Спробував і я собі замовляти сон на задану тему — нічого не виходило. Шаман, очевидно, впадає в транс, чи якось інакше змінює свою свідомість, ось йому й сниться те, що він хотів би бачити, іноді, щоправда, і мені з’являвся сон на задану тему, але дуже і дуже рідко і лише тоді, як я надто хвилювався. Але спробуй штучно викликати в себе емоції! Для цього треба, щоб подія тебе справді хвилювала, щоб ти її чекав з нетерпінням, навіть з острахом. Можливо, з неспокоєм, покладаючи на неї великі сподіванки…
Згодом я став міркувати: а що таке сон? Це стан людини, коли її свідомість перебуває в особливому вигляді, простіше кажучи, свідомість просто відключається від усього звичайного, зовнішні психологічні подразники на людину майже не діють і лише тоді — з відключеною свідомістю — людина може сприйняти інформацію з майбутнього.
І я подумав: а чи не спробувати мені навчитися відключати свідомість?
Себто змінювати її, адже вийти на інформацію з майбутнього може не людина, а лише її змінена свідомість.
І я почав посилено тренуватися. Треба вам сказати, що працював я тоді оператором (де саме — не суть важливо), а тому вміння відключатися від усього стороннього і зосереджуватися на чомусь одному я вже мав. Але довелося потренуватися кілька місяців, перш, ніж з’явилися наслідки — я навчився від усього відключатися. Навіть від самого себе. Моя свідомість в такі хвилини завмирала на "нулі". Простіше, я був по суті живим трупом. В такі хвилини до мене ніхто не міг догукатись, ніхто не міг увійти зі мною в контакт — на жодний із подразників цього світу я під час відключення не реагував. У цьому світі було лише моє тіло — мене у ньому, моєї свідомості — не було. І хоч я не спав, але навколишній світ до мене вже не доходив, бо мій мозок в такі хвилини не функціонував. Я повністю втрачав контакт з дійсністю, що мене оточувала і входив в контакт з тим, що називається реальністю вищого класу. Іноді мені здавалось, що я зазирав за завісу нашого часу і простору, проникав до того інформаційного поля, чи поля високого рівня, де, як у надкомп’ютері Всесвіту і зберігається вся інформація про минуле, теперішнє і майбутнє, те, що в реальному житті тільки-но буде, а ТАМ уже є. Я бачив який чорний туман, густо помережений золотими крапками чи іскорками, що там і тут спалахували й гасли. Ніякого видимого зв’язку між ними не було, як не відчувався час чи простір. Було тільки відчуття, що простір все знає. І ось, коли моя змінена свідомість піднімалася до рівня цього чорного туману із золотими іскорками, я подумки запитував… Про те, про що хотів дізнатися. І відразу ж отримував відповідь: трапиться те й те. Ніхто мені цього не говорив, не показував, я ніби в одну мить про все дізнавався — буде те й те. І те й те справді відбувалося і тому у своїх "віщуваннях" я ніколи не помилявся. Наприклад, одна, моя співробітниця, добра й симпатична жінка, але в особистому житті глибоко нещаслива, років сорока, розведена, всім уже добре набридла в скаргах на свою самотність.
Під час одного із сеансів зв’язку з майбутнім, я поцікавився: чи вийде вона заміж? Якщо так, то — коли? За кого? Відповідь з’явилась відразу ж: вийде через два місяці за удівця з дитиною, буде з ним щаслива. Я сказав Ніні Михайлівні (в присутності інших співробітників): ви через два місяці вийдете заміж за удівця з дитиною і будете з ним щаслива. Ніхто моїм словам тоді я повірив. Та й знайомого удівця у Ніни Михайлівни тоді не було. Але черев тиждень вона, будучи у відрядженні, познайомилась з чоловіком, він був удівцем і мав дочку, а ще через місяць з чимось вийшла за нього заміж…
Іноді ж, вступаючи в контакт з інформаційним полем, я бачив не чорний туман із золотистими іскорками, а окремі реальні картини. Вони й показували те, що мене цікавило, про що я хотів дізнатися. Я бачив ті картинки чітко і ясно, вони пливли одна за одною перед моїм внутрішнім зором, як кадри уповільненої кінозйомки. В них і діяла та людина, майбутнє якої я хотів дізнатися, чи вже відбувалася та подія, що мене цікавила. Іноді мене аж острах брав від того, що я міг контактувати з недосяжною для інших реальністю вищого плану і бачив те, що ще тільки-но відбудеться в моєму світі.
Ось тоді я й придумав для себе термін "мисливець за майбутнім" і дуже з того пишався, відчуваючи себе унікальним чоловіком, феноменом і взагалі — віщуном. Від дружини я старанно втаємничував свою незвичайну здібність, — інтуїтивно відчуваючи, що до пори, до часу не треба говорити їй про це. Контактами з майбутнім я займався пізно увечері, іноді й вночі. Дружина вже або спала, або дивилася черговий фільм з опівнічної передачі "Нічний кінозал", я йшов у другу кімнату, брав книгу, сідав у крісло і вдавав, що читаю. Тримаючи в руках книгу, я зосереджувався і відключався від цього світу. Дружина іноді дивувалася: "Як це ти можеш так зачитатися, що до тебе й не догукаєшся?.. І що ти таке цікаве читаєш?" До мене й справді, коли я відключав свідомість, догукатися було неможливо, адже в цьому світі залишалося тільки моє тіло, свідомість же мандрувала в іншому вимірі. Всі мої відчуття були поза нашим часом, я з нього ніби випадав полюючи за майбутнім. Здебільшого я цікавився, а що відбудеться в нашому місті завтра, через три-п’ять днів? І то було жахливе видовисько, для дуже й дуже міцних нервів.
За тиждень в нашому місті відбувалося п’ять-сім убивств і я майже всі бачив заздалегідь, коли ще завтрашні жертви були живими і не підозрювали, що їх чекає через день-два. Бачив, як. за допомогою ножів вирішувалися конфлікти — як у темних під’їздах чи на велелюдних вулицях, так в яскраво освітлених квартирах під час застілля, чи в ресторанних залах. Бачив ту зброю — саморобні й заводські пістолети й рушниці, що стрілятимуть через кілька днів, бачив, як оббирали квартири, магазини, бази чи запізнілих прохожих на вулицях. Особливо тяжкими були видовиська дорожньо-транспортних пригод, що ще тільки-но мали статися, але які вже в майбут— ньому звершились, пожежі, що тільки-но ще завтра спалахнуть, нещасливі випадки тощо. Сотні й сотні злочинів скоювалися протягом тижня в нашому місті й області. Гірке то було бачення майбутнього, тяжко було знати, що, наприклад, через два-три дні на такій-то вулиці вріжуться одна в одну дві машини і троє людей — ще сьогодні живих — завтра підуть з цього світу.