— Прямо до двору подався! — батько легко зітхнув, очі в його теж чогось сяяли.— Будуть пани мати гостя на святвечір! — додав він стиха, далі сполохано зиркнув на дітей.— А ви чого роти пороззявляли? На піч!
Діти — до батька:
— Оце такий, тату, мороз?
— Оце ж такий Мороз, а ви думали, який він?
— А чого ж він ходить, і їсть, і говорить? Чого в його самопал за поясом?
Батько суворо повів по дітях очима.
— Дурні ви, діти! Це той розбійник, на прозвання Мороз, що вирізує паси на панських спинах,— чули? Отож глядіть мені, нікому про це — нічичирк!
Ніч. Тихо. На вікнах усе хтось малює, квітки з білого мережить, а золотом крайки тоненько облямовує, і сяє в темній хаті, як у квітчастому ліхтарі золотому. Тріснуло. Заблищала на шибці тоненька наколота дуга, як золота нитка, і здавалося, що це той славний розбійник Мороз золотом яскрить із лісу у маленькі вікна.