— Павлушко, скільки воно показує?
— Скоро десять.
Муха Макар засмикався і став.
— А куди ж його йти? Чекай, он, здається, міліцейський. Міліціонер стояв за мостом на острівці в колі трамваїв
і машин. Вони в цьому місці розбігалися на всі боки, виповзали з бічної вулиці, вилітали з майдану. Ніби грали в хрещика 7, і поміж них в'юнились и виверталися люди.
— Ще гірше, як на току біля машини, га, синашу? Вони вже двічі пробували проскочити до острівця, на
якому сановито обертався на всі боки міліціонер, але кожного разу, ледь устигаючи, вивернутися з-під вагона чи машини, відскакували назад на панель. Нарешті за третім разом вони перебігли трамвайну колію. Муха Макар, підбивши шапку, що лізла на очі, набрав повітря і поволі випустив його, нічого не сказавши. Він тільки перевів єдине своє око від малинового кашкета міліціонера на його ноги в чорних панчохах, потім вище і вище, глянув на білоголового Павлушку, але той бігав очицями за трамваями, знову подивився на рожеве молоде міліціонерове обличчя і вже штовхнув Павлушку:
— Баба, єй-єй, баба.
Білоголовий Павлушка заблимав зубами.
Міліціонер, в коротенькій спідничці і в блискучих черевичках на струнких ногах, легко і граціозно керував рухом вагонів і машин, що з різних боків зліталися до нього, немов бджоли до вулика.
— А Хапезе знаєш де? — враз задиркувато запитав його Муха Макар і, мабуть, не чекаючи на відповідь, зневажливо підкинув лантух на плечах.
Міліціонер в коротенькій спідничці грайливо зирнув із
свого п'єдесталу вниз. —
— Марка номер п'ятий, тринадцятий або чотирнадцятий. В тому напрямку.— І він, як здалося Мусі, лукаво повів плечем. Муха Макар приосанився і підморгнув єдиним своїм оком.
— А як пішки? У нас йоги не такі козлики, як у тебе.
— Це буде кілометрів чотири, а квиток коштує гривеник.— І міліціонер в коротенькій спідниці зупинив рукою блискучу машину, що хотіла випередити трамвай.
Муха Макар ще раз підморгнув міліціонерові, але вже в спину, і стрибком перебіг з Павлушкою другий шмат майдану.
Тринадцята марка стояла на зупинці, і вони зайшли до вагона, який зразу ж задзвенів і рушив на другий майдан, що був обставлений ще вищими будинками, потім трамвай завернув у бічну вулицю, яка захрясла биндюжниками.
З кожним новим кварталом вулиця вужчала, будинки присідали нижче, вигляд їх уже не ласкав ока своїми величезними блискучими шибками, як у центрі.
.— То ж, мабуть, раніше так жили,— вирішив Муха Макар,— он, бач, яка кривобока хатка. У нас і то буде краща.
— Хапезе! — вигукнув кондуктор, коли вони переїхали міст, під яким сичали паровози.
Біля брами заводу було як на привокзальнім майдані, тільки з тією різницею, що тут у всіх були замурзані обличчя і на них виблискували тільки зуби та очі. Через це люди тут здавалися схожими один на одного. Від вулиці стояли два будинки давніх і один ще не закінчений. Ніяких диімарів, ні диму не було видно.
— Так оце Хапезе? — спитав Муха Макар у віконце будки.
— Вам до кого?
— У завком. Адже так, синашу?
З віконця рука простягла перепустку.
За брамою без перерви йшли робітники і зникали за вузькими хвіртками. Муха Макар пройшов теж через дві, аж поки не попав до темного коридора.
Кожні двері були з табличкою, і Павлушка хутко вїдшу* кав потрібну.
— Причепурися, синку,— притримав його Муха Макар, поплював у долоні й пригладив йому білявий чуб, те ж зробив і з своїм ріденьким волоссям і вже після цього пересту-" пив поріг.
В кімнаті біля столу з телефонами сиділо двоє в розстеб* нутих сорочках. Один мав на висках уже сивину, а другий кліпав білявими віями і ніби був зовсім без брів. Муха Макар був певний, що хтось із них прлїздив до колгоспу "Ясні зорі", і тому, як до давніх знайомих, вигукнув:
— Здрастуйте, товариші! Шукаємо, шукаємо... Обоє мовчки звели від столу на нього очі.
— Це, чи що, заводський комітет? Робітник з сивиною на скронях закліпав очима.
— А що таке? Оце буде заводський комітет.
— Лист до вас привіз. Від товариша Піддубного, що в тисячниках приїхав до нас.
— А-а, від Піддубного! — і обидва разом простягли руки.
— Що там він пише? Та сідайте, товаришу, сідайте! .— Сідай, синашу. Це мій синок,
— Піонер?
— Та такий, каналія, що й піонерію превзойшов. Робітники ласкаво зирнули на білоголового хлопчика й
схилили свої голови над листом. Читав, власне, один, а другий дивився йому через плече. За цей час зайшло ще двоє в замурзаних синіх блузах.
— Від Піддубного!
— Ну, що там пише товариш? Робітник з сивиною на скронях свиснув:
— Лає нас Піддубний.
— Значить, заслужили. Читай голосніше. Той, що читав, підвищив голос:
— "...Нервує мене брак зв'язку з заводом, де .я виріс і який, до того ж, шефствує над нашим колективом. А ви знаєте людську вдачу; хоч би яка вона була міцна, все ж таки шукає підтримки й лише тоді виявляє себе на роботі, коли дістає підтримку..."
— Правильно. Піддубний має рацію.
— "...бо я хочу жити життям не лише свого колгоспу, а й життям свого заводу, за який я, хоч здалека, але уболіваю..."
— Отож, бюрократи, виправляйте свою помилку, а то ще й ми вас візьмемо за роги.
— Ну, як вам припав наш товариш Піддубний? — звернувся один із них уже до Мухи Макара, який в цей час совав у пазусі пляшку з горілкою. Він здригнувся і нервово махнув шапкою.
— Та підсилили колгосп, спасибі, ну й сказати — товариш Піддубний справжній стійкий елемент революції.
— Аз трактором що у вас трапилось?
— Обламалися, товаришу робочий, та просто знівечили на камені. А тепер ніде, навіть у Харкові, не дістанемо такої балабайки. Тільки на вас, товариші робочі, і надія...
— Зараз узнаємо,— сказав робітник з сивиною на висках.— Покличте Трипілку та з редакції кого-небудь. А ви, товариші, сідайте ближче. Ну, що, як там у вас з запамороченням від успіхів?
— Було, було і в нас таке...— Але до кімнати знову зайшов робітник і почав говорити до товариша з сивиною на висках. Муха Макар зачекав, доки той вибалакався.— Було, було...— Задеренчав дзвоник на телефоні, і робітник нахилився до вороної трубки і, дивлячись одним оком на стінну газету, проговорив: — Секретар ЗПК8. Слухаю. Так! Гаразд! — Муха Макар розпочав утретє, але й на цей раз на півслові вбігла якась товаришка і простягла до секретаря завкому стос паперів, вимагаючи, щоб він негайно їх підписав. Тоді Муха Макар повернувся до тих двох робітників, що ввійшли в замурзаних синіх блузах.