Закінчилася молотьба, і десь має розпочатись уже оранка, тому в степу порожньо. Тільки мріють ожереди соломи, як козацька сторожа.
Ми звикли бачити серед села голий майдан, церкву на ньому, купу кавунів та застиглу гарбу з сонним дядьком.
Так було в Баштанці ще торік, а зараз на новій греблі нам зустрівся на шістнадцятисильному мотоциклі агроном. Із "Куща" він поспішав до п'ятого табору, де вже почалась оранка. З другого кінця греблі збивав куряву трактор.
Виїздимо на майдан. Стоїть церква, лежить і купа кавунів, а поруч уже цілі загони сівалок, плугів, тракторів. Мов на дворі заводу "Серп і Молот". їм роблять перед оранкою профілактику. Тут же й майстерня.
В майстерні стоїть ще легкова машина і два нових мотоциклети.
Все це є добро машинно-тракторної станції, що обслуговує шість созів, в яких п'ятдесят тисяч гектарів землі.
Дорогі мої товариші X, У, Ъ і ти, Сірий чортику ЗанудоІ З мене досить було півгодини балачки з головою "Куща", щоб переконатися, що всі мої фантастичні припущення немилосердно обганяє реальне життя, мої максимуми давно вже стали тут мінімумами. Досить було побути годину в "Кущі", щоб переконатися, що наша лексика з селянського побуту вже пасе задніх.
Недавно один поважний критик, прочитавши мого "Білого вовка", написав докірливого листа такого змісту: "І це у нас на селах уже "октябрини", такі вже свідомі жінки, такі партійці? Ой, щось по Росі такого ще не чути".
Підсліпуватий чортику Занудо, дужче розплющуй очі!
Революція в сільському господарстві і побуті перегнала нашу уяву. І коли нас дивує той невпинний поступ, що ми його спостерігаємо в індустріальних центрах, то поступ села, одвічно косного села, мусить не тільки дивувати, але й змінити в нас до нього ставлення.
Якщо не завтра, то післязавтра ми вже скажемо: не село, а зернова фабрика.
Сірий чортику Занудо, від цього дня ви вже вільні! На" зовсім!
ДАЛЕКО ВІД ДНІПРА ЗА ВОЛГОЮ
Про те, що Києву загрожує небезпека і треба негайно евакуюватись, письменники, які ще не відбули на фронт, довідалися тільки 2 липня. А це ж був тільки десятий день війни з німецькими фашистами.
Почалася метушня: уже стемніло, світити в квартирах не можна, бо вікна ще не були замасковані, прибув уже автобус, але ж треба ще комусь залишити ключі від квартири, попросити доглядати за нею, бо з собою не можна брати більше одного чемодана.
Коли, нарешті, рушили" на станцію, із темноти вже проступали дерева з побіленими стовбурами і такі ж побілені борти тротуарів. На станції Київ-Товарний довга платформа була вже густо заставлена клунками, чемоданами і іншим домашнім начинням, Лзгза цих речей ледь визирали голови людей. Це були працівники літератури, мистецтва і науки та їхні родини.
Розмовляли чомусь пошепки, у жінок очі червоніли від сліз; в повітрі зависла тривога: ворог прорвав фронт під Новоградом-Волинським, і його танки вже на Житомирському шосе.
Голова правління Спілки письменників Олександр Корнійчук і секретар партійного комітету Микола Бажан203 приїхали на станцію, щоб тільки попрощатись з родинами. Про це довідалися письменники, і дехто не захотів і собі кудись там евакуюватись.
Корнійчук нахмурився:
— Зараз кожен мусить діяти, як йому буде наказано. Ми з Бажаном завтра-позавтра теж виїдемо: німці рвуться на Київ. Негайно сідайте в поїзд і їдьте. На тиждень-два, доки ліквідують прорив.
Сідати було ще нікуди, бо поїзд подали до платформи тільки в другій половині дня. Вій був зібраний з різних вагонів. У вагоні четвертого класу серед переляканих жіночих облич вирізнялися суворі обличчя, зосереджені і нахмурені — Олександра Довженка 204, Юрія Яновського 205, Олександра Копиленка206.
Ще більше посуворішали вони, коли поїзд пішов на Полтаву не звичайним шляхом, а вже через Канів. Станції були затемнені, колії забиті ешелонами з військом, а чутки пригнічували навіть тих, хто намагався бути розсудливо спокійним.
— Олександр Копиленко, який за всяких обставин не втрачав гумору, зараз сидів мовчазний, з окам'янілим обличчям.
Ешелон мав їхати до Сталінграда, але в дорозі конечний пункт змінили на Куйбишев, потім на Стерлітамак. Це було маленьке провінціальне місто, кілометрів за сто двадцять від столиці Башкири. Довідавшись про це, евакуйовані запротестували. Після розмови спеціальної делегації з секретарем обкому партії було дозволено залишитися в Уфі.
Днів десять всі перебували на урядових дачах серед буйної зелені і хмари комарів. Одного погляду на тутешню природу було досить, щоб згадати пейзажі художника Не-стерова 207. Виявилося, що саме тут він їх і малював.
Прибували нові ешелони евакуйованих, і перша партія мусила переселитися в місто. В розселенні українців башкири виявили велику гуманність і братерське ставлення: кожен з башкирських письменників надавав пристановисько українському чи його родині, художник — художнику.
Н. Рибак 208, І. Кочерга 209 і М. Рильський210 оселилися в гостиниці "Башкирія", Олександр Копиленко зупинився на вулиці Хадуйбердіна, порослій високими бур'янами, Юрій Яновський — на вулиці Карла Маркса. Я з родиною — у башкирського поета Сайфі Кудаша2И, на Гоголівській.
До Уфи евакуювалася також редакція журналу "Радянська література"212, згодом прибула і "Літературна газета". Сюди ж перебралося і видавництво Спілки письменників. Хоч склад редакцій був надто ущільнений, журнал і газета виходили регулярно і підносили дух читачів, евакуйованих з України.
Видавництво СРПУ почало випускати бібліотечку під назвою "Фронт і тил". У автора цих рядків вийшли збірки оповідань "Рідна земля" і "Відблиски пожеж".
Частина письменників стала працювати в Інституті суспільних наук АН УРСР як наукові працівники213. У великій кімнаті попід стінами тяглися стелажі з книжками, а посередині за довгим столом впритул працювали всі співробітники інституту. Очолював його академік М. Калино-вич 214. Теми у всіх були зв'язані з війною — Володимир Со-сюра 215 працював над збіркою віршів "Під гул гармат", Олександр Копиленко над низкою оповідань — "Допит", "Батько", "Мовчання". Я опрацьовував тему "Українські партизани"216.
Під час перерви всі співробітники виходили в коридор, збивалися біля карти, що висіла на стіні, і переставляли прапорці за останніми повідомленнями "В последний час". Лінія фронту невблаганно посувалася на схід.