Мізантроп

Страница 13 из 14

Мольер

Еліанта
Нехай вимога ця здається вам чудна,
Але даремне ви звертаєтесь до мене:
Я щирість над усе ціную, Селімено.

Оронт
Підтримки, бачите, і тут вам не найти.

Альсест
Всі ваші хитрощі не досягнуть мети.

Оронт
Свій присуд виречіть і терези схитніте.

Альсест
Все розумію я, не треба й говорити.

Оронт
Одно лише слівце — і край розмові цій.

Альсест
В мовчанні вашому читаю жереб свій.

ЯВА 4

Арсіноя, Селімена, Еліанта, Альсест, Філінт, Акаст, Клітандр, Оронт.

Акаст
(до Селімепи)
Не гнівайтесь на нас, добродійко. ласкава;
Нас привела сюди одна маленька справа.

Клітандр
(до Оронта й Альсеста)
До речі, тут і ви. Ця справа водночас,
На жаль, стосується, панове, і до вас.

Арсіноя
(до Селімени)
Ви, певне, вражені, що я сюди з’явилась,
Та ці добродії до того спричинились;
Обидва скаржаться на вчинок, що йому
Нема пробачення. Я ж віри не пойму,
Шанобу маючи давно до вас незмінну,
Щоб зважилися ви на річ таку злочинну.
Ні їхні докази, ні змажка та мала,
Що в нас лучилася, — ніщо не подола
Поваги й приязні глибокої між нами.
Я вірю — змиєте ви всі ганебні плями.

Акаст
Так, пані. Попросить уклінно ми прийшли,
Щоб ви пояснення вичерпне нам дали.
Ось лист: Клітандрові його ви написали.

Клітандр
Записку ніжну що ви до Акаста склали.

Акаст
(до Оронта й Альсеста)
Панове, по знаку вам, певне, букви ці,
Належать-бо вони увічливій руці,
Що знати всім себе дає люб’язне право.
Одначе дещо тут послухати цікаво:
"Ви дивна людина: судите мене за веселість і дорікаєте, ніби я ніколи не буваю веселіша, як тоді, коли вас нема. Це вельми несправедливо; і коли ви не прибудете якнайскоріше перепросити мене за таку образу, я вам довіку цього не подарую. Наш довготелесий віконт…"
От його ще тут бракує!
"… Наш довготелесий віконт, що з нього ви починаєте свої скарги, не належить до тих людей, які могли б мені подобатись, і відколи я бачила, як він цілих три чверті години безперестанку плював у криницю, щоб там кружки розходилися, — я не можу добру про нього мати гадку. Щодо маленького маркіза…"
Це я сам, панове, без хвастощів.
"… Щодо маленького маркіза, котрий так довго вчора мені товаришив, то, на мою думку, нічого нема нікчемнішого за його особу, і тільки його й слави, що плащ та шпага. А про добродія з зеленими стьожками…"
(До Альсеста)
Маєте й собі, пане ласкавий…
"… А про добродія з зеленими стьожками скажу, що він часом розважає мене своїми гострими вихватками та злою похмурістю, але багато частіше буває для мене нестерпний. Щодо пана з сонетом…"
(До Оронта)
Це на вашу пайку, добродію.
"… Щодо пана з сонетом, який спить і бачить себе, наперекір цілому світові, письменником, то для мене мука тяжка слухати його балаканину, і нудна його проза стомлює мене не менше від нудних його віршів. Зважте ж усе це, і ви зрозумієте, що життя моє зовсім не таке веселе, як вам видається; що вас мені бракує більше, ніж я можу це висловити, у всіх отих розвагах, де я мушу брати участь, і що найкраща приправа до наших утіх — це присутність любих серцю людей".

Клітандр
Так, а тепер я.
"Ваш Клітандр, про якого ви пишете і який так усе маніжиться, — останній з-поміж людей, що до них могла б я відчувати приязнь. Він збожеволів, думаючи, ніби його кохають, а ви — гадаючи, що вас не кохають. Верніться ж до розсудливості, поміняйтеся з ним почуттями і заходьте до мене якнайчастіше, щоб помагати мені терпіти набридливі його лицяння".
Душа одбилася прекрасна в цім писанні!
Самі ви знаєте, як це назвати, пані.
Так! Серця вашого збагнули ми секрет
І світу цілому покажем ваш портрет.

Акаст
Чимало дечого сказав би я до цього,
Та ні. Обурення не гідні ви мойого.
Але побачите: маленький ваш маркіз
Зугарен виграти собі й дорожчий приз;

ЯВА 5

Селімена, Еліанта, Арсіноя, Альсест, Оронт, Філінт.

Оронт.
Так от яке мені судилося знущання!
А речі ж ніжні ті, а ніжне листування!
Любов удаючи, хотіли б ви усіх —
Щохвилі бачити у себе біля ніг
І обіцянки всім солодкі розсипати…
О!.. Як же я себе дозволив ошукати!
Спасибі ж красне вам, що серце ви мені
Моє вертаєте.
(До Альсеста).
А вам не заздрю, ні,
І оступаюся з дороги залюбки вам,
З кінцем заздалегідь віншуючи щасливим,

ЯВА 6

Селімена. Еліанта, Арсіноя, Альсест, Філінт.

Арсіноя
Як змовчати мені? Палає в серці гнів!
На світі ще ніхто так, пані, не чинив
І не домислився до зрадництва такого.
Але признаюся: не жалую нікого,
(Показує на Альсеста).
Лиш він, хто присвятив найкращі вам чуття,
— Хто з вашим поєднать хотів своє життя,
Шляхетний над усіх, розумний та правдивий…

Альсест
Даремне похвали складаєте мені ви.
Скажу по щирості: за них я вдячний вам,
Та справу дивну цю розплутаю я сам.
Хоч серце в вас жалем глибоким оповите,
Нічим не можу я за жаль цей відплатити,
І як солодкої настане помсти час,
Що в виборі своїм спинюсь я не на вас.

Арсіноя
От як, добродію! Це, далебі, чудово!
Ви певні, що я жду лише на ваше слово,
Щоб з вами під вінець без роздуму піти,
Що кращої нема для мене і мети.
Але довідатись уже вам треба, мабуть,
Що крам збракований ніяк мене не вабить,
І гордощі свої покинути смішні.
У парі з вами жить, мосьпане, не мені.
Оддайте ліпше їй і серце ви, і руку…
Удвох прегарну ви утворите сполуку.

ЯВА 7

Селімена, Еліанта, Альсест, Філінт.

Альсест
(до Селімени)
Що ж, пані… Слова я ще й досі не казав
І на чергу свою терпливо дожидав,
Уста німотою скувавши кам’яною.
Чи ж можу нині я…

Селімена
Так, мовою гіркою
Ви право маєте тепер мене ганьбить.
Карайте ж! Як огнем, докорами печіть!
Мені пробачення найменшого немає,
Я винна — і душа від сорому палає. —
До інших байдуже, і їхній крик — смішний,
Та злочин проти вас нестримний і тяжкий.
На мене дивитесь ви з невимовним гнівом,
І мушу я його признати справедливим,
Лукавства марного цураючись окрас. —
Ненависть я прийму заслужену од вас —
І мовчки…