Сіра мавпа Рангу підхопилася з місця і швидко побігла в ліс виконувати наказ. Ведмідь закректав і теж пішов геть. Король Гугу підвівся, розправив своє могутнє тіло і сказав Злючці-Закарлючці:
— Зустрінемося завтра, коли сходитиме сонце, — і, зробивши кілька величезних стрибків, зник серед дерев.
Чоловік-єдинорог, залишившись на самоті з пришельцями, раптом припинив свої клоунські викрутаси.
Краще оберніть мене знову на єдинорога, — сказав він. — Мені сподобалось бути людиною, та ж лісові звірі не знають, що я їхній друг Лу, і вони ще до ранку можуть роздерти мене на шматочки.
Кікі повернув йому його справжню подобу, і єдинорог чкурнув у ліс. щоб приєднатися до своїх співбратів.
Гном Злючка-Закарлючка був задоволений з свого успіху.
— Завтра, — сказав він Кікі Ару,—ми переможе мо цих звірів і пошлемо їх воювати проти людей Країни Оз. От тоді я вже помщуся Озмі, Дороті й усім іншим своїм ворогам!
— Але ж це я усе роблю, — сказав Кікі.
— Не має значення. Зате ти станеш королем Кра їни Оз, — пообіцяв Злючка-Закарлючка.
— А дозволить мені великий леопард стати королем Країни Оз? — з тривогою запитав хлопчик.
Гном наблизився до нього й прошепотів:
— Якщо леопард Гугу стане нам на дорозі, ти обернеш його на дерево, а тоді він буде безпорадний.
— Звичайно, — погодився Кікі, а сам подумав: "Я й цього підступного гнома оберну на дерево, бо він увесь час бреше і йому ні в чому не можна довіряти"
Розділ дев'ятий
Острів Чарівної Квітки
Кришталевий Кіт був досвідченим провідником. Він повів Трот і капітана Вілла прямим та легким шляхом через усю густозаселену частину Краю Жувачів, потім у північні райони цього краю, де будинки трапляються лиш де-не-де і, нарешті, через дику пустельну місцевість, у якій зовсім не зустрічається ні будинків, ані будь-яких стежок. Проте подорож не була важкою, і кінець кінцем наші мандрівники досягли узлісся, на якому вирішили отаборитись, щоб спочити до ранку.
Капітан Білл наламав гілля і зробив маленьку хижку, саме таку, щоб у ній могла переспати дівчинка. Але спершу вони закусили тим, що Трот прихопила з собою в кошик.
— Може, й ти що-небудь з'їси? запитала дівчинка Кришталевого Кота.
— Ні, — відповіло кришталеве створіння.
— Певне, ти вже збігав на полювання і зловив мишку, — зауважив капітан Білл.
— Я?! Зловив мишу?! А навіщо це мені здалося? — здивовано запитав Кришталевий Кіт.
— Та щоб поласувати нею, — сказав моряк.
— Я забув вас попередити, — відповів скляний котюга, — що я не їм ніяких мишей. Я прозорий і кожен бачить мене наскрізь. То як би я виглядав з мишею всередині? Але справа ще й у тому, що в мене немає шлунку чи якогось іншого апарату, який би дозволяв мені щось їсти. Очевидно, безтурботний чарівник, який мене створив, не подумав про те, що я мушу їсти.
— І ти ніколи не відчуваєш голоду та спраги? — запитала Трот.
— Ніколи. Проте, як ви знаєте, я ніколи й не шкодую, що мене зробили саме таким, бо ніде ще не зустрічав кращих за себе створінь. У мене найкрасивіший мозок у світі. Він ніжнорожевий, і ви самі можете бачити, як він добре працює.
— Цікаво, — замріяно промовила Трот, підносячи до рота хліб з варенням, — чи й мій мозок крутиться так само?
— Ні. Певен, що не так, — відповів Кришталевий Кіт, — бо тоді б він мав бути таким же гарним, як мій. Крім того, твій мозок захований під товстою, непрозорою кісткою черепа.
— Мозок, — зауважив капітан Білл, — різний у різних істот, і працює він теж по-різному. Але я помічав, що той, хто надто вихваляється своїм мозком, часто попадає у незручне становище.
Вночі дівчинку трохи турбували різні звуки, що долинали з лісу, ніби там, між деревами, пробігало багато звірів. Але капітан Білл запевнив маленьку Трот, що він захистить її від будь-якої небезпеки. І справді.
жоден звір не наважився вискочити з лісу й напасти на них.
Рано-вранці вони прокинулись і після простенького сніданку капітан Білл сказав Кришталевому Котові:
— Піднімай якір, друже, та потихеньку рушимо далі. Здається, нам уже недалеко до Чарівної Квітки?
— Так, уже недалеко, —— відповів прозорий кіт, повертаючи до лісу. — Але часу ще може піти чимало, поки ми доберемося до місця.
Згодом вони вийшли на берег річки, яка в цьому місці була не дуже широка. Та коли мандрівники по прямували вздовж берега на північ, річка почала де далі ширшати.
Раптом бірюзове листя на деревах набрало пурпурового відтінку. Трот помітила це і сказала:
— Цікаво, чому так змінився колір листя?
— Тому, що ми поминули Край Жувачів і вступили в Край Балакунів, — пояснив Кришталевий Кіт. — А ще це ознака того, що наша подорож скоро скінчиться.
Річка тут круто завертала вбік. Обійшовши поворот берегом, наші мандрівники помітили, що річка тепер стала широкою, неначе озеро, а посеред цього озера вони уздріли круглий острівець, що простягався не більше як на п'ятдесят кроків у будь-якому напрямку. Щось поблискувало на цьому крихітному острівці, і Кришталевий Кіт, зупинившись біля самої води, сказав:
— То золотий горщик, у якому росте Чарівна Квітка, дуже красива та пишна. Якщо доберетесь до острівця, ваше завдання буде виконане. Залишиться тільки віднести Квітку додому.
Капітан Білл подивився на воду і стиха почав насвистувати якусь деренчливу мелодію. Трот знала, що означало це насвистування: капітан Білл думає. А старий моряк тим часом дивився не так на острів, як на дерева, що росли неподалік од берега. Та ось він витяг з глибокої кишені своєї куртки обушок, загорнутий у старий тільник, щоб гостре лезо не порізало одежі. Потім великим складаним ножем одрізав гілку з дерева й вистругав з неї топорище.
— Ти присядь, Трот, — порадив він дівчинці, продовжуючи працювати. — У мене багато роботи, бо я надумав побудувати пліт.
— А для чого нам пліт, капітане?
— Як для чого? Щоб перебратися на острів. Адже ми не вміємо ходити під водою, по дну річки, як Кришталевий Кіт. Тому ми змушені плисти по воді.
— А ви зможете зробити пліт, капітане Білл?
— Звичайно, Трот, якщо ти почекаєш.
Дівчинка сіла на колоду і втупилась очима в острів Чарівної Квітки. Здавалось, що більше нічого не росло на цьому крихітному острівці. Наскільки можна було розібрати з такої відстані, там не росли ні дерева, ні кущі, ні навіть трава. Але золотий горщик сяяв у сонячному промінні, і Трот бачила мерехтіння яскравих барв, коли Чарівна Квітка міняла один цвіт на інший.