Мистецтво

Страница 5 из 5

Яновский Юрий

— Товаришу шофер,— тихим і значущим голосом питає Тимофій-Тиберій,— чи знаєте ви, що таке чисте мистецтво?

— Не знаю, хлопці, їй-право не знаю! А що каже теорія?

— Теорія пише, що те мистецтво стоїть осторонь життя!

— Неправильно. Я собі міркую так. Чисте мистецтво — це мистецтво живе, красиве, народне. Як воно може бути чисте без народу? Не може! Повністю для народу, про народ, разом з народом!..

І, не чекаючи від студентів відповіді на таке нове тлумачення терміну, Явтух випинає груди, як старий солдат, виводить задьористо й весело:

Дівчино моя, переяславко.

Дай мені вечеряти, моя ластівко!..

В цей час із того боку, куди лежить путь подорожніх, з’являється світло фар, і могутня вантажна машина наближається до яру, поволі пірнає вниз. Дужий мотор реве на першій швидкості, болото летить шматками. Зупинившися перед "Победою", водій заглушує мотор.

— Тпру, приїхали? — гукає приїжджий шофер.— Не встиг Мартин подзвонити, як ми й тут! Чіпляйте троса, витягнемо на дорогу!

— Чорти вас носять,— озивається Явтух,— подумаєш, рятівники знайшлися! За годину й самі б виїхали.

— Ну, де це чувано,— обурюється шофер,— можна сказати, голова найбільшого в районі колгоспу, сам Явтух Каленикович сидить у яру! Що б нам люди заспівали?

Студенти дивляться один на одного й задкують за "Победу". З кузова вантажної машини легко зіскакує не хто інший, як Михайло. Він подає руку жіночій постаті, потім удвох ідуть до Явтуха Калениковича.

— Мого тата не переговорите,— лунає молодий, веселий голос,— донька, можна сказати, пройшла залікову сесію під музику, а він хоч би стрів!.. Драстуйте, челюскінці!

— Драстуй, доню,— Явтух Каленикович обіймає Палазю,— а тобі хіба забракло хазяйського глузду, що таку танку пригнала?

— Правда, я сама винна, що ви не стріли: злізла на Берестовій...

— Нічого, були не без діла.— каже Явтух.— А де ж це мої студенти? Такого жаху на мене нагнали. Солідний народ. Хлопці, та де ж ви? Виходьте з-за машини, ну вас!..

Тимофій і Хома виходять.

— Пробачте, що так вийшло...

— Куди там! — регочеться Палазя.— Та його хлібом не годуй, дай пограти кумедію! З приїздом, товариші художники. Коли ви до нас із щирою душею, то, будь ласка, будьте, як свої... От побачите, мистецтво й нам дороге, а вам байдикувати не дамо. Хоч і просіть, не дамо!..

— Ми люди прості,— каже батько Палазі,— то й з ними будемо по-простому... Плату я з них візьму натурою. Проекта колгоспної ферми вимагатиму!

— Будь ласка, будь ласка,— бурмочуть Хома й Тимофій, розгубивши свої дотепи й силкуючись пригадати, чого саме встигли наговорити голові колгоспу, до якого їдуть на практику. Палазя весело до них посміхається, а Михайло не зводить очей з Палазі.

— Шампанського? — гукає Явтух Каленнкович.— Вип’ємо за вищу освіту!

— Що ви, тату? Де ж тут серед ночі шампанське?!

— Михайле, неси! У нас є! Ми передбачили! Вищу освіту не запивають пивом! Розкубрюй його, чорта! За твій диплом, Палазю.

— А коли б я провалилась?

— Хіба ти не моя доня?

Місяць світить на дві машини в яру, блискає на пляшці шампанського, падає на студентів, які стоять до місяця спинами.

— Вип’ємо всі потрошку,— проголошує Явтух Каленикович,— і попереджаю, що це тільки перша. За наших доньок і наших синів, за агрономів, архітекторів, скульпторів, комбайнерів! Вип’ємо за чисте мистецтво народних талантів. Ура, товариші!..

Всі кричать "ура", і старий яр довго відлунює молоді голоси.