— Знає.
— Якщо автомат помітять, ми пропали,— сказав Берк.
—— Він може стати нам у пригоді,— сказав Ніс.
—— А він хоч уміє стріляти? — спитав Стоун.
— Це діло нехитре,— відповів Ніс, і Стоун засміявся з такого категоричного твердження.
Тепер вони йшли за селом, білі хатки якого стояли рівними рядами, вдивлялись уперед, прислухалися до тиші. Дві інші групи вийшли раніше й досі вже, мабуть, відчалили. А зараз і вони з Талосом підійдуть до молу, повідв'язують човни й відпливуть. Просто.
— А вітер сьогодні сонний,— сказав хлопець.
— За селом буде дужчий,— сказав другий сірно-сець.
— Чим вони там сковані між собою? ■— пошепки спитав Ніс у Талоса.
— Не знаю,— відповів хлопець.— Але буде нелегко.
— Вітру, вважай, немає,— сказав Ніс."— Яке в тебе вітрило?
— Високе,— відповів хлопець.— Для слабкого вітру добре.
— Скажи землякові, хай буде обережніший із зброєю.
— То не такий чоловік, щоб був обережний,— сказав Талос, і Ніс відчув, що той усміхається в темряві.
Коли вони дісталися до прибережної дороги, сір-носець пішов попереду. Він знав дорогу. Бо це він розвідав, що човни в Сулії, взнав, де і як вони стоять. Тому вони йшли за ним, а він самовпевнено й поважно простував попереду розбитою приморською дорогою Сулії.
Вони йшли повз сіті, що сушилися на високих стояках. Поминули кам'яний парапет над водою. Прибережні хати й темні провулки. Висіла загрозлива тиша. А ці п'ятеро йшли берегом відкрито, ніби нічого не боялися.
Вони завернули там, де від берега починався довгий кам'яний мол. Пішли по ньому. Вони вже бачили щогли і сіті, що сушилися біля самої води. Чути було, як хлюпає вода під дном човнів: хлюп, хлюп.
І чиясь хода.
Чиясь хода.
— Я нікого не бачу,— спокійно мовив Стоун.
— Уже вийшли в море,— сказав Ніс.
— Не розмовляйте тут по-англійськи,— кинув їм Берк.
Напружено вдивляючись у темряву, вони йшли за Талосом та другим сірносцем по нерівних каменях молу. Вода з двох боків билася в мол, заглушаючи всі інші звуки.
— Ще далеко? — спитали вони у Ніса.
— Він казав, що це аж у кінці.
Талое та другий сірносець трохи вихопилися вперед. Ніс чув десь неподалік тупіт ніг у човнах. Глухе човгання по дерев'яному дну. Потім залопотіло вітрило.
— Вже відпливли,— сказав Ніс по-грецьки, маючи на увазі інші групи. Мол ставав чимдалі ширший і нижчий. Перед Нісом довгою вервечкою витяглися човни — десятків зо два. Сірноські човни мали стояти десь у кінці. І тільки тепер він подумав про залізного-лових. Десь тут неодмінно має бути варта. Попереду, там, де стояли човни, зчинився неймовірний гамір.
— Греки не можуть без галасу! — хрипко й розпачливо прошепотів Стоун.
— Іноді можуть,— відповів Берк. Він ступав по нерівному камінню, весь час озираючись назад і прислухаючись до шуму води.
— Хтось за нами йде,— сказав він.
Вони вже порівнялися з крайнім човном. Ніс теж почув ходу позаду. Талое і другий сірносець побігли, голосно перемовляючись.
— Тихше! — вигукнув Ніс.
Знов шум ходи позаду.
Тоді й вони пустилися бігти.
Ніс відстав, бо Берк і Стоун кинулись бігти перші. Довга вервечка човнів раптом закінчилася. Три з них пливли під вітрилами. Ніс бачив, як на одному з них напинається грот, бачив чоловіка, що похапцем піднімав клівери. Цим давно вже час було вийти в море.
Талое уже спускався нерівною стрімкою стіною до маленького човна з низькими бортами, що з плюскотом гойдався на скаламученій воді. Ніс, що поліз за ним, у самому кінці молу побачив чиюсь постать. Потім ще кілька.
— Швидше,— сказав він по-грецьки.— Сюди ідуть.
Ніс услід за Талосом скочив у маленький човен.
Стоун намагався відчепити Талосового човна від сусіднього.
— Тут ланцюг,— роздратовано мовив він.
— Я ж казав.— Ніс уже підняв гафель на щоглу.
— Міцно зв'язані,— мовив Стоун.
— А ти розв'яжи,— сказав Берк.
— Тут рік марудитися треба.— Стоун смикав за важкий якірний ланцюг, яким були зв'язані борт до борту два човни.
Інші, облишивши цю роботу на нього, заходилися тим часом підіймати вітрила. Другий сірносець у сусідньому човні намагався сам підняти гафель на щоглу.
Тепер уже було ясно, що наближається не один за-лізноголовий, а кілька.
Ніс, впершись широко розставленими ногами, розмотував вірьовку на згорнутому клівері. На цьому човні були такі самі снасті, як і на Спадиному. Клівери дадуть йому швидкість і маневреність. Берк відв'язав довгу вірьовку, що нею були прив'язані обидва човни до молу.
Стоун стояв однією ногою в Талосовому човні, а другою — в сусідньому, силкуючись розв'язати ланцюг, що тримав обидва човни вкупі.
Якірний ланцюг було пропущено крізь отвори в бортах і досить недбало зв'язано, але човни, похитуючись на хвилях, затягли вузол. Стоун ніяк не міг послабити його і розплутати.
— Не розв'язується,— ревнув він.
— То розірви,— єхидно сказав Берк.
Отут усі їх і побачили.
Четверо залізноголових один за одним поволі йшли молом.
Вони не спинялися й не кричали. Підійшовши на п'ятдесят ярдів, двоє вистрелили.
— Виводь човни,— сказав Ніс Талосові.— Розчепимо їх потім, у морі.
Талое покрутив стерном туди й сюди, щоб зрушити зчеплені човни.
Ніс дивився вгору, на вітрило, чекаючи вітру. З якого ж він боку? Не було навіть легкого бризу. Вітер справді сонний. Ніякого вітру. Штиль.
— Виводь мерщій! — знову крикнув Ніс. Він роз-зирнувся, шукаючи весло або ще щось інше, щоб відштовхнутися.
І тут він побачив човни, що мали відпливти першими. Вони вже були на траверсі молу і йшли повним ходом під кутом до нього. їх було три. На одному — люди. Він тягнув на буксирі другого, з опущеними вітрилами. У третьому сидів хтось один. Цей човен плив тільки під кліверами.
Талосів човен відплив від молу, але Ніс ніяк не міг його розвернути. Він туго натягнув клівер-шкот. Потім кинувся назад, до грота.
Берк натягував грот-шкот. Ніс бачив, що другий човен усе ще прив'язаний. Обидва зчеплені човни хилилися набік і повільно крутилися на місці. Стоун усе смикав за кінець ланцюга, але не міг його вивільнити.
—■ Нічого не виходить,— рикав він.
Пролунало підряд чотири постріли. Ніс почув, як кулі зачмокали у воду. Одна м'яко вдарила в дерев'яну обшивку.
Раптом поряд застрочив автомат. То стріляв грек, що стояв у другому човні. Він, видно, зовсім забув про човен. Звівшись на весь зріст, він незграбно приклав автомат до плеча, як рушницю, і стріляв по чотирьох залізноголових. Ті тепер щось кричали один до одного.