Зайве казати, що працювала я над книжками з нечуваною для панни Сидорович енергією й завзяттям. Ретельність моя до навчання та моє гаряче бажання знати все більше й більше захопили і мою вчительку.
Такої талановитої учениці в мене ще ніколи не було, — хвалила вона мене.
Вона хвалила, а я ще більше старалася. Таким чином я зробила великі успіхи у навчанні, навіть у вивченні мов німецької та французької За два роки я могла вже читати із словником твори французьких та німецьких письменників, а також набула за допомогою Броніслави Сидорович усіх тих знань, які потрібні для підготовки дітей до гімназії.
Панна Броніслава була широко освіченою людиною. Завдяки їй я познайомилась уперше з творами російських класиків, поетів та прозаїків. Пушкін, Лермонтов, Некрасов, Толстой, Тургенев, Островський стали моїми улюбленими письменниками поряд з Тарасом Шевченком, Міцкєвичем, Сіракомлі.
Над "Російськими жінками" Некрасова і моя учителька і я не могли не плакати. У зв'язку з цим віршем Броніслава Сидорович розповіла мені про знедолений польський край, що перебував у неволі під чоботом російського
царя. І тоді-то я й довідалась від неї про історію повстань у Польщі, починаючи з великого народного повстання 1830 року.
Про себе панна Броніслава говорила мені дуже мало, але з її обізнаності з польськими справами я розуміла, що вона не тільки поділяла думки революцюнерів, а й брала участь у їхній роботі. Вона дуже добре знала деякі відозви Герцена й російських революцюнерів-демократів до простого народу і деякі з них цитувала напам'ять. У мене склалося тоді тверде переконання, що вона близько стояла в свій час до агітаційної групи, а може до трійки бойових польських загонів. Недурно ж з Варшави вона переїхала працювати вчителькою в поміщицькі родини у віддалених від столичних міст кутках на Україні.
Від Броніслави Сидорович я вивчила більш ніж сотню революційних пісень. Вона співала їх завжди з великим почуттям і завзяттям.
Згадкою про дорогу мою учительку я закінчую оцей розділ. Коли б не и наука та не добра її воля, бути б мені, певно, на все мое життя нянькою, служницею панів.
Завдячуючи панні Сидорович я знала багато чого з історії Польщі, Росіі, України та інших країн. Я знала географію та ряд предметів, що викладались тоді в російських учбових закладах. Знания німецької і французької мов допомогло мені далеко пізніше перекласти з оригіналу "Ганнеле" Гауптмана та "Весілля Фігаро" Бомарше. Світогляд мій теж значно поширився. Знання шкільної програми і читання під розумним керівництвом досвідченого педагога збагатили мої поняття й знания навколишнього
мені світу.
Як же мені не пам'ятати й не дякувати вчительку мою і всіх інших вчителів — вихователів мого раннього дитинства та юнацтва. Пам'ятаю і гаряче дякую!
У НАЙМАХ
І ось я вже більше не нянька, а вчителька малих дітей. Їх треба було готувати до першого класу гімназії. Перше я вчителювала у сусідів тих панів, де працювала Броніслава Сидорович, і частенько бачилася зі своєю колиш ньою вчителькою. Але через рік я опинилась на Уманщині, в маєтку поміщика Михальського, чудесному, як пам'ятаю, місці. Величезний сад за старовинним одноповерховим будинком був відгороджений від двору, з його господарськими будівлями, частково парканом, а частково зеленою живою загородою з бузку та жовтої акації. Перед будинком та за ним — великі квітники. Той маєток відокремлювався від села ставком, порослим очеретом і оточеним старими вербами. Село і маєток, що поєднувалися старою греблею, яку доводилось постійно лагодити, мали одну назву "Стара Гребля". Але Михальські називали свою садибу "Старі Мости", по-польськи, а селяни звали її коротко: "двір".
У Михальських було дві дівчинки, Юзя й Стася, обидві мої учениці. Перебувала я майже завжди з дітьми, бо з ними мені було набагато приємніше, ніж з дорослими. Особливо нудним здавалось мені товариство господині дому пані Михальської та її нахлібниць, плітарок і дармоїдок. Безжурно точилося їхне життя: коли не плітки про сусідів, то гра в карти, ворожінння і "серйозні" дискусїї про виготовлення різних смачних страв. Життя одноманітне, без усяких інтересів та цікавих подій. Адже ж хто з них, так само як і пані Михальська, до господарства ніколи не втручався. Єдиною пристрастю всього того жіночого гурту були коти й собачки дрібної породи, болонки, такси тощо. Раптом всьому тому байдикуванню прийшов кінець. Ранньої весни через необережність куховарки загорілася здоровенна сулія з гасом. Загорілась комора, де стояла та сулія, а там і кухня. Швидко пожежа охопила весь дім.
Збіглись селяни рятувати дітей та худобу. Жінки, не шкодуючи своїх сил, витягали з дому деякі речі, постелі, сундуки. Але вогонь швидко нищив будинок, бо все у ньому було старе, потрухле.
Ще залишався крайній до саду ріг будинку, кабінет Михальського. Раптом я згадала, що там, над канапою, висіла чудесна мадонна Мурільйо. У хвилини тяжкого смутку я любила дивитись на оту змальовану прекрасну, лагідну матір з немовлям на руках. Побачивши, що вогонь вже доходить до кабінету, мені стало страшно. Невже отая лагідна матір загине в полум’ї? Не розумію сама, як я опинилася в кабінеті, на канат, силкуючись зняти майстерно намальовану картину. Дим, вогонь, вже порядкували в одній з частин того приміщення. Зусилля мої не були марні. Ось я вже з малюнком в руках біжу навпомацки до вікна. Дим душить мене. Здається, що вже щось займається на мені. Чиїсь сильні чоловічі руки допомагають мені вискочити у вікно, прямісінько на квітник.
— Божевільна! — чую я чийсь суворий присуд своєму вчинкові.
Може, й справді божевільна, але в ту мить страшенно щаслива. Мати з немовлям урятовані
Внаслідок тієї страшної пожежі наше життя у Старій Греблі стало зовсім неможливе. Треба було негайно виїздити з маєтка, бо від будинку лишилося саме тільки згарище.
Михальський дуже швидко знайшов покупця на свою землю і поїхав до Києва, щоб пошукати і купити тимчасовий притулок для своєї Сім’ї. Знайшов, купив. Залишили у Старій Греблі всіх своїх нахлібників влаштовуватись, як вони хотіли, а самі виїхали до Києва, забравши з собою своїх дітей та мене, їхню вчительку.