— Здоров, Явтух! — гукає дружок.— Здоров, саперний старшина!.. Руку, товаришу!..
— Здоров і ти, Гаврило,— спокійно ручкається Явтух,— мінометному лейтенантові моє шанування!.. 4
— Чули? — звертається Гаврило до натовпу, який миттю починає збиратися навколо них.— У нас, фронтовиків, повна субординація! Правду я кажу, гвардії старшина?
— Де це ти картуза посіяв? — питає Явтух.— Сонце голову напекло, пухирі схоплюються...
— Добро,— маше рукою Гаврило,— ходімо, зап'ємо .зустріч...
— Ти вже сьогодні не одну зустріч запив,— лагідно зауважує— Явтух,— стривай, побачать тебе твої колгоспники,— миттю з, правління виведуть, з головування скинуть!
— А скинуть,— погоджується Гаврило,— мене вже з трьох колгоспів скидали...
Натовп регоче, дехто навіть пробує плескати в долоні,
— Можеш вважати себе і вчетверте скиненим,— без тіні посмішки зауважує Явтух Каленикович,— і протекції не поможуть!..
— А чого ж я й п'ю?! — відгукується Гаврило.— Прощай, красиве колгоспне життя! Край нам прийшов! Організаторам колгоспного руху!..
— Стривай,— звільняє свій рукав з Гаврилових рук Явтух Каленикович,— який же ти в біса організатор? З трьох колгоспів тебе скидали? А до війни із скількох?
— Не менш як із десятьох,— підказує чийсь.голос*
— Брехня! — обурюється Гаврило.
— Господарство розбазарював? Людей у старці пускав? Ідею колгоспного руху компрометував?
— Явтуше! — волає Гаврило.— Хіба ж я навмисне? Не в мені справа... Усіх старих голів виганяють з посад... Колгосп укрупнили, а голів геть... Давай, бач, вищу освіту, агронома, професора!..
Натовп уважно слухає, голосно й жарко дихає на розмовників.
— Доказуй уже,— мовить Явтух,— люди цікаві послухати... Як ото пишеться: "Кажи нам, Гаврило, що тебе сказило?"
Слухачі вибухають вдячним реготом і повторюють заднім Явтухові слова. Задні переказують ще заднім. Доки всі сміються, Гаврило продовжує:
— А скільки у нас голів колгоспів із освітою?! Ага!
— Чом же ти не вчився, доки був час? — без зловтіхи питає Явтух.— Багато вчилося, чимало зараз вчиться, що ж ти гадав — довіку під стріхою жити? Ні, партія не так каже... Ми робимо крок у комунізм, а ти хочеш, щоб продуктивність праці тягла нас назад? Не буде тобі хутора, Гаврило! Сьогодні в нашому колгоспі вже тисячі гектарів, машина це диктує, вища організація праці. А завтра, може, й цього буде замало! Завтра вигідно для справи буде не полками битися за врожай, а може, дивізіями, га? Станемо тоді в дивізії, товариші! Партія нас поведе до перемоги. Бо що таке комунізм, товариші? Комунізм — це ми з вами в переможному русі вперед!..
Явтух Каленикович знав, як говорити до людей. Ціп не шукав слів, бо слова до нього самі йшли. Слухачі нехай розбираються. І вони, зважаючи на реакцію, розбиралися правильно.
— Ти ж, Гаврило, цвях, якого поїла іржа. Якоюсь мірою й ми в цьому винні... Допоможемо той цвях відмочити в гасі, та почистити, та подивитися, скільки ще в ньому щирого заліза... Пробач, що так одверто,— у мене од людей секретів нема...
— Спасибі, друже,— після довгої паузи каже Гаврило,— я визнаю критику. І самокритику поважаю. Тільки розкажи ж ти людям, чи й тоді я був іржавий, як ішов на лютого ворога? Чи було в мене залізо, як наступали ми по містах і селах, не шкодуючи крові й життя, визволяли народи з-під ярма фашизму?..
— То був твій обов'язок! — гукають із натовпу.
Явтух Каленикович не одразу починає відповідати, вдивляючися в Гаврила, потім бере його за плечі й веде з собою. Натовп одразу дає їм дорогу й рушає слідом. Так і здається, що це бджолина матка ~йде по щільниках, і бджоли Юрбляться коло неї.
— Значить, не все ще втрачено,— каже тим часом Явтух Каленикович,— коли ти витверезився од нашої розмови. От, наприклад, мене обрано головою нашого колгоспу. Так-так, а ти й не знав? А я ж тільки старшина... Думаєш, голова не лускається од думок? Хоч у мене й є заочна агрономічна освіта, але цього тепер мало. Зимою буду штурмувати вищу агрономію, без вищої не витягну, не виправдаю довіри колгоспників. Чимала в нашому колгоспі тепер парторганіза-дія,— на неї спиратимуся. Колективно підемо до нечуваних врожаїв! ,От скільки клопоту спало на чоловіка... Ходжу оце й питаю себе: чи витримаєш, Явтуше?
— Витримаєш! г—бадьоро відгукується натовп.— Не прибіднюйся, старий чорт! Кого ж і ставити, як не тебе!..
— Спасибі! — скидає бриля Явтух Каленикович і вклоняється на всі боки.— Добре вам говорити, а з Явтуха вже мило палає, як із-коняки! Поля сівозмін треба переплановувати? А землевпорядників лизень лизнув! Облік праці, прибутків, видатків ускладнився? А бухгалтерів з пальця не висмокчеш! От, наприклад, не влаштовує мене тракторна бригада. На мій колгосп дивізію треба!
— Будинок культури будуватимеш? — докочується за" питання десь іздалеку.
— От бачите, ще одна справа! — вигукує Явтух Каленикович.— А Явтух зроду так відповідально не будував! І от, давай Будинок культури, та не який-небудь, а соціалістичну фортецю! Щоб той, хто в повному комунізмі житиме, не сказав про нас: "Фантазії не було в людей! Гордого льоту не почувається!" Не хочу я такого вироку історії, дорогі співгромадяни!
— Проект вже замовили? — допитується чийсь діловий голос.— Дивіться, щоб не впхнули вам кота в мішку!
— Не впхнуть, не бійтеся! — несподівано озивається Гаврило й оглядається на людей.— Ми Європу пройшли, нам архітектурою баки не заб'єш!..
— Правильно, Гаврило! — лунає відповідь з натовпу й усі навколо щиро регочуть.
— А скажіть, Явтуше Калениковичу,—допитується голос іздалеку,— чи й відпочинок заплановано?
Всі гуртом починають гомоніти. Одне сміється й заперечливо маше рукою, друге береться щось доводити, трете не знає, кого й слухати.
Громадяни! — гукає Явтух Каленикович.— Обов'язково заплановано! Стоятиме курінь в саду над водою, кухар у білій намітці годуватиме відпочивальників компотом, смалитиме оркестр, крутитиметься кіно, випишемо з бази сорок штук солов'їв...
— Га-га-га!-—сміються слухачі.— Явтух діло знає!
— Не смійтеся, я серйозно! І солов'ї співатимуть за нашим замовленням.
Явтух бачить когось попереду й зупиняється.. — Продовження мрій про завтрашній день переноситься до клубу,— каже він,—викличемо архітекторів, поговоримо... А зараз прошу вас розійтися по своїх справах, бо я бачу одного товариша з райкому партії, і мені, мабуть, чуба грітимуть за недостатні темпи осінньої оранки...