Чоловіка не хотіла ніколи... бо не хотіла.
Може, кров якусь не таку мала.
Може, задавнений страх перед повтором материної історії зробив її нечулою.
Але не хотіла, то й не хотіла.
Що тепер?
Не було кого хотіти.
Та й чоловіки не полювали за нею, бо спершу не мала чим принадити... а далі — тільки відлякувала.
Тепер байдуже.
Може, тому Господь їй уділив розуму більше, ніж: серця.
То й вижила.
...НЕ СПАЛА НОЧАМИ.
Бродила пасовиськами.
Молилася перед образом Божим.
Ворожила на квасолі.
Пестилася в понеділок і суворо дотримувалася п'ятниці.
Після того, як із Трав'яного ні за то ні про то забрали її утриманців, почала твердо й не-порушно пеститися дванадцять п'ятниць у році.
Першу п'ятницю, від скверни і хворі, тримала на першому тижні Великого посту.
Від наглої смерті пестилася у п'ятницю перед Благовіщенням.
Від неправого суду, супротивника й кровопролиття її захищала велика Страсна п'ят-ничка.
Вознесенська п'ятниця боронила від утоп-лення.
Непокаянну смерть, лісовий блуд, напасть, полон і гадину відвертала пісна п'ятниця перед Петром і Павлом.
Від вогню, пожежі й грому та від смертельних гріхів за неї заступалася п'ятниця напередодні Спаса.
Богородична п'ятничка відводила лихоманку, ворога й меч.
П'ятниця перед Головосіками — берегла від суму.
Охороняла в дорозі п'ятниця Здвиженська.
Від наглої смерті, від звіра й усякого гріха хоронила п'ятниця напередодні архангела Михаїла.
А пости у п'ятницю перед Андрієм та по Різдву Христовому обіцяли їй найбільшу винагороду — Господь візьме її душу на небо й запише до своєї небесної книжки. А ще вбереже її від вітру й морозу й порятує від напасті.
У п'ятницю Северина ніколи не прала, не золила, не причиняла тісто й не пекла хліб, не чесалася, не мила голову, не мастила припічок і не співала.
Через отой дурний людський поголос про щезника на неї косо дивилися сільські ґаздиньки на службі Божій, відступаючи від Северини, як від скаженої. А вже як занадилася в хату гадина...
Боже твоя воля!
Нібито, коли в хаті живе злодій, насильник чи інший людський кривдник, то ліпше, ніж жива твар.
Але хіба годен щось розумне розказати тому, хто не має наміру слухати?!
І тоді котроїсь неділі Северина твердо собі сказала "ні"! Вона цілу Божу неділю колінкувати-ме в молитві перед образом Божим у своїй хаті-стайні, але більше ніколи не піде молитися між люди, де тебе протикають очима, ніби Каїн Аве-ля вилами. Де осудно шепчуть твоє ім'я замість славити ім'я Господа.
Вона проситиме Бога тихо.
Наодинці.
Леліючи й пестячи його ім'я.
І випрошуючи в нього прощення за вчинені і не вчинені провини.
Вона би всіх була цьому вчила. Та нема кого вчити. Одна Іванка Борсукова випитувала в неї всі її знання, слухала та запам'ятовувала — не
боялася, як інші, москалиці.
І добрий Господь у тяжку хвилину поміг Іванці. Але то не до теперішньої згадки й розказу.
...ЯКОЇСЬ ДНИНИ того непевного часу Севе-рина молилася коло каплички в Нижньому Лус-туні, коли з недалекого подвір'я Івана Чигрина жіночий голос заголосив так, нібито з хати виносили мерця. Северина могла туди не йти й не питати: знала — настала черга й за Чигринами. Аякже. Двоє синів — у лісі. Їх тато Іван не вернувся з Бухаресту з воєнної мобілізації, коли ще румун був союзником німця. Казали, пропав безвісти. А москаль тому не вірив. І урядовому паперові, що сповіщав про Іванову пропажу в Бухаресті, не вірив. Лишилася мама Софія, обкладена п'ятьма малолітніми дітьми, та її свекор Петро.
Северині від каплички добре видно: стоїть посеред двору, ридаючи, мовчазна Софія з двома дітьми на руках, а троє, й собі плачучи, тримаються за її спідницю. Дід Петро, зігнутий у дугу, махає ковінькою перед очима двох офіцерів. А один з них кричить швидше збирати речі.
І знов велике серце забилося в Северині. Діти! Навіть малі діти не пом'якшують серце цих мисливців на людей! То, може, краще, що вона їх не має — дітей?! Бо як боронити дітей у такі часи???
Сьогодні прийшли за Чигринами.
Завтра прийдуть і за нею. Не біда, що в неї нема нікого. Доста того, що її хата на безлюдді, під самісіньким лісом.
І тієї ночі її осінило.
Боже!!!
Як вона до цього не додумалася раніше?!
Таку велику голову має — а додумати не додумалася?!!
...СЕМЕН ДУДКА з лісу прийшов по мазь і трави рівно так, як договорювалися. Точніше, Северина сама прийшла до нього під розчахнутий явір над своєю хатою, коли вчула одночас не пугикання сови й вовче виття. І так три рази без перерви.
Неговіркий Семен цієї ночі був якийсь інакший. Заговорив майже одразу, лиш тільки узяв до рук принесені ліки:
-Давай, москалице, бігом кажи, який тут лік від чого. Бо мушу йти: ранених багато, а доправити до них доктора не можемо. Ці пси перекрили всі підходи до бункера зі шпиталем. Хлопці загнивають живцем. І ще одно... Аби'сь знала: скоро будуть до Сибіру виселяти весь Лустун.
Тоді вона принесла багато відварів трав і мазей на борсуковому й ведмежому салі та овечому маслі — від загноєння, затруєння, кровотечі, "дикого" м'яса, від вошей, недокрів'я, від гниття зубів і ясен.
Але найбільше дякував Семен за відвар від сонливості. Северина випробувала його на собі:
після горнятка напою вона дві доби не те що не могла — не хотіла спати. Мала тоді якусь таку люту силу, що гори могла перевертати. Знала, що хлопцям того зілля, ой, як треба... бо від довгих переходів, напруження, голоду й нервів мали таке недосипання, що могли засинати на-стоячи. А воно ж недобре, коли на тебе чатують капкани.
— Семе... — тільки й попросила тої ночі під явором. — Прийди до мене завтра вдень. Дуже тебе прошу. Перед полуднем залізеш у копицю сіна, оту, що найближча до лісу. Сиди й чекай, поки я звезу сіно в долину разом із тобою, щоб ніхто не знав. Маєш мені щось помогти,
Вона не дійшла два кроки до хати, як десь далеко з лісу донеслися короткі постріли.
Назавтра Северина лиш тільки зібралася йти догори по сіно, в якому мав чекати Семен Дудка, як на подвір'ї несподівано став посильний із сільради Василь Полотнюк — колишній їхній сусід із-під явора в Трав'яному.
Та Северина не засмутилася: навіть теперішній сільраді нічого довго робити в неї на подвір'ї.