— Теоретично, — погодився Фрад. — До організованого виробництва досить-таки далеченько навіть УФТІ.
— А вам?
— Вже налагоджено.
— Ого!.. — несподівано сказав Пуебло. — Чуєш, Олексо? Це щось нове і більш певне...
Яна спитала:
— Що ви робитимете з антиречовиною?
— Знайдемо гідне застосування. А тепер я вам пропоную оглянути деякі зразки. Як ви гадаєте?
— Звичайно.
— У нас є невеличкий музей. Підемо. У дверях він повернувся до Тереси:
— Я б хотів сьогодні показати наше господарство Яні. Одній, розумієте? А згодом вам...
Тереса зупинилась, мов громом прибита. Огидний холодок страху розлився в Яни під грудьми, в животі. Вона пересилювала себе і йшла поруч з Фрадом — треба було взнати все, що він готовий розповісти. Та ноги стали слабкі, якісь великі мурашки порпалися в м’язах...
— Де це приміщення? — здерев’янілим голосом спитала вона.
— На п’ятому поверсі.
— Униз?
— Звичайно, у нас немає поверхів угору.
Вони йшли доріжкою, потім по вузенькій стежечці перетнули гущавину й опинилися на галявинці перед корпусом.
Дівчина кілька разів на повні груди вдихнула й видихнула повітря. Це заспокоювало. Фрад спитав:
— Ви спортсменка?
— Звичайно.
— Мене здивувала ваша здатність так легко засвоювати речі, які взагалі не доступні жіночому мозку. Ви незвичайна жінка.
— Дякую... — Яна зуміла надати голосу насмішкуватого тону.
— Особливо незвичайно, що такі інтелектуальні якості поєднані з своєрідною і неповторною слов’янською красою. Такої жінки, як ви, я досі не зустрічав. І скажу вам, Яно, відверто: якби я мав час мріяти про жінку, я б мріяв тільки про вас...
Той самий владний тон. Фрад ішов трохи попереду, і перед ним розсувалися двері, аж поки вони не опинилися в кабіні ліфта.
Спуск був стрімкий, Яна й не розібрала, чи це від страху каламутно на душі, чи від падіння. Фрад стояв поруч, дуже близько. Він був трохи вищий за дівчину ("Такого зросту, як Тереса", — відзначила Яна), очі дивилися повз неї, кудись на стінку кабіни. Під блискучим чолом з високими залисинами, за здавленими скронями ховався незрозумілий, чужий мозок з якимось дивним світоглядом, жорстокий і динамічний, збагачений величезними знаннями. Що за якості ще ховає його череп?.. Відвела погляд.
Пройшли коридором і опинились у великій кімнаті. Яна озирнулась. Десяток екранів і пульт управління свідчили, що це операторська. Але тут були й стільці навколо столу, й простора канапа. Світло лилося з білої стелі. Повітря — в міру вологе, забарвлене пахощами тропічного лісу.
Пластик на канапі пухкий, глибокий. Неробочі меблі.
Сіла на стілець. Фрад мовчки спостерігав. Потім теж сів до столу, напроти Яни. Дістав кишеньковий пульт, щось підладнав і натиснув кнопку. Спалахнув і зник один з екранів. Там була камера, а в ній лежав залізний брус.
— Прошу, — сказав Фрад, — це антизалізо.
Яна підійшла до екрана. Камера була маленька, з білими блискучими стінами. Залізо блищало, як відполіроване.
— В камері вакуум, а тому немає іржі.
Здавалось, ніби світло до камери падає звідси, з салону, наче екран був не екран, а вікно. Яна запитливо глянула на господаря. Той зрозумів:
— Світло падає таки звідси. Телесистема.
— А... як брусок зберігається? Чому він... не анігілює?
— Камера теж з антиречовини.
— А вона як тримається?
— Вона змонтована на каркасі з антизаліза і вміщена у вакуум. Висить, ні до чого не торкаючись, завдяки системі електромагнітів.
— А якби рівновага порушилась?
— Тоді б весь цей корпус злетів у повітря, а разом з ним і все плоскогір’я. Бо вибух зруйнував би всю нашу енергетичну систему, і тоді б анігілювала вся антиречовина, що є на плато. Її тут чимало.
— Як сказали б у давнину, ви живете на бочці з порохом.
— Будьте певні в своїй безпеці. Ви знайомі з сучасною теорією надійності?
— Дублювання?
— Так, невеликі розміри електронних вузлів і механізмів дозволяють кожен з них задублювати по кілька разів. Виходить з ладу чи найменша деталь, чи цілий механізм — негайно вмикається дубль, і вся система продовжує нормально функціонувати. Якщо та сама деталь чи механізм тут таки знову зіпсуються — а теорія вірогідності цього не заперечує, — до ладу стає другий дубль, або третій, або четвертий... В цей самий час автоматика відновлює чи замінює зіпсований вузол і вся система дублів відновлюється. Так от, людство у своїх машинах застосовує потрійний дубль. В наших камерах всі механізми задубльовані по сім разів. Обчислення показують, що вірогідність вибуху в такому випадку зводиться до одного разу на мільярд років. Практично вона дорівнює нулю.
— Переконливо... — кивнула Яна з мимовільною повагою.
— Дивіться далі.
Вони переходили від екрана до екрана, і дівчина роздивлялася в’язку кілець з антиміді, антибронзові стрижні, антиртуть у ванні з антискла, кілька рейок з аитидерева. Це вже були складні органічні тканини.
— Невже воно зберегло всі властивості звичайного дерева?
— Аякже. Якщо його, наприклад, вмістити в антиповітря і запалити, воно горітиме чудовим яскравим антивогнем і, до того ж, випромінюватиме звичайне нейтральне світло.
— А яку антиречовину ви виготовляєте у промислових масштабах?
— Антитроянди та антиорхідеї.
— Це таємниця?
— Хіба це має значення? Непогана річ — ртуть, бо вона має велику вагу. Взагалі ж при анігіляції, як ви знаєте, речовина віддає весь запас своєї енергії; грам речовини перетворюється на грам світла. Це таке грандіозне джерело, що можна не зважати на різницю в масі чи густині матеріалу. Ми виготовляємо легкі антиметали.
— Чому?
— Так нам зручно. До речі, я не випадково сказав про антиорхідеї.
У сусідній камері Яна побачила яскраву орхідею. Квітка була мертва — на візерунчастих пелюстках згас вологий матовий блиск, стебло втратило соковитість, а сріблястий одяг корінців затьмарився й посірів. Та навіть неживою квітка залишилась напрочуд тендітною.
Нелегко усвідомлювати, що цей витончений витвір природи може вибухнути з нищівною силою.
Фрад дивився на орхідею, як митець на дітище свого таланту. Може, якраз у ці хвилини його обличчя набуло найбільш людяного виразу за весь час, що Яна його знала. Навіть у рудих очах і в куточках тонких вуст з’явило ся щось добре...