Місяцева зозулька із ластів'ячого гнізда

Страница 17 из 19

Шевчук Валерий

У завулку щось зашаруділо, Юлька здригнулася. Тихо відчинилася хвіртка, і в двір почало всовуватися якесь чудовисько, з дивно видовженою чорною головою. Чудовисько хитнуло цією головою, як хоботом, і полізло на пагорба до неї, Місячної Зозульки із Ластів’ячого гнізда.

— Це я, — сипко зашепотів, задихавшись, Шурка Кукса. — Приніс тобі толь. Не чекала так швидко?

— Чого ж, — сказала спокійно Юлька. — Ми ж догуварувались.

11

Коли теща брала щось у підозру, Коля-рибалка відразу це помічав. Бо вона тоді дивно розширювала очі і вряди-годи втуплювалась ними в Колю-рибалку, непорушно застигаючи, ніби чарувала його або просвічувала мислительним промінням. Очевидно, вона щось відьомське в собі мала, бо Коля-рибалка від тих позирів відчував неприємний зуд у тілі, неспокій і відчуття, що його ось-ось прихоплять, а всі його секрети із ганьбою буде викрито. Треба було щось терміново вчиняти, і Коля-рибалка в таких ситуаціях мав уже певний досвід: треба конче було збити тещу зі сліду, інакше вона до всього обов’язково донюхається. Через це він вирішив, як то кажуть, пуститися берега повністю; наступного дня на роботу до Юльки не пішов зовсім, а подавсь у бур’яни, де його із задоволенням зустріли п’яниці, тим більше, що він послав одного з них до колишньої господині Юльчиної кімнати, повністю ту місію оплативши. Чудово знав, що теща відразу ж зафіксує це, тому її мозок на якийсь час скаламутиться, а коли знову проясниться, то вона збагне: відчуття небезпеки в неї прокинулося вчасно й правильно, але вона не зметикувала тільки, звідкіля та небезпека йде.

Любка в цей час побігла вже на роботу, отже, теща не могла послати її відразу ж у бур’яни, щоб на законних підставах забрала звідти чоловіка, а тим часом Коля-рибалка пив із п’яницями, щось там варнякав, вони також вигукували напівспотворені слова, і це в той час, як теща неприкаяно блукала біля бур’янів, не зважуючись туди зайти, бо знала, що Коля її брутально прожене, а може й стусана дати — забрати законно його могла тільки жінка, а тещі до цього, як він сказав би: зась!

Вона не втерпіла й побігла до телефону-автомата, що був на вулиці, аби потелефонувати дочці, — може, та вирветься якось з роботи й наведе вдома лад, але рурка у телефоні вже вкотре була відрізана й лежала поверх апарата; отже, аби потелефонувати, треба було дертися під Просиновську гору, на що теща не зважилася, бо не хотіла втрачати заблудного зятя з очей — її не так турбувало, що зять нап’ється чи навіть програється в карти, хоч і це також зле, як те: чи не почне він безсовісно Любці зраджувати, — саме це й було основним пунктом моральних турбот тещі Колі-рибалки. Це вона вже трошки й підозрювала, однак виявилося, що Коля-рибалка зблудив зовсім в інший бік, тобто пустився берега, втрапивши в запій, що з ним також не раз траплялося — річ неприємна, але не порівняти її з тим, коли б він почав по-негідницькому, на переконання тещі, як справжній паскудник, стрибати в гречку, бо це вже було б не "пустився берега", а це вже була б розпуста — це слово Колина теща промовляла з такою зневагою, навіть ненавистю (коли дивилася телевізора і щось там таке показували, коли про щось балакали і таке згадували), аж у неї при цьому тремтіли вуста й повіки. Тому до певної міри вона заспокоїлася й поперлась телефонувати дочці на роботу — увечері так чи так на Колю чекала серйозна розмова.

