Паничі зараз метнулись на греблю й випросили в механіка човна. Механік запросив їх подивиться на снасть в недавно переробленому вальцьовому питлі. Паничі обдивились питель по всіх чотирьох етажах, лазили навіть вгору під саму покрівлю, звідкіль починалась справа, де з ківшів сипалась пашня на вальцьову снасть і де її спочатку дерли на дерть. Припавши борошном та обметицею, неначе пудрою, вони незабаром прибігли до Софії Леонівни, забрали з собою Івася та Петрушку й попрямували до ставка, де в березі були прив'язані на причалах човни. Маша й собі пішла з ними буцімто задля того, щоб наглядать за дітьми, але в неї була думка побачиться та побалакать з підпанком Суходольським.
Млинарі зараз принесли з питля весла, де вони були на схованці, вичерпали коряком воду з човна й витерли дно рядниною. Левко сів на гребки коло ключин. Наркис вмостивсь ззаду човна, щоб правувать човном. Софія Леонівна й діти посідали посередині човна на лавочках. Механік одімкнув замочок на ланцюжку, котрим звичайно припинали човна до стовпчика, закопаного коло містка через лотоки. Обперлись веслами й одіпхнули човна. Легенький човен зашипів по піску й полинув по воді, як качур, плавко, легко й швидко. Одноразний мах весел гнав його по воді швидко; човен полинув, мов на крилах.
Сонце вже стало на вечірньому прузі, неначе спускалось на далекі верби та осокори й сягало промінням навскоси по воді. На мілких, грузьких та мульких місцях коло греблі під човном шугала на всі боки врозліт дрібненька рибка, неначе розпуджена й сполохана зграя горобців, Левко наліг на двоє весел, шо було сили; Наркис додавав сили, хапаючи воду плиском й закидаючи весло глибоко, сливе до дна. Ставок перелетіли в одну мить. Софії Леонівні така гулянка по ставку, очевидячки, сподобалась. Вона бистро кинула оком на питель, на берег коло питля, на горбок з домом та ялинами і одразу впізнала той вигляд, що його змалював Леонід Семенович.
— Чи ви бачите? Ондечки коло питля я неначе бачу уявки ту картину, що намалював Леонід Семенович. Чи ти ба! Яка велика схожість! — казала Софія Леонівна до Наркиса. — А я думала, що художники вигадують з своєї голови все, що малюють.
— Та вже ж наші художники малюють з натури. Через це то од їх утворів так і подихає подихом поезія, мов од самої натури, — обізвався Наркис і втирив очі в Софію Леонівну, котра зумисне сіла лицем до його, щоб надивитись на його.
Ставок далі все зужувавсь, все ужчав. Обидва береги ставка, обставлені старими вербами й осокорами, наближались один до одного, ніби сходились дві зелені стіни й ніяк не могли зійтись докупи. Човен доплив до плисковатого острівця, вкритого густим високим зіллям. Кругом острівця скупились качки й порплялись в лататті та в рясці. Наркис махнув на їх веслом, і качки закахкали, ніби крикнули, й кинулись врозліт на всі боки.
За острівцем річка Раставиця вливалась у став. Човен полетів, як птиця, по чистій прозорій воді. Троє весел махали воднораз і гнали човна з усієї сили. Паничі стиха замугикали пісні. Синє небо, лиснюча річка, зелені верби та осокори, що стояли по обидва береги, неначе зелені стіни, навівали поезію на молодих хлопців, і вони затягли пісні, аж луна пішла між вербами. Річечка загиналась, закручувалася на всі боки, неначе молода жвава дівчина вигиналась в танцях, а далі вганялась в зелені левади, городи та садки в береговині. Он далі смужкою заманячів високий, але вузенький місток, перекинутий через річку на перехрестях з стовпів, з штахетами по один бік. За містком на покаті сугорба зазеленіла яра гичка сахарних буряків, неначе ввесь покат до самого берега був застелений килимом ярого зеленого кольору. А ше далі вгору, вже за селом зазеленіли розложисті луки. Подекуди понад берегами стояли купи темної вільхи та верболозу, а по луках подекуди зеленіли невеличкі гайки, де під гіллям чорніли ніби поетичні печери. Вони своєю густого, сливе чорною тінню та холодком ніби манили до себе на спочинок і прогуляння.
Наркис дививсь і не міг надивиться на Софію Леонівну. Косе золоте проміння обливало її розкішну постать, неначе скобзалось по білому чолі, по щоках. В різкому ярому сонячному сяєві її чималі темні очі здавались ще темнішими й світились тихим блиском радісного живоття, щастя, кохання…
Молодому палкому Наркисові забажалось причалить човна до невисокого зеленого пухкого бережка, піти з нею в ті алеї та печери в зелених вільхах та вербах і йти з нею попід руки без краю, без кінця, йти й милуваться нею й поетичними алеями під зеленою покрівлею з гіллястого дерева, і не лічить годин, не знати ні часу, ні дня.
За луками береги річки були обсаджені старими вербами й осокорами. Річка поужчала. Велетенські гілки осокорів неначе попростягались, а осокори неначе подавали через річку свої зелені руки й ніби хапались за зелені лапи. І човен незабаром неначе пірнув в довгу галерею старих стовбурів, прикритих переплутаним зеленим гіллям. Човен одразу неначе пірнув в чорну густу тінь, ніби з сонячного світу несподівано потрапив в поетичний вечір з його поетичними сутінками, з здоровою бадьористою прохолодою. Важка духота й спека гарячого дня одразу зникла. Вогке холодненьке повітря обвівало лице. Діти закричали, загаласували, неначе в якійсь порожній горниці або в галереї. Паничі й собі неначе змалились і почали гукать та ніби перегукуваться, наче в гущавині лісу.
— Гоп-гоп! Агов! — загукав Левко з протягом, неначе заблудившись у лісі, згукувався з кимсь у діброві.
— Гоп-гоп! Агов! — ляснуло десь за вербами, а далі трохи згодом тихенько одгукнулось десь на косогорі в діброві, неначе казало: гоп, гоп! чую, чую!
Паничі, неначе змовившись, перестали махать веслами й позгортали руки. Човен поплив посовом, помаленьку, ледве сунувся по воді. З стрімких невисоких круч, підмитих водою в час розлий-води та в заливу, висовувалось коріння і знов всисалось і вникало в мокрий глейкуватий грунт та в воду, неначе з круч лізли в воду велетенські павуки й плазували здорові чорні гадюки.
За гущавиною верб річка знов поширшала й розлилась круглим плесом по низині. За плесом слались зелені луки та мочарі, вкриті очеретами, роговою та темними кружалами ситнику. А ще далі, де Раставиця вливалась у Рось, була горяна місцина. По обидва береги річки понависали круті гори.