Вихопився, перевів дихання і знову туди. Втома, що ломила кістки й знесилила м’язи, перетворилася на блаженну втому відпочинку...
Олексій сидів на камені, віддихуючись. Очі заспокоїлись. Дужими ударами серце штовхало кров. Спати ще не хотілось, та не хотілось і рухатись...
Раптом у вусі щось тріснуло, і Яна спитала:
— Ти де, Олексо?
Він торкнувся рукою мокрого медальйона, що висів на грудях. То був передавач.
— В сельві, де ж нам бути...
— Багато пройшли?
— Кілометрів двадцять. Мало.
— Потомились?
— Нічого.
— Почнемо?
— Тільки скажи, які новини.
— Новин немає. Слухай Артема.
Артем привітався, а за хвилину Олексій уже поринув у світ науки. Він з тривогою чекав цієї хвилини, боявся, що втома не дасть зосередитись. Ба ні — вапна стала у пригоді. Досить було Артемові почати математичне побудування, як Олексій подавав голос:
— Яно, досить. Зрозумів. Розвину сам. А перекажи-но Артему ось що...
В кишені куртки лежав магнітний блокнот. Підключений до радіо, він писав кожен звук.
Потім щось почало заважати. Олексій не відразу зрозумів, що почалася атака москітів: настав їхній час... Захисний шолом Олексій залишив у наметі.
Ляснув себе по чолу, розтер м’яку масу, перемішану з кров’ю, потім по шиї, по щоках... Загубив нитку розмови, вибачився, просив повторити. Затулив обличчя долонями, зігнувся, втягнув голову в плечі. Він вирішив терпіти.
Сьогодні Артем вразив Олексія несподіваним поворотом думки. Він пропонував новий шлях, оригінальний і набагато коротший. Олексій не помічав страхітливої неприродності своєї пози й того, що оскаженіла комашня суцільною масою вкрила руки, скроні, шию...
— Що, зв’язок?
Спочатку не почув запитання. Потім відчув, як стало легше, як порохом осипалася вниз пекуча кора москітів. Випростався. Глянув. До нього схилялися Барханов і Джон. У нього на голові був захисний шолом.
Джон провів хусткою по обличчю Олексія і показав Барханову: тканина стала червоною від крові. Олексій махнув рукою, щоб не заважали.
Джон зник, а за кілька хвилин з’явився разом з Веслі. Незважаючи на роздратовані жести Олекси, чимось помастили його щоки, лоба, шию, руки...
Пізніше Олексій лежав у наметі, а Гнат Петрович масував його шкіру і, втираючи мазь, говорив, як маленькому:
— Нічого, синку, все заживе, все буде добре... Загоїться собі потрошку, та й загоїться, та й не болітиме...
Олексій був знесилений і ледве розрізняв голоси Веслі й Джона, які радилися з Бархановим про лікування.
Ранком розплющив очі й побачив дві вузькі щілинки світла. Не відразу зрозумів, що то запухли його повіки. Сів, потягнувся до дзеркальця, біля якого голився Барханов. З квадратного скла на нього глянула незнайома рожева пика: обличчя наче надули повітрям та ще й обсмажили на вогні... Брови стояли дибки, ніс роздувся в безформну картоплину, губи скидалися на два лілових вареники. Спробував повернути головою — не давала розпухла шия. І навіть поміж лопатками відчував довгу пухлину, наче туди затекло густе тісто.
Хтось невидимий продовжував підсмажувати його шкіру на вогні.
— Пече? — спитав Барханов.
— Пече.
— Рухатися зможете?
— Аякже.
Барханов кивнув. Витяг з рюкзака тюбик з маззю, видушив на долоню два довгих жовтих черв’яки і заходився розтирати Олексієве обличчя. Це було нестерпно. Ніби шкіру обварили крутим окропом, а після цього почали обробляти наждаком. Олексій скрипів зубами, стогнав, сіпав головою, тікаючи від пальців Барханова. Той тільки раз кинув:
— Терпіть. Полегшає.
Коли закінчилась процедура, Олексій повалився на спину. Ноги й руки трусилися. Тіло змокріло. До намету зазирнув Веслі:
— Олексо, ти вчора весь вечір сидів у товаристві величезної анаконди.
— Ні... — прошепелявив Олексій.
— Ми тебе вели додому, Джон необережно ступив та як заверещить!.. А вона прошаруділа поміж камінням — і в воду. Метрів п’ять завдовжки! Ну, вставай.
Він допоміг Олексію підвестись і вивів на повітря. Вже розвиднілось. Небо було сірувато-блакитне, сонце ще не торкнулося лісу. Пальми на схилі були облиті попелястим світлом, в якому змішалися день і ніч. Але вже на повну силу верещали папуги й ревли мавпи.
На хімічному вогнищі закипав сніданок. Гнат Петрович бігав попід деревами, притискуючи лікті до боків.
Джон підійшов до Олексія з шприцом у руках.
— Олексо, ще одна мука — і ти будеш найздоровішим хлопцем у сельві.
Тіло боліло. Нудило, перед очима у вузьких щілинах світла пливли якісь химерні кола... Крутилося в голові.
За півгодини вирушили в обхід схилу. А незабаром знову довелося краяти хащу променями генераторів. Олексієві сьогодні не дозволили йти на чолі групи.
"Я вчора поводив себе непогано... — подумав Олексій. — А біля струмка, коли напали москіти, я був-таки... Не треба про це думати. От якби поруч був Пуебло... Не треба, не треба, я й сам не слабкий. Адже ж зумів покинути палити — і без усяких нагадувань Альмейди. Покинув — і край. Звісно, якби зараз добру цигарку, було б легше... Не треба про це. Артем великий учений. Як сміливо повернув він справу!.. Якби ми йшли таким шляхом усі ці роки — вже б давно мали заводи антиречовини..."
Барханов крокував попереду. Він працював променем і тихо наспівував:
Ще тільки крок,
Ще тільки сто —
І ми до вас прийдем!
Розділ п’ятий
КАЛЕЙДОСКОП
Вогники блимали, на екрані сіпалася зелена стрічка, контрольне табло раз по раз спалахувало цифрами. Макс, як диригент, відлічував рукою електронні такти й стримано всміхався: він знав, що помилки немає, але... Фрад не визнає повідомлень про успіх, якщо вони не перевірені принаймні трьома електронними системами.
— Риск — це поняття, яке ми цілком і назавжди усунули з своєї роботи, — каже він.
Макс ненавидить Фрада. Ненавидить до спазм у горлі, до скаженого калатання серця, до зелених сонць в очах... Парадокс: закінчена щойно робота приносила Максу задоволення, навіть викликала посмішку на його блідому обличчі, а наслідки її зроблять щасливим Фрада. Перш за все — Фрада!
Ніхто так фанатично не служить концерну і ніхто не зробив для нього стільки, як Фрад. Але ж він і править принаймні за другу скрипку на цьому плато. Він прокладає собі шлях до того, щоб перетворити життя на суцільну насолоду. А Макс? Ніхто не зробив для Фрада більше, як Макс, а перед правлінням він нічим не відрізняється від численних автоматів.