Буча, як і всіх інших глядачів цієї "вистави" — інакше не скажеш, — вразила в поведінці поета головна вада егоїстів — у Каналіса ж вона проявлялася аж занадто, як у всіх людей, що звикли розбалакувати в салонах. Чи то Мельхіор наперед схоплював думку співрозмовника, чи то зовсім його не слухав, чи то володів здатністю слухати, водночас думаючи про щось інше, але з його обличчя не сходив неуважливий вираз, який розхолоджує співрозмовників і ображає їхню гордість. Не слухати — це не тільки брак чемності, а й ознака зневаги. А в Каналіса ця звичка заходила іноді дуже далеко: часто він залишав зовсім без відповіді звернене до нього запитання і до неввічливості різко переходив у розмові на тему, що цікавила тільки його. Хоча від видатної людини таке зухвальство часом терплять, не протестуючи, усе ж воно заронює в серця іскру неприязні й бажання помститися; якщо ж у такий спосіб поведеться рівний тобі, це може знищити дружбу. А коли Каналіс усе-таки примушував себе вислухати співрозмовника, то припускався іншої помилки — увесь його вигляд виражав не щиру зацікавленість розмовою, а поблажливе відчуття власної зверхності. Така напівжертва ображає менше, ніж цілковита байдужість, але все ж таки вона псує настрій тому, хто говорить, і викликає в нього невдоволення. Ніщо не дає такого прибутку в комерції спілкування з людьми, як милостиня уваги. "Хто має вуха — хай чує" — це не тільки євангельська істина, а й надійна життєва мудрість. Дотримуйтеся її, і вам проститься усе, навіть вади. Бажаючи сподобатися Модесті, Каналіс іноді стежив за своєю поведінкою і був люб'язний з дівчиною, але з іншими він надто часто лишався самим собою.
Кінець кінцем, Модеста попросила Каналіса прочитати якогось вірша; вона, мовляв, чула, що він чудовий читець і сама хоче в цьому переконатися (муки інших десятьох слухачів її не обходили). Каналіс узяв із рук у Модести томик і проворкотів (влучнішого слова тут не придумаєш) вірш, який вважають у нього найкращим, а саме, переспів "Кохання ангелів" Мура114, озаглавлений Vitalis*.
* Подих життя (латин.).
Одначе пані Латурнель, пані Дюме, Гобенгейм і касир вітали цю блискучу декламацію позіхами.
— Якщо, ласкавий пане, ви ще й добре граєте у віст,— сказав Гобенгейм, подаючи Каналісові п'ять складених віялом карт,— то повірте, я ніколи не зустрічав людини, що являла б собою взірець такої досконалості, як ви.
Ці слова викликали сміх, бо виражали думку всіх присутніх.
— Я граю у віст достатньо добре, щоб прожити у провінції до кінця своїх днів,— відповів Каналіс.— Для любителів вісту тут явно було забагато поезії й філософії,— сердито додав він, кинувши томик своїх віршів на підвіконня.
Цей дріб'язковий епізод показує, які небезпеки чигають на салонного героя, такого, як Каналіс, коли він опиняється поза своєю звичною сферою. Він скидається тоді на актора, улюбленця певного різновиду публіки, чий талант відразу тьмяніє, коли він виходить за межі свого середовища й виступає на сцені першокласного театру.
Каналіс грав у парі з герцогом, Гобенгейм був партнером Латурнеля. Модеста сіла біля поета, на превеликий відчай бідолашного Ернеста; він пильно стежив за виразом обличчя цієї примхливої дівчини, і бачив, що вона все більше піддається чарам Каналіса. Лабрієр не здогадувався, що Мельхіор наділений даром спокусника, в якому природа часто відмовляє людям щирим, адже вони, як правило, вельми сором'язливі. Цей дар вимагає сміливості, жвавості та майже акробатичної гнучкості розуму і навіть певних акторських здібностей. Та хіба в душі кожен поет не комедіант? Правда, між умінням виражати почуття, яких не переживаєш, але можеш збагнути всі їхні відтінки розумом, і прикиданням, до якого вдаються, щоб досягти успіху на сцені приватного життя, величезна різниця. Одначе якщо поет заражається лицемірством, необхідним людині світській, він свідомо спрямовує свій талант на те, щоб удати почуття, яких вимагають від нього обставини — так ото геній, приречений на самотність, дає вихід поривам свого серця у грі уяви.
"Задля мільйонів старається,— з гірким смутком думав Лабрієр.— І так зуміє розіграти палку закоханість, що Модеста йому повірить!"
І замість показати себе ще люб'язнішим і дотепнішим, ніж суперник, Лабрієр наслідував приклад герцога д'Ерувіля: він спохмурнів, став напруженим і неспокійним. Але тоді як царедворець стежив за вихватками юної спадкоємиці, вивчаючи її вдачу, Ернест мучився чорною і гіркою ревністю — адже він досі не домігся жодного погляду від своєї богині. Він вийшов на кілька хвилин у сад, разом з Буча.
— Всьому кінець,— сказав Ернест.— Вона в нестямі від нього, а я їй більше, ніж бридкий. І вона має слушність! Каналіс чарівний, він здається розумним, навіть коли мовчить, його очі виражають пристрасть, а мова — поезію...
— Чи порядна він людина? — спитав Буча.
— О, звичайно,— відповів Лабрієр.— Він прямодушний, шляхетний, а підпавши під вплив такої дівчини, як Модеста, звільниться від дрібних вад, що їх розвинула у ньому герцогиня де Шольє.
— Ви славний хлопець,— сказав карлик.— Але чи здатний він полюбити її?
— Не знаю,— відповів Лабрієр.— Вона згадувала про мене? — запитав він після хвилинної мовчанки.
— Та згадувала,— сказав Буча і повторив слова про маску, що були вихопилися в Модести.
Ернест сів на лаву й затулив обличчя долонями. Він не міг стримати сліз і не хотів показати їх Буча. Але карлик був досить проникливий, щоб здогадатися про них.
— Що з вами, добродію?
— Вона має слушність! — сказав Лабрієр, рвучко підводячись.— Я — негідник.
І він розповів Буча про обман, на який його намовив Каналіс, зауваживши при цьому, що він хотів у всьому признатися Модесті раніше, ніж вона скине маску, і став майже по-дитячому нарікати на свою нещасливу долю. Буча відчув до нього симпатію, угадавши в його гірких словах любов з її наївною безпосередністю, з її щирою і глибокою тривогою.
— Але чому ж ви не покажете себе у справжньому світлі перед Модестою? — спитав він Ернеста.— Чому дозволяєте суперникові морочити її своїми фокусами?
— Отже, ви ніколи не відчували, як ваше горло стискається, тільки-но ви хочете заговорити з нею? Як терпне тіло і холоне шкіра біля корінців волосся, коли її погляд, хай навіть неуважний, ковзає по вас?