Мисливські усмішки

Страница 27 из 38

Вишня Остап

Вони спливаються докупи... Здається, крякухи не зачеплю, бо ваша "Новотного" б'є купою.

Ви цiлитесь у першого, що ближче до вас, з надiєю, що зачепите й другого за ним...

А знаєте, як цiлитись у сидячу качку?

Не в неї безпосередньо треба нацiлятись, а пiд неї,

Бах! — перший крижень закрутився на мiсцi i раптом поринає, другий з криком зривається i летить на вас. Цього ви б'єте вльот... I уявiть собi-падає i цей... Тим часом виринає перший.

Гордiстю так i пашить вiд вас!

От якби побачили тi, що завжди запитують вас, бачачи качки на ваших тороках:

— Чи дорогi тепер качки?

— А як сяде хмарою на плесi табун крижнiв — може, тисяча, може, двi тисячi, може, п'ять тисяч?!

Та що там говорити: полювання з крякухою дуже добутливе, спокiйне полювання, особливо для мисливцiв, котрi вже в лiтах, котрим уже бродити по болотах та лазити по очеретах, сказать би, важкувато...

Тiльки не захоплюйтесь дуже...

Убили десяткiв чотири або п'ять i йдiть собi додому... Не треба обов'язково п'ятсот чи тисячу! То дуже багато...

А так — одну на борщ, а одну на смаженину — з яблуками чи з брусничним варенням, — i буде з вас!

IV

Дiд Лука крiпкий був узагалi мисливець, а ще крiпший крякушник. I крякухи в нього були такi, як нi в кого в свiтi.

— Я, — розповiдав дiд Лука. — пустю, було, крякуху й сидю! Коли ось — хмара! Сiла бiля крякухи сила-силенна крижня! Може, тисяча, може, двi, може, п'ять тисяч! Я задивився та як попхну з обох стволiв разом! Як же ж вони знялися, ну, я вам скажу, як буря! I нi одної не лежить! А я й не туди, що попхнув я з обох стволiв не в качок, а в очерет! Заворожили вони мене! Да!

Дiд Лука нiколи не говорив: "вистрiлив" чи "стрельнув", а завжди вiн говорив "попхнув".

— Да, так одного разу сидю я з крякухою! Коли воно як налетiло, ну, як тої хмари! Може, тисяча, може, двi, може, п'ять тисяч! Хiба їх полiчиш, коли воно одно одне давить. Я вицiлив та як попхну з обох стволiв разом! Пiд'їздю човном, пiдбираю. Одна, двi, три, чотири, п'ять, шiсть, сiм, вiсiм, дев'ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять... П'ятнадцята... на вiрьовочцi. Крякуху вбив! Ох же ж i крякуха була! Одна в свiтi!

* * *

Розчудесна штука — полювання з крякухою на чудесному "Ковпак-озерi"!

Так воно, те озеро, скоро прозиватиметься.

1948

ЛЕБIДЬ

I

Розчудеснi мiсця на рiчцi, на Пiвнiчнiм Дiнцi...

Вам нiколи там не доводилося бувати?

Коли не доводилося, — обов'язково побувайте.

Ви з Харкова робочим поїздом доїдете до Змiєва.

Змiїв — мальовничий городок, тепер районний центр Харкiвської областi, — вiн розлiгся якраз на Пiвнiчному Дiнцi.

У Змiєвi ви вiзьмете човна й попливете за течiєю Пiвнiчним Дiнцем...

А пливти вам треба в червнi...

Ви потихеньку пливтимете i милуватиметеся чудесними краєвидами: лiворуч зеленiтимуть заливнi луки, — зеленi вони, тi луки, зеленi, та запашнi, уквiтчанi i ромашкою, i конюшиною, i дзвiночками, а iнодi серед зеленої соковитої трави червоно горiтиме квiтка степового тюльпана або дикого маку.