А Коля тим часом гуляв. Він напився й варнякав щось невиразне, як і його тимчасові кореші; потім вони грали в карти, а що Коля рішуче сказав, що всі наявні гроші він віддав на горілку, а наборг ніколи не грає, п’яниці поставилися до нього великодушно і почали грати на щиглі, отож, коли програвали Коля з напарником, їх били по лобі щиглями, гомерично регочучи й роззявляючи майже беззубі пащеки з білими лопатками язиків в ротовій отхлані, а коли вигравав Коля з напарником, то вже вони били щиглями супротивників і так само гомерично реготали: "Га-га-га-га!" — і вилуплювали очі, роздирали пащеки, радісно били себе по стегнах, а подеколи й обнімалися та слинили один одному мармизи. Потім Коля-рибалка категорично мовив:

— Усьо, хлопці! Я баста!

І раптом метнувся з несподіваною для п’яного прудкістю (скажемо, що Коля дуже п’яний не був, бо пив не з охоти, а для годиться, та й грати комедію, як він відзначав, треба було) — метнувся туди, де мала ховатися, за його розрахунками, теща. Розрахунки виявилися напрочуд точні, теща підскочила, як на пружині, а Коля-рибалка загорлав:

— Гутюга! Лови її, заразу, лови підглядачку! Ось я тобі зараз кості переламаю!

Теща вже чесала від нього щодуху, і коли б хтось цікавий спромігся зафіксувати швидкість, з якою вона мчала крізь бур’яни й городи (біг із перешкодами), а тоді й по стежці, то напевне б визначив рекорд у бігу для літніх людей, і це в той час, коли Коля-рибалка й гадки не мав за нею гнатися, а тим більше ламати їй кістки, — ні до чого це йому було, — він лише либився самовдоволено, бо чудово знав, що теща не зупиниться ні на мить (для пристрашки він ще потупав ногами на місці, вдаючи, що біжить), щоб озирнутися (вона й справді не зупинилася й не озирнулася), знав, що вона вскочить у хату і зачиниться там, сподіваючись, що він ломитиметься у двері, — так вона й справді учинила. Та Коля й не думав сьогодні до вечора повертатись додому; зараз він би міг вільно погостювати в котроїсь своєї любаски, але любаски мають звичку не приймати того, з ким перестали крутити любов, а до Юльки не підеш із тієї простої причини, що її вдома нема, та й на роботу він до неї не вийшов, отже, нічого в неї не заробив. Тому Коля відв’язав човна, весла були тут-таки, припнуті на ланцюзі, і виїхав на чудове, лискуче, сонячне річкове плесо, а що не мав снасті для риби, то пристав до берега, роздягся й почав пічкурувати, тобто лапати рибу в прибережному камінні та корчах, і йому пощастило, бо вилапав він головника, кілька великих пліток і кільканадцять пічкурів. Потім він пішов до компанії з трьох рибалок, які готувалися варити юшку, — риби в них було зловлено мало. Через те появу Колі-рибалки вони зустріли з ентузіазмом, один із них метнувся на городи, щоб потай нарити картоплі, заодно смикнувши й цибульку, другий же витяг із кишені аптекарську пляшечку з сіллю, з потовченим лавровим листком та перцем, і був цілком переконаний, що цією часткою право на юшку здобув. Третій був грибник, тому махнув у кущі й невдовзі приніс два боровики, одного красноголовця і чотири бабки — і вони зварили таку юшку, від якої пахло на кілометр, і в тих, хто потрапив у той кілометр, густо потекли слинки, але чорта лисого вони з кимось тією юшкою поділилися; недаремно кожен з них носив із собою ложку й не розлучався з нею, отож вони й вихлебтали ту юшку з казанка, для більшого смаку прикладаючись вряди-годи до плящини, яка знайшлася в одного з них; кожен із них мав, як то кажуть, "неблагополучиє сімейне життя", отож шукали собі розваги й душевного спокою, як уміли.