— Ну от, коханий... — прошепотіла дівчина й обняла його за шию. — От ми й разом...
Розділ чотирнадцятий
СОНЦЕ ЗІЙШЛО ОПІВДНІ
Джона не дуже схвилювало, що Яни не було звечора.
— Прийде, — бурмотів укладаючись. — Прийде, голубонька, нікуди не дінеться. А я надто старий, щоб бігати за нею.
Та коли вранці він пересвідчився, що Яна не приходила — злякано кинувся до Тереси.
Аргентинка зирнула на нього з невимовним презирством.
— Чом не знаю? Знаю, звичайно...
— То де ж вона?
— Знайдіть.
— Міс Тересо! Ви ж знаєте, як я вас люблю і поважаю!
— А я вас ні.
— Міс Тересо...
— Ідіть геть. Не заважайте мені лежати.
Близько полудня Джон наважився по відеофону викликати Фрада:
— Міс Яни немає. Вона не ночувала в себе. Такого ще не було.
— Підіть перевірте, — кинув Фрад, — підіть і перевірте, чи вона не біля Соболя. А втім... Я сам туди піду.
"Сам то й сам, — думав Джон, — та й мені треба знати. Ой, щось вона готувала останніми днями..."
Він зайшов до кімнати біля камери, коли Фрада там ще не було. Кімната була порожня. У кутку стояв стілець. Джон хотів був увімкнути екран і подивитися на Соболя, та не дозволила якась незрозуміла соромливість; наче ж і не він туди заховав ученого, та й нічого поганого Соболю ніколи не зробив, а почував себе винуватим.
Сів на стілець. Прислухався до неспокійного внутрішнього голосу, що нашіптував про недалекі неприємності або й ще гірше...
У дверях з’явився Фрад.
— Не було?
— Ні.
— Може, в сельві?
— Всю ніч?
— Хто їх знає, цих дівчат?
— Ваша правда, — Джона тішило, що Фрад веде з ним розмову, як з рівним. — Хтозна, що їм може спасти на думку... Але ж без їжі й дівчата недовго можуть...
— Якщо й досі немає вдома — підете на Центральний локатор, обмацаєте все плато.
— Звичайно...
Фрад підійшов до пульта й увімкнув камеру.
В наступну мить могло здатись, що це не живі Фрад і Джон стоять у кімнаті перед екраном, а їхні зображення з жовтого воску.
Яна сиділа на пластиковому матраці в самій спідничці, Артем лежав, поклавши голову їй на коліна. Вона гладила його волосся, перебирала пасмо за пасмом, проводячи пальцями по срібних нитках. У неї було стомлене бліде обличчя, вуста — мов обпечені і замріяно-щасливий погляд. Артем дрімав.
Фрад ворухнувся. Джон перевів на нього погляд і сполотнів від страху. На місці губ у Фрада лишилась бліда лілова ниточка, шкіра стала землиста і так обтягла череп, що Фрад скидався на мерця. Очі побіліли від зненависті й люті.
Він зробив кілька нерівних рухів — немов маріонетку сіпали за ниточку — і натис обидві кнопки.
Тоді вони почули, що Яна співає тиху пісню без слів. Чиста, як джерельний струмочок, мелодія бігла, лилася, струменіла прозоро, дивним зачаруванням замережувала дівчину з її коханим. В лад з піснею здіймалися її голі груди й ледь помітно тремтіли вуста...
— Досить... — прохрипів Фрад.
Яна глянула на нього й змовкла. Артем розплющив очі, подивився на дівчину, всміхнувся й звівся на ноги.
— Що вам тут треба? — до Фрада.
Але той дивився на Яну. Вона не знітилась. Вона не мала за людину ні його, ні Джона, і в її безсоромності Фрадові ввижалось щось жорстоке й величне.
— Сядь біля мене, Артемку, — мовила стиха.
— Що вам тут треба? — повторив Артем. І додав: — А ви чого прийшли, Джоне Уїльямсон?
Старий позадкував, але вийти не наважився, щоб бодай стуком дверей не привертати до себе уваги.
Фрад наблизився до екрана. Артем дивився на нього з презирливим здивуванням — так поглядають на голосистих кишенькових цуциків, коли ті кидаються на перехожого. Фрад сьогодні вперше помітив дивну властивість Артемових очей — вони ніби дивилися глибше й бачили далі, ніж звичайні людські очі.
— Отак... — прохрипів Фрад.
Змовк, щоб опанувати себе або хоч відновити звичайний голос. Кадик нервово сіпався.
— Закохані знову разом, — нарешті видавив з себе насмішку.
Яна дивилася крізь нього, наче його не було зовсім. Це заважало зосередитись.
— І ви гадаєте, що обдурили Фрада, — додав безпорадно.
Артем знизав плечима, повернувся до Яни й сів біля неї на стілець. Вона глянула знизу і взяла обома руками його велику побілілу без сонця руку.
— Ви, певно, вважаєте, що обдурили всіх, — кинув Артем через плече.
Фрада прорвало, і він уже не дбав про враження, яке справляв:
— Трупи!.. — закричав він. — Ви трупи!... Я вас однаково розлучу! Нехай лиш упораюсь з людьми, я тоді за вас візьмусь як слід!.. Я їй обіцяв світове царювання, я їй обіцяв подарувати всі земні міста, ліси й океани, я хотів піднести їй намисто з небесних світил!.. Тепер буде інакше. Я її звідти витягну, що б не було, якщо на це піде рік — нехай піде рік, але вам не бути вдвох, це кажу вам я, Фрад! І ти, дівко, станеш тоді не королевою Всесвіту, а...
Артем і Яна всміхнулись одне одному, потім дівчина притулила його руку до своїх вуст.
— Або й не так... Я бачу, ви радієте, у вас є час!.. Ви щасливі, адже так? Я вас задушу. Я зараз же віддам наказ припинити подачу повітря, та й годі. Що, подобається? Га? Ессельсон, ви чули? Це мій наказ: повітря, їжу й воду до камери більше не подавати, антиречовину звідти не відбирати. Ви організуєте виконання, я простежу особисто. Ви зрозуміли, Ессельсон?
— Може... — пробурмотів старий. Кругленькі очі його тільки на мить відбили жаль, і вже знову не стало в них нічого, крім покори й страху. — Може... Ваше попереднє рішення доцільніше... — говорив, а сам щулився, як цуцик.
— Я сказав!..
— Ви даремно утруднюєте людей, — зауважив Артем. — Запевняю вас: даремно. Звертаю вашу увагу на цей предмет...
Він вказав очима на квантовий генератор, що стояв на столі. І коли пересвідчився, що погляд Фрада спинився на приладі й що в ньому за пеленою сліпого гніву майнула увага, потім проступила цікавість, десь із рудої глибини випливло розуміння і рантом спалахнув звірячий жах, — повільно пересунув важілець.
З трубки вихопився червоний промінь, почав набирати сили, витягуватись сліпучою голкою, і от уже наче сяйво червоного сонця залило камеру й кімнату... Голка доросла до стіни і встромилася в неї вогненним вістрям.
Нудотна млосність спочатку закралася в кістки, а звідти швидко розлилася м’язами, шлунком, нутрощами... Фрад тримався за стіну. Свідомість тим часом плекала кволу надію: може, Соболь не наважиться? Може, він тільки лякає?