Слухайте ви, маленька молодичко! У квітнику кохання чатує гадюка. Це — буденщина. Придушіть їй голову закаблуком, інакше вона занапастить ваш квітник. Запам'ятайте це слово: буденщина. Не будьте ніколи цілком одверте в інтимному житті. Чоловіки тільки здаються брутальними. Жінки багато брутальніші за них… Не заперечуйте, маленька жіночко. Ви ще дівчинка. Жінки менш делікатні, ніж чоловіки. Чи ж я того не знаю? Про найінтимніші взаємини із своїми чоловіками вони розповідають одна одній, забуваючи про сором. А чоловіки ніколи не розповідають про своїх жінок. Через віщо? Я гадаю, пояснення тут лише одне. В усьому, що стосується кохання, жінки менш делікатні, ніж чоловіки. Оце ж їхня помилка. І в цьому джерело буденщини, а буденщина — то бридкий слизняк, що загиджує й руйнує кохання.
Будьте делікатні, маленька молодичко. Не показуйтеся своєму чоловікові без серпанка, без багатьох серпанків. Завивайтеся в тисячу серпанків, у блискучу, променисту млу, що грає самоцвітами. Хай не падає до ніг ваших останній серпанок. Щодня прикрашайте себе новими серпанками, і так без кінця-краю. Але хай ці сотні серпанків видаються одним серпанком, хай здаються єдиною заслоною між вами й вашим жадібним коханцем, що прагне здобути вас цілком. Хай щоразу здається йому, що він зриває останній серпанок. Хай він буде певний, що це саме так. Але насправді має бути не так. І тоді не зазнає він пересичення, — завтра-бо знайде новий серпанок, якого ще не бачили його очі.
Пам'ятайте, — йому має здаватися, що кожен серпанок є останній і єдиний. Хай здається вашому коханцеві, що ви останнього кинули йому до рук; але дбайте про завтрашній день: залишайте на завтра (а таких "завтра" буде чимало) більше, ніж те, що ви йому досі відкрили. Тоді чоловікові вашому здаватиметься, що ви різноманітні й несподівані; тоді він цікавитиметься тільки вами, а його очі завжди знаходитимуть у вас новизну і ніколи не шукатимуть її в інших жінках. Ваша свіжість та новість вашої краси і ви самі, таїна, що криється у вас, причарували вашого чоловіка. Коли чоловік зірвав квітку і випив до краплі всі її пахощі, він шукає інших квіток. Такий він уже зроду. Ви мусите завжди бути для нього квіткою, щойно зірваною і ніколи не зриваною, чарою недопитої і бездонної насолоди.
Жінки дурні, всі вони дурні, бо гадають, що, раз перемігши чоловіка, вони перемогли його остаточно. Відчувши грунт під ногами, вони запливають жиром, видихаються, дубіють і робляться нещасні. На жаль, вони надто дурні. Але ви, маленька жіночко зі своєю першою перемогою, ви мусите перетворити своє життя в нескінченний ланцюг перемог. Щодня ви повинні наново завойовувати свого чоловіка. А коли ввірветься ланцюг, коли вже не лишиться нічого перемагати — тоді край коханню, кінець, і чоловік ваш подасться до чужих садків. Пам'ятайте: не треба коханням насичувати донесхочу… Нехай воно розпалює голод, гострий, як лезо ножа, але вгамовувати його цілком — не треба! Ви повинні добре годувати свого коханця, — навіть дуже добре, — проте, коли він іде від вас, нехай іде неситий, і тоді він вертатиметься до вас ще голодніший, ніж пішов.
Місіс Гігінс раптом підвелася й вийшла з кімнати. Сексон звернула увагу на легкість і грацію її стрункого тіла. Коли та повернулася, Сексон перевірила своє враження: ні, то не здалося їй; хода старої і справді легка та граційна.
— Я показала вам лише перші літери абетки кохання, — промовила місіс Гігінс, сідаючи знову.
Вона тримала в руках тендітний музичний інструмент з пишними інкрустаціями, формою подібний до гітари, але тільки з чотирма струнами. Пальці Мерсідіз ритмічно голубили їх, а голос її, високий і приємний, завів дивну пісню: слова були у незнайомій мові і складалися із самих голосівок, а мелодія бриніла лагідною пристрастю. Звуки ніжно тремтіли, ринули пожадливим потоком, переливалися шепотінням, прорізували блискавицею морок кохання і знов проривались любовним криком, диким і переможним; то була болюча розпука й шалений поклик жадання. Напружено слухаючи, Сексон сама переймалася цими звуками й відгукувалась на них, мов струна. Це все діялося, наче вві сні, у неї шуміло в голові, вона сиділа майже непритомна. Мерсідіз замовкла.
— Коли ваш чоловік пересититься вами, — почала вона знов, — коли він знатиме вас геть до щирця, немов читане й перечитане давнє оповідання, — заспівайте йому лише цієї пісні, що співала я, і його руки обів'ють вас знову, а очі зажевріють колишніми безумними іскрами. Бачите, у чому тут річ? Розумієте ви це, маленька молодичко?
Сексон тільки кивнула головою; губи їй пересохли, вона не могла говорити.
— Він з дерева золотистого коа, короля лісів, — казала Мерсідіз, перебираючи струни. — Гавайці звуть його укулеле; по-їхньому, моя люба, це означає "блоха-стрибунка". Вони золотошкірі, оті гавайці, плем'я коханців, що життя їхнє буяє під покровом теплої тропічної ночі, коли так свіжо повіває вітер з моря…
Мерсідіз ізнов ударила по струнах. Вона заспівала іншою мовою — Сексон здалося, що французькою. Це була весела й лукава, задьориста пісня. Великі очі Мерсідіз ширшали, запалювалися диким блиском, а потім звужувались і ставали гострі й злі. Скінчивши, вона допитливо глянула на Сексон.
— Ця мені не так подобається, — промовила Сексон.
Мерсідіз знизала плечима.
— Кожна з них має свою вартість, маленька молодичко; вам ще треба багато дечого навчитись. Іноді чоловіків перемагають вином. Але часом їх можна перемогти п'янкою піснею, — он які вони чудні! Га-га-га, стільки засобів, стільки різних засобів!.. Тут діють і наш зовнішній вигляд, моя любонько, і деталі нашого вбрання. О, то чарівні тенета! Жодному рибалці не щастить наловити неводом
стільки риби в морі, скільки чоловіків можемо піймати ми, жінки, на наш привабливий гачок. Ви на правильному шляху. Я бачила, як чоловіки потрапляють у тенета і не таких гарних спідничок, як оті, що ви порозвішували на подвір'ї.
Я казала, що прати тонку білизну — мистецтво. Але воно не самодостатнє. Найвище мистецтво — як скоряти чоловіків. Кохання — це першопричина і підсумок усіх мистецтв. Слухайте: за всіх часів, за всіх епох жили великі й мудрі жінки. їм не треба було бути вродливими. Мудрість жіноча вища за найбільшу жіночу вроду. Принци й монархи схилялися перед цими жінками. За них боролися народи, через них гинули держави, задля них творилися релігії. Афродіта, Астарта — жриці ночі… Слухайте, дівчинко-молодичко, про великих жінок, що скоряли світ чоловічий.