— Ви повинні допомогти бідолашному хлопцеві, який занапастив себе через вас,— сказала вона,— хлопцеві, заради якого усі в цьому домі жертвують собою.
Герцогиня уже встигла окинути зірким жіночим поглядом кімнату Арманди д'Егріньйон і побачила в ній, як у дзеркалі, все життя великодушної жінки: холодна, порожня, без найменших слідів розкоші, кімната була схожа на келію черниці. Перед герцогинею ніби водночас постало минуле, теперішнє і майбутнє Арманди; схвильована побаченим, розуміючи, який разючий контраст між цією картиною і нею, герцогинею де Мофріньєз, вона не змогла втримати сліз, що покотилися по її щоках; це й була її відповідь Арманді.
— О, я не мала рації, пробачте мені, герцогине,— сказала стара панна, в якої почуття християнки виявилися сильнішими, ніж навіть любов до Віктюрнієна.— Звідки вам було знати про нашу вбогість, мій племінник не посмів би признатися вам у цьому. До того ж, коли на вас подивишся, можна на все піти, навіть на злочин.
В панни Арманди, худої, блідої, але прекрасної, як ті витончені й строгі лики, що їх уміли малювати лише німецькі майстри, теж очі набігли слізьми.
— Заспокойтеся, ангельська душе,— сказала нарешті герцогиня,— він урятований.
— Так, але наша честь, його майбутнє! Шенель сказав мені, що король про все знає.
— Ми поміркуємо, як виправити лихо,— сказала герцогиня.
Панна Арманда спустилася до вітальні, де вже зібрався Музей старожитностей у повному складі. Прийшли усі завсідники — і не тільки щоб вітати єпископа, а й щоб оточити увагою маркіза д'Егріньйона. Шенель, зайнявши спостережний пост у передпокої, просив кожного, хто приходив, не прохопитися й словом про жахливу новину, щоб гордий старий вельможа довіку не довідався про ганьбу свого роду. Непідкупний нащадок франків був здатний убити сина або дю Круазьє, визнавши злочинцем чи того, чи того. Ніби умисне, маркіз, задоволений, що син повернувся в Париж, говорив про нього більше, ніж звичайно. Король незабаром дасть Віктюрнієнові високу посаду, він потурбується нарешті про д'Егріньйонів. Гості, глибоко пригнічені, всіляко вихваляли Віктюрнієна за чудову поведінку. Панна Арманда намагалася підготувати брата до несподіваної появи сина, сказавши, що Віктюрнієн, безперечно, провідає їх, що він уже, мабуть, у дорозі.
— Ет! — відповів маркіз, стоячи біля каміна.— Якщо він успішно виконує свої обов'язки там, де він є, то хай лишається на місці й не думає про те, яку радість доставив би його приїзд старому батькові. Служба королю має бути на першому місці.
Більшість із тих, хто почув цю фразу, здригнулися. Адже Віктюрнієна можуть засудити, і кат торкнеться розжареним залізом плеча одного з д'Егріньйонів! Запала моторошна тиша. Стара маркіза де Катеран відвернулася; вона не змогла втримати сльозу, що скотилася по її нарум'яненій щоці.
Наступного дня видалася чудова погода і десь годині о дванадцятій чи не всі жителі міста висипали на головну вулицю; розбившись на гурточки, вони жваво обговорювали бучну справу графа д'Егріньйона. Правда чи неправда, що молодий граф сидить у в'язниці? Аж раптом у кінці вулиці Сен-Блез з боку префектури з'явилося добре відоме в усьому місті тільбюрі графа д'Егріньйона. Конем правував сам граф, а з ним поруч сидів чарівний, нікому не знайомий юнак: обидва були веселі, сміялися, розмовляли, в петлицях у них красувалися бенгальські троянди. То був один з тих приголомшливих театральних ефектів, враження від яких годі описати словами. О десятій годині ранку суд ухвалив постанову про припинення справи у зв'язку з відсутністю складу злочину, й молодому графові повернули свободу. Дю Круазьє був наче громом вражений, коли зачитали окреме роз'яснення судової постанови: за графом д'Егріньйоном визнавалося право учинити проти нього позов за наклепництво. Старий Шенель ніби випадково проходив у цей час головною вулицею і розповідав усім, хто бажав його вислухати, про те, що дю Круазьє наставив огидну пастку, зазіхнувши на честь д'Егріньйонів, і якщо його не притягнуть до відповідальності за наклеп, то цю поблажливість він завдячуватиме лише всім відомому благородству д'Егріньйонів. Увечері того самого знаменного дня, після того як маркіз д'Егріньйон пішов спати, молодий граф, панна Арманда і красень паж, що зібрався їхати, залишилися у вітальні разом з шевальє, від якого годі було приховати, що чарівний незнайомець — насправді жінка; крім двох суддів, слідчого та пані Камюзо, він один довідався про приїзд герцогині.
— Честь роду д'Егріньйонів врятовано,— сказав Шенель.— Але від завданого удару він не оговтається і за сто років. Тепер треба виплачувати борги, і вам, пане графе, нічого не лишається, як одружитися з багатою нареченою.
— І взяти її там, де вона знайдеться.
— Знову нерівний шлюб! — вигукнула панна Арманда.
Герцогиня засміялася.
— Краще одружитися, ніж померти,— сказала вона і дістала з жилетної кишені пляшечку, яку їй дали в аптеці Тюїльрійського палацу.
Панна Арманда здригнулася, а Шенель узяв руку прекрасної де Мофріньєз і поцілував її, не спитавши дозволу.
— Чи не збожеволіли ви тут усі, бува? — сказала герцогиня.— Чи не забули, що ми живемо нині в дев'ятнадцятому сторіччі, а не в п'ятнадцятому? Мої любі, дворянства більше не існує, залишилася тільки аристократія. Цивільний кодекс Наполеона знищив спадкові привілеї, як гармата знищила феодалізм. Якщо у вас будуть гроші, ви станете куди вельможніші, ніж тепер. Одружуйтеся з ким бажаєте, Віктюрнієне, і ви зробите вашу дружину знатною дамою — ось єдиний непорушний привілей, що залишився у французького дворянства. Хіба Талейран не одружився з пані Гран86, анітрохи себе не принизивши? А шлюб Людовіка XIV із вдовою Скаррона87?
— Так він же взяв її не заради грошей,— сказала панна Арманда.
— А ви погодилися б приймати графиню д'Егріньйон, якби вона була племінницею дю Круазьє? — запитав Шенель.
— Не виключено,— відповіла герцогиня.— Але король був би радий бачити її при дворі, в цьому я не сумніваюся. Та ви, мабуть, анічогісінько не знаєте про сучасні звичаї? — сказала вона, помітивши, з яким подивом її слухають.— Віктюрнієн побував у Парижі, він розуміє, що й до чого. Навіть при Наполеоні ми мали більше ваги, ніж тепер. Одружуйтеся з панною Дюваль, Віктюрнієне, одружуйтеся з ким хочете, ваша дружина буде такою самою справжньою маркізою д'Егріньйон, як я — герцогиня де Мофріньєз.