— Нас прислав уряд. І доручив організувати вас для боротьби проти залізноголових.
— І це все? Тільки проти залізноголових?
— Ні,— сказав раптом наймолодший. Він був страшенно переляканий і думав, що каже саме те, Що треба.— Я вам усе скажу. Ми мали організувати групи прибічників уряду по всій країні. Це потрібно для того, щоб чинити опір залізноголовим. А також для того, щоб після війни не виник хаос.
— Після війни,— повторив Ніс його слова.— А хто вам надав таке право? Хто створив цей уряд?
Гладкий розумів, що суперечка йде про їхнє життя і смерть або навіть і про більше. І боявся, що хтось із його супутників вибовкає те, чого не слід, і зіпсує справу. Тим-то він швиденько втрутився знову.
— Хтось має діяти й за кордоном,— сказав він.— Для Греції важливо мати якусь організацію, яка б функціонувала за межами країни. Провести вибори було неможливо, бо Грецію захопили залізноголові. Тож довелося призначити уряд.
— То це, виходить, знову метаксистський уряд.
— Не зовсім: бо не всі стоять за програму Метак-саса. Багато хто не згоден з Іоанном Метаксасом.
— Але метаксисти мають достатню силу в цьому уряді, якщо змогли прислати сюди таких людей, як ви, щоб зміцнювати тут свій вплив. Видно, перевага на їхньому боці.
— Але ж Метаксас помер,— роздратовано сказав хирлявий.
— А сам метаксизм — ні. Від метаксизму недалеко до політики залізноголових. Це одне й те саме. Людина вмирає, а політика живе.
— Для нас інтереси Греції — понад усе. Адже ми пропонували співробітництво бунтареві Хаджі Міха-лі.— Слово "бунтар" вихопилося випадково, і гладкий на хвилю злякано замовк, але Ніс був мов той водоспад, що неспинно перекочує свої холодні води через каміння.
— Ви шукали його підтримки,— сказав Ніс,— бо знаєте, що вся Греція проти метаксизму. Що існує широка антиметаксистська організація, яка готова чинити опір метаксистам. І що ми не визнаємо метаксист-ського уряду. Та й ніякого іншого уряду, нав'язаного нам іззовні. Байдуже, тепер чи тоді, коли залізноголо-ві програють війну.
— Але ж якщо виграють війну інглезі,— сказав молодий,— то вони матимуть право чинити, як захочуть.
.. — Хіба це інглезі призначили метаксистський уряд? Хіба вони його призначили, метаксисти?
Ті не відповідали.
— Невже вони вам довіряють? Після того, як половина з вас залишилася тут, щоб допомагати заліз-ноголовим. А друга половина втекла від страху перед старшим братом. І вони вам тепер довіряють? Вони, запеклі вороги залізноголових?
— Так,— сказав хирлявий.— Довіряють. І ви також повинні довіряти.
— Не вірю цьому,— крикнув Ніс.— Не вірю, і все. І так само не вірю у ваш уряд в Єгипті. Бо інглезі не дозволили б метаксистам отак гуляти на волі. Ви такі самі фашисти, які і залізноголові.
— Час уже всім грекам бути греками,— сказав гладкий.
— Саме це говорив Метаксас. І душив греків за те, що вони греки. Але більше цього не буде, метак-систе. То як ви дізналися про Хаджі Міхалі й про ув'язнених в літтоській мерії?
— Нам про це сказали ті, що нас послали.
— Хто ж вас послав?
— Нам дали офіційні повноваження.
— Хто саме? Назвіть.
— Полковник Спатіс.
— Це він сказав вам про Хаджі Міхалі?
— Так.
— А він не згадував імені Екса? Нічого не казав про чоловіка, якого послали звідси в Єгипет?
— Ні.
— Хто такий полковник Спатіс?
— Він командує полком в армії.
— Він командував полком і при Метаксасі?
— Так.
— Хто дав йому завдання послати вас?
— Не знаю. Знаю тільки, що він полковник, військовий, от і все.
— Тоді він, мабуть, просто метаксист.
— Яка різниця? ■— сказав вродливець, кривлячись від болю. Досі він мовчав. Його підбите око геть запухло. На щоці запеклася кров, а краплі свіжої крові все ще сочилися з-під ока.
— А хіба в Єгипті тепер є грецька армія? — спитав його Ніс.
— Організовується,— швидко відповів гладкий.
— А хто офіцери? Колишні військові?
— Здебільшого так. Ті, що прибули звідси разом з інглезі.
— Метаксистські офіцери?
Гладкий промовчав. Він починав лютувати, і вже потерпав за себе. Він думав, що Ніс навмисне дратує його. Він розумів, що все це вирок їм чотирьом.
Сходило сонце. Воно вже було над вершиною Іди. Червонуватий пил крітської землі висів у повітрі, й небо від нього лагідно рожевіло.
Англійці та Енгес Берк стояли збоку. Вони прислухалися до розмови. Англійський майор перекладав їм усе, що йому вдавалося зрозуміти. А розумів він багато чого, бо розмова велася повільно й спокійно. Однак Берк був нетерплячий і все перепитував, хто що сказав.
— Розкажіть нам про цей уряд,— казав далі Ніс, звертаючись до гладкого.
— Що розказати?
— Чи можна висловлюватись вільно за або проти нього?
— Навіть у інглезі немає такої свободи,— відповів гладкий.— Під час війни її бути не може.
— Так. При Іоанні Метаксасі її не було і без війни.
— Стривайте,— гладкий навіть усміхався, щоб показати всім своїм виглядом, як він терпляче слухає, усе розуміє і бажає бути справедливим до кінця.— Але ж ми — не виняток. У всіх країнах, що їх захопили залізноголові, є свої уряди. Уряди,— повторив він.
—. Колишні уряди?
— Так.
— То, виходить, у них те саме, що й у нао,
Гладкий замовк, бо розмова ставала небезпечною,
а цей грек із жвавими завзятими очима говорив упевнено, що у нього, гладуна, викликало злобу, безсилу злобу проти загрози, що нависла над ними. Проти неминучого й близького кінця. І в інших було таке саме почуття.
— Але ж Греція повинна мати якусь організацію за кордоном,— сказав гладкий підкреслено спокійно.
— Послухай, метаксисте.— Ніс звертався просто до нього.— Якщо така організація потрібна, то в ній не повинні верховодити ті, що співробітничали з залізно-головими та й тепер співробітничають, як це робите ви, метаксисти. Може, в інших країнах теж є такі організації, але народ у цих країнах однаково не визнає їх. Народи на смерть стоятимуть проти залізно-голових, як оце тепер ми. Чуєш, метаксисте? Чи ти думаєш, що ми приймемо цих людей назад, знаючи про їхню дружбу із залізноголовими, повіримо, що вони стали інакші, покаялися? Ти так думаєш, метаксисте? Що ми, крові яких стільки пролилося через них, приймемо назад цих людців. Ні, метаксисте. Як оце зараз ми б'ємося з залізноголовими, так ми будемо битися й з ними, якщо вони прийдуть до нас.