— А чому ж ти не заведеш собі хоча б кілька друзів і не підшукаєш якогось заняття? — поцікавився капітан Білл.
— Я не можу завести собі друзів, бо всі, кого я зустрічала, — птаха, звіра чи людину, — всі вони були неприємні мені. Через кілька хвилин мені набридне й ваше товариство, і тоді я піду геть, залишивши вас тут самих, — сказала Самотня Качка. — А що стосується роботи, то я не бачу в ній користі. Всі, кого я зустрічала, хоч щось та роблять, і я вирішила, що це банально й нецікаво і що краще залишатися цілком самотньою.
— А хіба вам не треба добувати собі їжу? — запитала Трот.
— Ні, не треба. В моєму діамантовому палаці, трохи вище по річці, їжа доставляється мені чарами. Але я рідко їм, бо це теж дуже банально.
— То ти, певно, чарівна качка? — зауважив капітан.
— Чому це?
— Та бачиш, звичайні качки не мають діамантових палаців і чарівної їжі, як ти.
— Вірно. І в цьому ще одна причина моєї самотності. Вам слід запам'ятати, що я єдина така качка в усій Країні Оз, і я ненавиджу всіх інших качок у цілому світі.
— Мені здається, що вам подобається бути самотньою, — зауважив капітан Білл.
— Точно я не можу сказати, чи це мені подобається, — відповіла качка, — та оскільки така моя доля, я пишаюсь нею.
— А як трапилось, що в Країні Оз з'явилася єдина й отака Самотня Качка? — з цікавістю запитала Трот.
— Багато років тому я знала це, та тепер зовсім забула, — відповіла качка. — Причина появи речі не така важлива, як сама річ, отже не варто нічого пригадувати і досить лише знати, що я самотня і єдина.
— На мою думку, ви почували б себе щасливі шою, коли б спробували що-небудь робити, — сказала Трот. — Якщо не можете нічого робити для себе, то робіть для інших, і тоді у вас заведеться багато друзів, і ви перестанете бути самотньою.
— Ви вже починаєте мені обридати, — сказала Самотня Качка, — і я змушена піти звідси й покинути вас.
— Допоможіть нам, — попросила дівчинка. — Якщо ви володієте хоч якоюсь чарівною силою, ви можете виручити нас із біди.
— Я не маю такої сили, щоб вивести вас із чарівного острова, — відповіла Самотня Качка. — Мої чари дуже прості, але мене вони цілком задовольняють.
— Якби ми могли присісти, ми уже почували б себе краще, — сказала Трот, — але тут ні на що сісти.
— Значить, ви повинні стояти, — відповіла Самотня Качка.
— Але ти, мабуть, володієш достатньою чарівною силою, щоб дати нам пару стільців, — сказав капітан Білл.
— Качки не знають, що таке стільці, — відповіла качка.
— Але ж ти незвичайна качка!
— Це правда. — Дивне створіння, здавалось, на хвилину замислилось, пильно оглядаючи дівчинку та моряка своїми круглими чорними очима. Потім зоно сказало: — Іноді, коли сонце стоїть у зеніті, я вирощую поганку, щоб сховатись від палючого проміння. Мабуть, ви зможете сидіти на поганках.
— Звичайно, якщо вони будуть досить міцними, щоб витримати нас, — відповів капітан Білл.
— Ну, тоді я, раніше, ніж піти, дам вам парочку, — сказала Самотня Качка і почала тупцятись на одному місці. Вона тричі пройшла по колу в лівий бік, а потім тричі в правий. Потім тричі скакнула на одній нозі вперед і тричі назад.
— Що ви робите? — поцікавилась Трот.
— Не заважай. Це таке заклинання, — відповіла Самотня Качка, але тепер вона почала бурмотіти щось схоже на крякання і що начебто не мало ніякого змісту. Це тривало так довго, що Трот нарешті не витримала й вигукнула:
— Чи не можна швидше кінчити це заклинання? Якщо для того, щоб виростити пару нещасних поганок, вам треба ціле літо, то невелика ви чарівниця.
— Кажу ж тобі, не перебивай! — суворо нагримала на дівчинку Самотня Качка. — Якщо ти набридатимеш мені, я піду геть, не закінчивши свого заклинання.
Після цієї погрози Трот принишкла, а качка забурмотіла щось далі. Капітан Білл стиха посміхнувся і прошепотів Трот:
— Для птаха, який ніколи нічого не робить, ця качка досить метушлива. Тільки я не певен, що на її поганках можна буде посидіти.
Та не встиг моряк докінчити своєї думки, як раптом відчув, як до нього щось доторкнулося; він обернувся й побачив величезну поганку, саме там, і саме такого розміру й форми, щоб на ній сидіти. Друга поганка з'явилась позаду Трот, і дівчинка з радісним вигуком сіла на неї і відчула, що поганка м'яка і зручна, наче крісло. Навіть вага капітана Білла не могла зламати поганку, і коли обоє нещасних добре вмостились, вони побачили, що Самотня Качка пішла геть і була вже біля самої води.
— Дуже вам вдячні! — закричала Трот, а моряк гукнув і від себе:
— Ми тебе не забудемо!
Та Самотня Качка не звернула на це уваги. Навіть не глянувши більше в їх бік, яскравопера птиця залізла у воду і граціозно попливла геть.
Розділ шістнадцятий
Кришталевий Кіт знаходить Чорний Саквояж
Коли Кікі Ару обернув шість мавп на шість велетнів-солдатів по п'ятдесят футів зростом, їхні голови виткнулись над верхівками дерев, які в цій частині лісу були трохи нижчими, ніж в інших місцях; та хоч дерева росли тут порівняно рідко, тіла велетнів-солдатів виявились такими товстими, що вщерть заповнили вільний простір, і гілля стиснуло їх з усіх боків.
Звичайно, Кікі допустився помилки, зробивши солдатів такими великими, бо тепер же вони не могли вийти з лісу. Дерева тримали їх міцно в полоні й не давали ступити найменшого кроку. Навіть коли б ці солдати стояли на сусідній маленькій галявці, то й тоді б нікуди не було їм шляху, а вони ж з'явились на світ за галявкою, серед дерев.
В першу мить інші мавпи, які залишились самі собою, злякалися солдатів і чкурнули чимдуж у гущавину віт. Та скоро, переконавшись, що велетні стоять собі тихенько-смирненько і тільки невдоволено бурчать про якесь обернення, зграйка мавп повернулася назад і почала зацікавлено розглядати їх, не мдючи й гадки, що то ж їхні родичі та друзі.
Голови солдатів стирчали вище дерев, і тому вони не бачили мавп; велетні нездатні були навіть підвести руку, щоб оголити гострі мечі, так міцно їх тримало густолисте гілля. Помітивши цілковиту безпорадність солдатів, мавпи почали плигати по них, і скоро вся мавп'яча зграя була вже на плечах велетнів і зазирала їм в обличчя.
— Я Ебу, твій батько, — закричав один солдат мавпі, що видерлась йому на ліве вухо, — але якась зла тварюка зачарувала мене!