Життя йде розмірено, чітко, напружено і упевнено. Настільки упевнено, що, ідучи по чистих вулицях Москви чи їдучи в прекрасному вагоні метро, ви іноді забуваєте, що за півтораста-двісті кілометрів звідси лютує війна. Але про це вам нагадують аеростати, що вдень, наче гладкі гуси, лежать на моріжку, а вночі, немов риби в голубому басейні, висять над Москвою. Про це вам скажуть вікна ТАРСу, на яких щотижня з'являється бита морда.то Муссоліні231, то Гітлера. Про це вам нагадує п'єса "Фронт" Олександра Корнійчука і його ж "Партизани в степах України". Назви цих п'єс зустрічаються майже щодня на афішах московських театрів.
Сьогодні (21 серпня) обидві ці вистави йдуть удень і ввечері в Малому театрі, але щоб попасти на них, треба дістати квитки за три-чотири дні.
У філіалі Московського театру оперети буде показана п'єса Леоніда Юхвіда 232 "Весілля в Малинівці". У філіалі Державного Академічного Великого театру іде опера "Тра-віата", а у МХАТі — "Анна Кареніна".
Коли ви хочете побачити п'єсу Гладкова 233 і Арбузова234 "Давним-давно", йдіть у Центральний театр Червоної Армії або в Московський театр драми. Вчора там теж ішла нова п'єса К. Симонова 235 "Москвичка". У Великому залі консерваторії в цей день москвичі слухали концерт Державного симфонічного оркестру Союзу PCP під диригуванням Кондрашина 236. В програмі — Бетховен 237, Шуман 238,
Ліст 239. В концертному залі "Ермітаж" — джаз Естонської PCP.
У двадцяти трьох московських кінотеатрах, які працюють з 12 години дня і до 11 години ночі, йшли такі нові фільми, як "Насреддін в Бухарі", "Георгій Саакадзе" (друга серія), "Місія в Москву" (американський фільм), а також "Присуд народу" — про суд над зрадниками в Краснодара Демонструвалися ще "Партизани в степах України" за п'єсою Олександра Корнійчука і кінокартина "Богдан Хмельницький". З'явився і новий документальний фільм "Народні месники" — про героїчну боротьбу наших партизанів і партизанок.
На засіданні президії Спілки письменників СРСР робота над кіносценаріями була основною темою розмови. Ніколи ще не підносилось мистецтво кінодраматургії на таку височінь, як зараз, у дні битви з фашизмом. Говорили про сценарій М. Вірти 240 "Есть на Волге утес", про сценарій Ольги Берггольц241 і Макогоненка 242. Перший присвячений героїчному Сталінграду, другий — невмирущим захисникам Ленінграда.
Гітлерівські банди, відступаючи під ударами Червоної Армії, дощенту руйнують наші села і міста. Відновлення цих міст є постійною турботою наших радянських органііацій і в першу чергу архітекторів. Це питання й було центральним у роботі пленуму Спілки архітекторів, який щойно відбувся в Москві.
На страшних руїнах виростуть нові, ще кращі міста. В проектах, у кресленнях вони вже лежать по теках і чекають, доки замість артилерійської канонади застукають сокири та кельми.
Для того щоб забезпечити країну кадрами, по всьому Радянському Союзу зараз іде приймання студентів до ву-:ІІВ. їх дедалі більшає на вулицях Москви. У юнаків, багато з яких уже мають бойові ордени, розбігаються очі... Ще не прочитана й третина об'яв московських інститутів та технікумів, а вони вже губляться від розбіжності бажань... Так само, не знаючи, чому віддати перевагу, розгубилися сьогодні і ми, читаючи запрошення. Перше: взяти участь у зустрічі членів Всеслов'янського комітету 243 з народними месниками Білорусії. Друге: завітати до клубу письменників на концерт хору імені П'ятиицького 244. І третє запрошення: на відкриття виставки художників Кукриніксів 245.
Так сьогодні живе Москва, столиця Радянського Союзу. Життя це наскрізь пройняте впевненістю в перемозі над ненависними напасниками, упевненістю в торжестві справедливості, і це створює у радянських громадян відповідний настрій. Зовсім інше бачимо ми в стані ворога. Газета "Ді цейт" пише: "У нас в тилу хороший настрій... нерідко є надто дефіцитним крамом". І це тоді, волають німецькі газети, "коли країна потребує зміцнення сили опору". Але істеричний крик гітлерівських верховодів впливає на німецьке населення Берліна, Гамбурга, Нейєштадта й інших міст уже якраз навпаки. Не тільки обивателі, а й адміністрація, навіть поліція в паніці тікає від бомбардування з цих міст світ за очі...
Справді, за такої ситуації гарний настрій може бути не лише дефіцитним, а й зовсім зникнути з гітлерівських обріїв. Як бачимо, історія повторюється. У 1918 році німецькі генерали, прозираючи свою долю, казали: "Доперемагаємось до самої смерті".
Так воно й сталось. Так буде і тепер: гітлерівці вже "до-перемагались". Лишається тільки усвідомити логічний кінець, до якого прийшли їхні попередники.
ПЕРЕД ОБ'ЄКТИВОМ ІСТОРІЇ (Із записної книжки)
У Харкові серед буйної зелені парку підноситься на мармурі бронзова постать Тараса Шевченка. Геніальний син українського народу високо підвів обурене обличчя і стиснув кулак, а під ним, на передньому плані, стоїть із тупою са-мовдоволеною пикою німецький єфрейтор.
Фотографуючись у місті Харкові, єфрейтор гадав увічнити себе для нащадків у ролі переможця і колонізатора України. Одного тільки не зміркував цей пігмей, обираючи в Європі точку перед об'єктивом історії, що саме над його головою зависнув стиснутий кулак великого українського патріота. І цей кулак, як дамоклів меч, неминуче впаде на голови фашистських інтервентів!
І він упав! У
Один за одним рушаться німецькі бастіони на сході. Повітря над Москвою ще вібрує від повідомлення про звільнення Орла та Бєлгорода, а нова звістка про визволення Харкова вже заповнює ефір. Ми радіємо з кожного успіху Червоної Армії, а звільнення Харкова від гітлерівських банд для нас, для синів України, є подвійним святом розуму і серця!
ЦЕЙ ДЕНЬ НАСТАВ!
Далеко на сході є село. В ньому біленькі хатки, солом'яні стріхи. Ним починається українська земля, І це село в кінці 1942 року перше пізнало радість визволення від фашистських окупантів.
Уже світало.
Маленька дівчинка визирнула з льоху й закричала:
— Мамо, мамо, убиті біжать!
В одного бійця кров проступала крізь пальці, притиснуті до грудей, голова іншого була забинтована закривавленим клаптем сорочки, а позаду всіх стрибав вусатий боєць, спираючись на гвинтівку, як на милицю. Розтерзані й засліплені пожарами, вони бігли з автоматами в руках повз біленькі хатки й радісно стогнали: