— Що ви зробили?
— Ми стежили за Танджі, швейцаром. Він пішов у відставку з доброю славою, тож проти нього нічого не можна сказати. А от дружина його — то вже іншого роду штучка. Мені здається, що вона знає більше, ніж говорить.
— Чи стежили ви за нею?
— Ми приставили до неї одну з наших жінок. Місіс Танджі п’є, ми промучилися з нею два вечори, але нічого не змогли з неї витягти.
— Як я зрозумів, до неї навідувалися судові виконавці?
— Так, але їм заплатили.
— А звідки взялися гроші?
— Тут усе гаразд. Швейцар саме отримав пенсію. Ніщо не свідчить про те, що в них завелися грубі гроші.
— А як місіс Танджі пояснила, що саме вона відгукнулася на дзвінок містера Фелпса?
— Сказала, що чоловік її дуже втомився й вона хотіла йому допомогти.
— Що ж, це узгоджується з тим, що пізніше його знайшли сонним на лаві. Виходить, проти них немає ніяких доказів, хіба те, що в місіс Танджі погана слава. Чи спитали ви, чому вона так поспішала того вечора? Її поспіх привернув увагу констебля на вулиці.
— Вона затрималася більш, ніж звичайно, й хотіла швидше дістатися додому.
— Чи зауважили ви те, що ви з містером Фелпсом вийшли з міністерства через двадцять хвилин після неї і все-таки дісталися її дому раніше?
— Вона пояснює це різною швидкістю омнібуса й кеба.
— А чи сказала вона, чому, повернувшися додому, одразу побігла до кухні?
— У неї там були гроші для судових виконавців.
— Вона, бачу, має відповідь на все. А чи спитали ви її, кого вона зустріла на Чарльз-стрит, коли виходила з міністерства?
— Нікого, крім констебля.
— Так, допитали ви її ретельно. А що зробили ви ще?
— Стежили всі ці дев’ять тижнів за клерком Ґоро, але марно. Проти нього немає жодного доказу.
— Щось іще?
— Це все — ні слідів, ні доказів.
— Чи замислювались ви над тим, чому задзеленчав дзвінок?
— Правду кажучи, ніяк не доберу. Хто б той злочинець не був, але в нього залізні нерви — отак узяти й самому здійняти тривогу!
— Так, справді дивна річ. Дякую вам за все, що ви мені розповіли. Якщо я знайду цю людину, то повідомлю вас. Ходімо, Ватсоне.
— Куди тепер? — спитав я, коли ми вийшли надвір.
— Тепер ходімо й поговорімо з лордом Голдгерстом, членом кабінету міністрів і майбутнім прем’єром Англії.
Нам пощастило застати лорда Голдгерста в службовому кабінеті на Давнінґ-стрит; Холмс передав свою візитну картку, і нас негайно провели до нього. Державний діяч прийняв нас із вишуканою ввічливістю, якою завжди відзначався, і запросив сісти в розкішні крісла обабіч каміна. Високий, худорлявий, з виразними рисами натхненного обличчя і рано посивілим кучерявим волоссям, він стояв перед нами на килимі, мов живий образ такої рідкісної нині справжньої шляхетності.
— Мені добре відоме ваше ім’я, містере Холмсе, — усміхнувшись, мовив він. — І я, звичайно, не вдаватиму, що не знаю про мету ваших відвідин. Лише одна пригода, що сталася в цій установі, могла привернути вашу увагу. Дозвольте спитати, в чиїх інтересах ви дієте?
— Містера Персі Фелпса, — відповів Холмс.
— О, мій нещасний небіж! Ви розумієте, що через наші родинні зв’язки мені набагато важче захистити його. Побоююсь, що ця пригода згубно позначиться на його кар’єрі.
— А якщо документ буде знайдено?
— Тоді, безперечно, все буде по-іншому.
— У мене є кілька запитань до вас, лорде Голдгерсте.
— Я залюбки надам вам будь-які відомості.
— Ви дали вказівку переписати документ у цьому кабінеті?
— Так.
— Отже, вас навряд чи могли підслухати?
— Це неможливо.
— Чи говорили ви кому-небудь про свій намір зняти копію з договору?
— Нікому.
— Ви певні?
— Цілковито.
— Але якщо ні ви, ні містер Фелпс нікому нічого не казали, і ніхто нічого не знав про цю справу, то виходить, що злодій випадково опинився в кімнаті. Він побачив документ і скористався цією щасливою нагодою.
Державний діяч усміхнувся.
— Тут я вже нічого не можу вдіяти, — сказав він.
Холмс із хвилину помовчав.
— Є ще одна дуже важлива обставина, яку я хотів би обговорити з вами, — мовив він. — Як я розумію, ви побоюєтесь найсерйозніших наслідків, якщо подробиці договору стануть комусь відомі.
Обличчям державного діяча ковзнула тінь.
— Так, наслідки будуть найсерйозніші.
— Є вже якісь ознаки цих наслідків?
— Поки що ні.
— Якби договір потрапив, скажімо, до французького чи російського міністерства закордонних справ, ви довідалися б про те?
— Мав би, — скривившися, відповів лорд Голдгерст.
— Але минуло вже десять тижнів, а поки що нічого не чути. Отже, є підстави вважати, що договір з якоїсь причини ще не потрапив до того, хто в ньому зацікавлений.
Лорд Голдгерст знизав плечима.
— Навряд чи варто припускати, містере Холмсе, що злодій украв договір, аби повісити його в рямцях на стіну.
— Може, він чекає, що йому запропонують кращу ціну.
— Якщо він чекатиме далі, то не дістане нічого. За кілька місяців цей договір ні для кого вже не буде таємницею.
— Це найважливіше, — погодився Холмс. — Звичайно, можна ще припустити, що злодій несподівано захворів…
— На нервову гарячку, наприклад? — спитав державний діяч, гостро глянувши на нього.
— Я цього не казав, — незворушно відповів Холмс. — А тепер, лорде Голдгерсте, на все добре вам, бо ми й так уже змарнували забагато вашого дорогоцінного часу.
— Бажаю вам успіхів у вашому розслідуванні, хоч би хто виявився злочинцем, — відповів лорд, і ми, вклонившись, пішли.
— Чудова людина, — мовив Холмс, коли ми опинилися на Вайтхолі. — Але й він знає, що таке життєва боротьба. Він зовсім небагатий, а доводиться робити такі витрати. Ви помітили, звичайно, що черевики його побували в шевця? Проте я більш не стану, Ватсоне, відволікати вас від ваших обов’язків. Сьогодні мені більше нема чого робити, хіба піти й дізнатися, хто відгукнувся на моє оголошення про кеб. Буду вам вельми вдячний, якщо завтра ви поїдете зі мною до Вокінґа тим самим потягом, що й сьогодні.
* * *
Ми зустрілися вранці, як і домовились, і вирушили разом до Вокінґа. Холмс сказав, що відповідей на оголошення не було, і в тій справі нічого нового не з’ясувалося. Коли він це говорив, обличчя його стало зовсім байдужим, мов у індіанця, і я не розумів, задоволений він станом розсліду чи ні. Потім він, пам’ятаю, завів розмову про систему вимірів Бертільйона й захоплено відгукувався про цього французького вченого.