Неш дістав листа, адресованого Елсі Холланд і сказав:
– Ви заперечуєте, що написали цього листа, міс Гріффіт?
Коли вона й завагалася, то лише на мить.
– Звичайно, заперечую. Ні сном ні духом про нього не відаю, – заявила вона.
Неш спокійно вів далі:
– Мушу вам сказати, міс Гріффіт, що вас бачили, коли ви друкували цього листа на машинці в Жіночому інституті між двадцять третьою і двадцять третьою тридцять позавчора. А вчора ви зайшли на пошту з пачкою листів…
– Я не надсилала цього листа, – перебила вона Неша.
– Справді, ви його не надсилали. Чекаючи, поки проштемпелюють кореспонденцію, ви непомітно впустили листа на підлогу, щоб хто-небудь знайшов його і, нічого не підозрюючи, кинув у поштову скриньку.
– Я ніколи…
Двері розчинились, і ввійшов Сіммінгтон. Він подивився на Еймі Гріффіт і сказав:
– У чому річ, Еймі? Коли сталося щось, то ти маєш право на адвоката. Хочеш, я…
Ось тут вона й не стрималася. Затулила лице руками і припала до крісла.
– Йди звідси, Діку, прошу тебе, йди. Не ти! Тільки не ти!
– Тобі потрібен адвокат, моя люба, розумієш.
– Тільки не ти. Я… Я цього не переживу, – ридала вона. – Я не хочу, щоб ти все знав.
Напевне, зрозумівши про що вона каже, Сіммінгтон мовив поволі:
– Я зв'яжуся з Майлдмеєм з Ексхемптона. Це підійде?
Вона кивнула головою і розридалася дужче. Сіммінгтон вийшов з кімнати. У дверях він стрівся з Оуеном Гріффітом.
– Що це? – несамовито закричав Оуен. – Моя сестра?..
– Мені дуже шкода, докторе Гріффіт. Далебі, дуже шкода. Але, повірте, у нас немає іншого виходу.
– Ви думаєте, це вона писала листи?
– Боюся, сер, у цьому немає сумнівів, – сказав Неш і обернувся до Еймі.
– А тепер ви підете з нами, міс Гріффіт. Запевняю, ви матимете змогу дістати адвоката.
– Еймі! – закричав Оуен.
Вона пройшла повз брата, навіть не подивившись на нього, й лише кинула:
– Не розмовляй зі мною! Нічого не кажи! І, ради бога, не дивися на мене!
Вони вийшли. Оуен стояв приголомшений. Я почекав хвилину, потім підійшов до нього.
– Гріффіте, якщо я можу чимось зарадити, скажіть мені, – звернувся я до нього.
– Еймі? Не можу повірити, – розгублено мовив Оуен.
– Може, це помилка? – сказав я непевно.
– Якби помилка, вона б не так це сприйняла. Не можу повірити, – сказав він поволі і впав у крісло.
Все, що я міг зробити, це дати йому випити чогось міцного. Оуен проковтнув напій одним духом, і, здається, йому стало краще.
– Зі мною тепер усе гаразд, Бертоне. Дякую. Але ви мені нічим не зарадите. Та й ніхто не зарадить.
Відчинилися двері, й до кабінету увійшла Джоанна. Вона була бліда. Підійшовши до Оуена, подивилася на мене і сказала:
– Вийди, Джеррі. Я сама дам раду.
Коли я виходив, то помітив, як вона стала біля нього навколішки.
8
Не можу послідовно пригадати, що відбувалося наступної доби. Перед очима постають події, не зв'язані між собою. Пам'ятаю, як повернулася Джоанна, бліда, розгублена, як я намагався заспокоїти її і жартома сказав:
– Хто ж тепер буде його управителькою?
Вона скрушно посміхнулася і відповіла:
– Він не хоче мене, Джеррі. Він дуже гордий і справжній сухар!
А я сказав Джоанні, що моя дівчина теж мене не хоче. Ми помовчали. Потім Джоанна сумно мовила:
– Бертони зараз нікому не потрібні!
– Дарма, моя люба, ми потрібні одне одному, – підбадьорював я сестру, але тепер її це не втішало.
Наступного ранку прийшов Оуен і заходився розповідати про Джоанну: яка вона чудова, як втішала його і сказала, що одружиться з ним негайно ж, коли він того захоче. Та він не хотів, бо вона, бач, надто хороша для такого невдахи, як він.
Я був у захваті від Джоанни і знав, що вона з тих жінок, які гідно тримаються в скруті, але мене дратувала його пихатість, і я порадив Гріффітові не бути таким.
Потім пішов на Хай-стріт. Хотілося почути останні плітки. Емілі Бартон запевняла, що вона ніколи не вірила Еймі Гріффіт. Дружина бакалійника зі смаком доводила, що завжди почувала непевне за Еймі.
Від Неша я довідався, що поліція закінчила справу Еймі Гріффіт. Обшук у її будинку виявив вирізані сторінки з книжки Емілі Бартон. Їх знайшли у шафі під сходами в сувої старих шпалер.
– А місце яке вибрала! – наголосив Неш. – Ніколи не знаєш, чи захоче цікава прислуга зазирнути в шухляди стола або в комод, а ось ці набиті мотлохом шафи коли й відчиняють, то хіба для того, щоб запхнути туди іще якусь непотрібну річ.
– Скидається на те, що в неї особлива прив'язаність до цього місця? – зауважив я.
– Так, злочинці рідко міняють свої звички. До речі, про вбивство дівчини. Нам конче потрібно дослідити один момент. З лабораторії Гріффіта зник великий товкач. Б'юсь об заклад, саме ним і вбили дівчину.
– Досить незручна штука, щоб носити її з собою, – сказав я.
– Але не для міс Гріффіт. Того дня вона ходила з великою сумкою, носила до Червоного Хреста овочі й квіти.
– А рожна ви ще не знайшли? – спитав я.
– Ні, і не знайду. Можливо, вона й божевільна, але не настільки, щоб тримати вдома закривавлене рожно й полегшити нам роботу, коли все, що їй треба було зробити, це вимити його і поставити на місце.
– Не все ж мав знаходитись, – погодився я.
В будинку вікарія новину почули чи не останніми. Стара міс Марпл була приголомшена. Вона говорила зі мною щиро й відверто.
– Це неправда, містере Бертон. Я певна, тут щось не так.
– Боюсь, таки правда. Знаєте, вони зробили засідку і бачили, як вона друкувала листа.
– Все так, все так. Я це розумію.
– І вирізані сторінки з книжки знайдено у неї в домі. Вона сама їх сховала.
Міс Марпл втупилася в мене, потім скрушно мовила:
– Який жах, як це гидко!
Місіс Дейн Калтроп швидко підійшла до нас і нетерпляче спитала:
– Що скоїлося, Джейн?
– О господи, господи, до чого може дійти людина, – безпорадно прошепотіла міс Марпл.
– Що скоїлося, Джейн?
– Щось тут є, – вела далі міс Марпл. – Але я така стара і вже стала нетямуща.
Я почувався ніяково від тих слів і був радий, коли місіс Дейн "Калтроп забрала свою подругу. Одначе коли я повертався додому, мені знову довелося зустріти міс Марпл.
Вона стояла біля містка і розмовляла – не з ким іншим, як із Мейган. Я дуже хотів побачити дівчину, скрізь шукав її, але коли прискорив ходу, побачивши їх разом, Мейган несподівано крутнулася на місці і пішла геть. Я розсердився і вирішив наздогнати її, але міс Марпл заступила мені дорогу.