Ясними ночами леді іноді просиджувала біля окуляра телескопа чи не до ранку (в такі ночі президент змушений був спати сам і потерпав од того, будучи великим любителем… любові).
Цього разу леді навела телескоп на Місяць, добре їй знайомий і в той же час незнайомий, тож щоразу вона відкривала на ньому для себе щось нове. Навіть у вже вивчених нею районах Місяця, що його вина ласкаво називала місяченьком… Ось і цього разу наче вперше роздивлялася добре знайомі їй світлі ділянки поверхні ("материки") і темні ("моря"), кільцеві гори ("цирки") і кратери — навіть тріщини й борозни…
Знала, що на Місяці надто гаряче, надто холодно (вдень температура там піднімається до 117 °C, вночі падає до — 169 °C) і занадто сухо, щоби там могло існувати життя — принаймні, таке, яким ми — біологічні істоти, які можуть існувати лише в певних параметрах — його уявляємо.
Але вони там — ВОНИ — працюють.
А втім, ВОНИ не люди, навіть не антропоморфні істоти, тож їм такі поняття як гаряче— холодно— спекітно, відсутність повітря байдуже. Адже ВОНИ були — якщо були, — пришельцями з немислимих глибин Всесвіту, представниками немислимої для землян цивілізації, іншої фізики й інших законів і були всього лише за 384,401 кілометри від Землі. Зовсім поруч за мірками Всесвіту. Ось тільки як до них догукатися, як привернути їхню увагу, запевнити їх, що ми не якісь там мурахи-комахи, а теж знаходимося на найвищому щаблі розвитку живих організмів, бодай і лише в межах Землі.
Іноді з’являється заспокійлива думка: а раптом їх взагалі немає.
Раптом то всього лише легенди про їхнє перебування на місячній поверхні, мрія землян, міраж, який ми бачимо, бо дуже багнемо його бачити. Як і посадку їхнього корабля на місяці,
В міжзоряних пришельців на Місяці — місяченьку вона не дуже вірила,
хоча й багла вірити. Але серед безвір’я та й холодила душу льодинка; а раптом вони — ВОНИ — і справді вже тисячі років використовують Місяць як перевалочну базу під час своїх мандрів Всесвітом? І хазяйнують на нашому нічному світилі, ігноруючи нас, як колись, мільйони років тому ігнорували на Землі динозаврів? А раптом ми й справді для них, що ті мурахи на її ранчо? Гірше, якщо вони — пришельці, — мурахоїди. Є на Землі така родина ссавців роду неповнозубих, які живляться мурахами, комахами, термітами, та їхніми личинками. А раптом…
Зникають же люди на Землі — як кажуть, з доброго дива. Тисячами! Десятками тисяч! Сотнями тисяч в масштабах всієї Землі, Несподівано і безслідно. Раптом їх і відловлюють ВОНИ, мурахоїди з глибин Всесвіту, маючи при цьому зовсім інші критерії гуманізму, моралі, доброти тощо. Якщо взагалі мають…
Але скільки вона не вдивлялася через трубу свого любительського телескопа на Місяць, відповіді не знаходила, А тим часом льодинка-крижинка в душі все холодила й холодила. Іноді їй здавалося, що вона відчуває — кожною клітиною свого тіла, — їхню присутність, як і те, що вони спостерігають за її телескопом і знають чого вона вдивляється ночами на Місяць і чого хоче…
Почулося гупання — хтось піднімався трапом у Білу вежу. Вона чомусь насторожилась, хоч і знала, що внизу знаходяться препильні агенти охорони і стороннього сюди вони не пропустять.
Та й нізвідки йому взятися — сторонньому.
Ще мить і в Білій вежі з’явився він, президент.
— Ба! Ось де ти?! Нарешті я тебе знайшов, — він був у доброму настрої, що з ним траплялося рідко.
Піднявшись, роздивлявся.
— А в тебе тут затишно, і — романтично. Та й ближче до неба. Біла вежа, зоряна ніч… Ти непогано влаштувалася… Ой, ой, як багато, виявляється, в небі зірок! Справді міріади! Тепер я знатиму де минають ночі моєї жони.
— Всього лише біля окуляра телескопа.
— Але ж у Білій вежі під зоряним небом… Дозволь і мені зазирнути з твій телескоп. Краєм ока, га? Закортіло бодай раз подивитися на Місяць озброєним оком — невже і справді там, приземлився чужий корабель? Може ти вже й бачила пришельців на Місяці, га? Як ти гадаєш, коли-небудь нам вдасться встановити з ними контакт? З братами нашими по розуму.
— Якщо тільки вони… брати, — зіткнула дружина. — Але я тебе про інше хочу запитати. Чому ми, вперше в історії побувавши на Місяці, більше не посилаємо туди своїх астронавтів?
— Вважай, що це, така собі… апорія.
— Пригадую, в грецької перекладається як безвихідь.
— Саме так — безвихідь. БЕЗВИХІДЬ. Це є відповідь на запитання твоє.
— І все ж… Я ще раз повторюю: чому ми більше не літаємо на Місяць?
— Та тому не літаємо, що вони… Розумієш, ВОНИ туди літають. А двом на Місяці тісно.
— ВОНИ ЛІТАТЬ НА НАШ МІСЯЦЬ, а нам — зась?
— Він такий же наш, як і їхній. Більше їхній. Хоч і є найближчим до Землі небесним тілом, супутником нашої, а не, приміром, їхньої планети.
— Ти хочеш сказати, що вони… ВОНИ… що ми…
— Так, саме це я і хочу сказати, моя дорога.
— Ми не йдемо з ними на контакт чи вони не йдуть з нами?
— У твоєму запитанні вже є відповідь.
Він надового вмовк, вказівним пальцем тручи скроню — там раптом почав стукотіти якийсь підозрілий молоточок.
— Ти пригадуєш, — нарешті порушив він мовчанку. — Як минулого літа у нас на ранчо вперше завелися мурахи, влаштувавши — без нашого на те дозволу — ціле муравлисько. Тоді ледве їх спекались.
— Простіше, витурлити їх з ранчо. Та й по тому. Хоча… Чому ми не пішли з ними на контакт. Тай зараз, як вони повернулися, не підімо.
— З комахами встановлювати контакт? Нам, людям… Які стоять на найвищому щаблі розвитку живих організмів? Навіть при всьому бажанні як нам встановити з ними контакт? З мурашвою. Чому ти мовчиш?
— У твоїх словах закладена й відповідь.
— Виходять, апорія?
— Так, безвихідь. Вони на мажуть з нами встановити контакт по тій причині, що ми не можемо встановити контакт з мурашками. Як і самі мурашки з нами — якби й захотіли.
— Справді апорія… БЕЗВИХІДЬ… Стривай! Ти хочеш сказати, що вони… ВОНИ… Пришельці із Всесвіту, з позаземної цивілізації?
— Так, хочу. Як ми, люди, знаходимося на найвищому щаблі розвитку живих організмів, але тільки в масштабах Землі, так вони… Розумієш, ВОНИ знаходяться на найвищому щаблі розвитку розумних істот, але в масштабах Всесвіту, віддалених від нас можливо й мільярдами світлових років. От вони й виявляють де нас нуль уваги. В цьому їхня перевага і страшна, незбагненна нам сила.