах перед обідніх, гештапівці зробили засідку в приміщенні Спілки Українських Письменників при вулиці Трьохсвятительській 23 (по совєтському, здається, Героїв революції), де відбувались клюбові сходини і всіх, хто туди заходив, арештовували. До години третьої по обіді ця процедура була закінчена. До ґештапо на вулиці Короленка було відвезено кілька десятків людей, а в тому Олену й Михайла Телігів, Івана Ірлявського, професора Гупала, редактора Кошика, Василя Кобрина, Івана Ігнатка. Казали, що Олена прийняла це приречення з піднятою головою і усмішкою на устах і хто її знав, міг в це вірити. її бажанням було: "Щоб Бог послав мені гарячу смерть... Не зимне умирання", її молитва була вислухана, лишень трохи зашвидко . "Але на мою приязнь завжди можете розраховувати, як і на мої обіцянки", — писала вона в останньому листі.
Ця ьістка нас тяжко вдарила. В редакції пригнічення. Ми всі так добре тих людей знали. Хоча ніхто з нас не допускав, що ця драма скінчиться такою трагедією. Перед тим було виарештовано редакцію "Українського слова" — Івана Рогача, Ореста Чемеринського, О. Олійника, Яковенка. Нам сказали, що вони живуть і що їх мають вивезти до райху. Ми були переконані, що це саме може статися і з Телігами, якщо їх не випустять на волю взагалі.