— Все одно тобі ще доведеться воювати й тут.
— Так. Але тепер треба воювати великими силами проти залізноголових, бо їх важче побити. Вони ж тепер разом — залізноголові й метаксисти.
• — Ти твердо надумав їхати?
— Так,— не гаючись відповів Ніс.
— Тоді бери мого човна.
— Ні.— Ніс раптом відчув утому, але для годиться відмовився.
— Візьмеш мого,— повторив Спада.
— Я можу взяти у когось іншого,— сказав Ніс,
— Ні.
— У тебе дружина.— Ніс не сперечався. Відмовлявся тільки так, для звичаю.
— Вона ще молода. Поки в мене є ноги, я працюватиму з динамітом.
— Я дуже вдячний тобі. Прийми мою дружбу.
— Приймаю від щирого серця.— Це був найвищий вияв чемності.
— У вас тут є залізноголові? — спитав його Ніо про німців.
— Є кілька, біля кам'яного мосту. Там же дорога. Минулого тижня хтось запалив великий вогонь у горах, над селом. Тоді й прийшли залізноголові. Усі жовтороті совенята. По черзі стережуть човни. Піду подивлюся, чи є хто з них на мосту — вони звідти наглядають за човнами. Нам дозволено виходити в море тільки вдень.
Він пішов у другу кімнату. Зелененька поклала на маленький дощаний столик велику в'ялену рибину. Біля неї поставила тарілку тертого часнику й повну сільничку. Спада, виходячи, обернувся і, показавши пальцем на стіл, запросив їх поїсти.
— То що, буде човен? — спитали вони у Ніса.
— Так. Він оддає нам свого.
— Коли ми вирушимо? — спитав Берк.
— Треба вночі,— сказав Стоун.
Ніс розповів про німців на мосту й про те, що Спада піде подивитись, чи там хто є і чи можна вивести човна.
— Нам треба взяти харчів і води.
— Ви не уявляєте, які це бідні люди. Ми й так забираємо у них те, з чого вони живуть. Більше я не можу нічого просити.
— Нам потрібна хоча б вода,— сказав Стоун.
Ніс забув навіть про втому. Напружено думав тільки про те, чи має він право звернутися з цим проханням до Спада. Він, Спада, дає їм свого човна. А ці австралос не розуміють. До них це не доходить. Я більше нічого не можу просити. Але ж без цього теж не обійтись.
Вийшов Спада, вже одягнений. Він сам усе знав.
— Вам потрібні харчі на дорогу. Для води я дам бурдюк. Мені він ні до чого без човна.
— Ми вже й так багато взяли у тебе.
— Одне без другого не годиться,— сказав Спада.— А вода вам потрібна. Я скажу Смаро, щоб вона налила в бурдюк води, дала в'яленої риби.— Повторив це Смаро. І вийшов.
— От ми вже маємо і провіант,— іронічно сказав Ніс.
— Слухайте,— сказав Стоун,— подякуйте цьому чоловікові від нас. І добре подякуйте. Ми не можемо так, як ви.
— Я вже подякував.
— Тоді подякуйте йому від нас,— наполягав Стоун.
Ніс нічого не відповів. Він сидів на триногому ослоні, ламав шматками в'ялену рибину, вмочав у сіль та часник і їв. Енгес Берк теж почав їсти, Стоун і собі взявся до риби, так само, як Ніс, ламав її, вмочав у сіль і часник.
Зелененька стояла навпроти й мовчки, потираючи ногу об ногу, дивилась, як вони їдять. їм було досить ніяково, і, щоб розвіяти це почуття, Берк запитав у Ніса, як Спада втратив руку.
— Глушив рибу динамітом. Якось передержав запал, і йому одірвало руку. Коли динаміт вибухає у воді, риба гине. Це заборонено.
— А як він порається тепер?
— Та однією рукою. Вони вважають, що годні до діла, доки не одірве обидві ноги.
Зелененька тим часом почала наливати воду. Наповнила нею свинячий бурдюк, схожий на міх грецької волинки. З дерев'яного цебра вона лила воду через отвір в одній нозі, доки шкура стала туга і кругла. Потім зняла шість довгих сухих рибин із тих, що висіли на залізних гаках у широкому комині, склала їх, добре притиснувши руками й ногами, і перев'язала товстою мотузкою, яка висіла у неї під повстяною буркою. Зайшов Спада.
— На мосту один залізноголовий. Тільки один,— сказав він Нісові.
— А де човен?
— На річці за мостом.
— А той залізноголовий побачить нас?
— Так. Це небезпечно.
— А можна, щоб не побачив?
— Ні. Протік вузький і мілкий. Міст кам'яний, на два прогони. Треба пройти під високою аркою. Доведеться тягти човен по мулу, але нічого — човен плоскодонний. Щогли високі, кіль посередині. Напинай вітрила одне за одним, не розганяй відразу.
— А як вітрила?
— Вітрила міцні. Сам побачиш. Краще йти не на всіх, та ще при такій хвилі. Зараз пора північно-західних вітрів, будь обережний. Ви готові?
— Так. Австралос просять, щоб я подякував тобі.
— Вони, видно, хоробрі вояки?
— Дуже хоробрі.
— Тоді я дарую їм цього човна, щоб вони й далі хоробро воювали.
— Я їм скажу. Сердечна подяка і твоїй дружині Смаро.
— Щиро приймаю,— сказала вона.
Це вперше вона озвалася до них, і її слова були сказані впевнено й твердо.
— Я приготувала вам води і риби на дорогу.
■— Я допоможу вам вивести човна,— сказав Спада.
Ніс знову чемно відмовився, хоча й знав, що без Спада він не виведе човна з мілкого протічка в море.
— Вітер нині з берега,— сказав йому Спада.— Легко буде йти.
По всіх отих церемоніях вони вийшли з хати. Ніс одразу нахилив голову, щоб визначити, звідки вітер. Берн ніс мокрий бурдюк, з нього капала вода. Стоун узяв в'язку в'яленої риби. Всі тихо рушили по вимощеній синявим каменем приморській дорозі, і Ніс знову нагадав про німецького вартового.
Діставшись до річечки, вони звернули з дороги й попрямували понад стрімким берегом. Попереду видніли обриси двоаркового кам'яного мосту, під яким тихо хлюпала вода.
Спада неквапно перевів їх убрід через річку до м'якої піщаної мілини по той бік. Нишком, пригинаючись, попід високим берегом вони підходили до мосту. Попри всі сподівання, німця на мосту не було видно. У рідкому, наче кисіль, болоті кроків не чути було, але й тихе хлюпання видавалося надто голосним. Вони крадькома пробралися під арку. Чекали, що німець якимось звуком викаже себе, але нічого не чули.
Одразу за мостом відходила вбік. положиста мілина, і там бовваніли обриси човнів. То й були сім рибальських човнів з усього села. Знову пішли по воді, проклинаючи плюскіт. Берк знай оглядався на міст — боявся, що німець от-от їх почує. Велетень Стоун, важко переставляючи ноги, ішов попереду. Берк сказав йому, щоб ступав тихше.
Нарешті вони дісталися до човнів і полягали ниць на пісок. Чути було тільки, як б'ється десь об щоглу канат і плещуться спущені вітрила. Вони поклали бурдюк і рибу в човен, що його показав їм Спада. Берк зняв бурку й подав Спада, той і її поклав у човен.