I скiльки ви пливтимете, весь час вiтатимуть вас своїм щебетанням веселi жовтобрюшки, канарейковi трясогузочки, пiдпадьомкатиме на вашу честь перепел i дерчатиме деркач.

З прибережного пiсочка з посвистом зриватимуться кулички, а в затоцi, вкритiй лататтям та бiлими лiлеями, мов почесний вартовий, вас зустрiчатиме сiра чапля.

На правому високому березi в кущах лiщини розриватимуться солов'ї...

Так потихесеньку ви допливете аж до Коропового хутора.

Наближаючись до Коропового хутора, Пiвнiчний Донець ширшає, робиться многоводнiшим, глибшає, — тут вiн упливає в лiс, — з обох берегiв над ним схиляються зеленi вiти густо-зеленої вiльшини, гостролистих кленiв, струнких дубiв, бересткiв, грабини, утворюючи над ласкавою рiкою казкову алею-тунель...

Стоять на височеньких протилежних берегах дерева i нiби вiтаються мiж собою, простягаючи одне одному зеленi вiти-руки.

Як випливете ви з алеї-тунелю, — острiвець невеличкий на вашiй путi буде, — зелений, зелений острiвець, зарослий i вiльхами, i вербами, i кугою, i високим-високим очеретом.

А на тому на островi пiд розлогою, старою, дуплястою вербою курiнь побачите, — благенький курiнь, такий собi очеретом сяк-так прикритий, а зверху ще вiтами, та кугою, та травою, — щоб од дощу десь приткнутися було...

І в куренi зеленої трави наслано, щоб можна було при нагодi, чи як уже дуже очi злипаються, подрiмати годину-другу.

Ген там гонiв, може, за п'ять, як рiчкою, там уже пором буде, щоб з лiвого берега на правий переправитися, — бо лiвим берегом ген он аж куди пiшли луки та й луки, та й луки, — а на правiм березi величенька серед лiсу галявина, де й розлiгся Коропiв хутiр, з хатами, з садками, з городами...

Ах, який чудесний Коропiв хутiр!

I хатiв за деревами та за садками не видно, i такi ж там соняшники, i така там квасоля, тичинами пiдтримувана, росте, — ну, просто вам як лiс...

Колишнi хуторяни, а теперiшнi колгоспники вам одразу i скажуть:

— У нас не хутiр, а рай!

А ви вiзьмiть та їх i запитайте:

— А ви рай бачили?

Вони за словом у кишеню не полiзуть:

— А навiщо ми того раю шукатимемо, коли в нас свiй єсть...

А коли ви вже захочете, щоб на свiй бiк їх пригорнути, ви їм скажiть:

— Нi, товаришi, у вас тут тепер краще, як у раю! Вони вам привiтно посмiхнуться i скажуть:

— Могло буть! Отакий Коропiв хутiр!

II

На цей раз ми з вами умовимося так: у Коропiв хутiр ви не пливiть, а правуйте човна до отого зеленого-зеленого острiвця, тiльки обережненько правуйте, щоб вудочки не зачепити, бо часто й густо отак бiля куреня, куди вам пристати треба, — там лиманський дiд Кирило Iванович Дудка рибу вудить...

От вам i пощастило: вудочок нема, i ви спокiйно стукнулися човном об берег...

Пiдвели голову, а на березi бiля куреня дiд Кирило Iванович Дудка сидить.

У солом'яному брилi й босий...

— Здоровенькi були, Кириле Iвановичу! — весело ви до нього...

— Драстуйте, — вiн до вас...

— Живенькi-здоровенькi? Як рибка? — ви дiдовi.

— Порвало! — дiд вам.

— Кого порвало?! Хто порвав?! — iнтересуєтеся ви.

— Снасть! — сердито кидає Кирило Iванович. — Не бачите хiба! Ось! Порвало й переплутало! Оце вже годин зо три сидю, розплутую i розплутати не можу! Сатана!