Місячна долина

Страница 2 из 140

Джек Лондон

Сексон присунула стільця до столу, і в неї під ногою хруснув недогризок яблука. На столі, накритому облупленою цератою, чекала дівчину вечеря. Вона покуштувала холодних бобів, обліплених застиглим салом, але з гримасою відсунула їх і намазала масла на кавалочок хліба.

Дряглий будинок аж задвигтів від важкої ходи, і у внутрішні двері ввійшла Сара — заклопотана жінка середнього віку, з обвислими грудьми й розпатланим волоссям круг лиснявого обличчя.

— А, це ти, — буркнула вона замість привітання. — Я не могла ввесь час підігрівати страву. Такий клятий день! Я мало не здохла зі спеки. А тут ще й малий Генрі страх як порізав собі губу. Лікар наклав аж чотири шви.

Сара підступила ближче й закам'яніла біля столу.

— Що, боби не до смаку? — задиркувато спитала вона.

— Нічого, тільки… — Сексон передихнула, не хотівши заводитися. — Тільки я не голодна. Сьогодні було так душно, а в пральні — справжнє пекло.

Вона відважно сьорбнула холодного чаю, що настоявся, як смола, й відгонив кислим їй у роті, і так само відважно, під пильним поглядом братової, випила все до дна. Потім обтерла губи хусточкою і підвелася.

— Я, мабуть, піду спати.

— Дивуюся, що не на танці,— пирхнула Сара. — Сміх, та й годі: щовечора приходиш додому стомлена, змучена, а все ладна повіятись танцювати бодай до світу!

Сексон розкрила рота, потім, стримуючись, закусила губу, але таки не стерпіла й вибухнула:

— Чи ж ти ніколи не була молода?

Не чекаючи на відповідь, вона повернулася й пішла до своєї спальні поруч із кухнею. Це була маленька кімнатинка вісім на шість футів, і землетрус тут також дався взнаки: тиньк у багатьох місцях потріскав. Меблів стояло небагато — дешеве соснове ліжко, стілець та старомодний комод. Сексон знала цей комод ще змалку. Він сплівся з найранішими спогадами її дитинства. Колись він мандрував із її рідними в критому шарабані через прерії. Один бік того комода, змайстрованого з міцного червоного дерева, тріснув і вищербився ще тоді, як шарабан перекинувся в Рок-Кеньйоні. Дірка від кулі, що влучила в саму середину горішньої шухляди, нагадувала про сутичку з індіянами під Літл-Медоу. Про ті події розповідала їй мати, як і про те, що комод приїхав разом із родиною з самої Англії, давно-давно — ще тоді, коли й Джорджа Вашінгтона на світі не було.

На стіні над комодом висіло дзеркальце, а за його раму було позасовувано фотографії якихось молодиків та дівчат, — різні групи на лоні природи, де хлопці, хвацько позсовувавши капелюхи на потилицю, обіймали своїх дівчат за стан. Трохи далі висів розмальований календар і сила кольорових оголошень та малюнків з журналів. На малюнках були переважно коні. На підвіску до газової лампочки було начіплено цілий жмуток щільно пописаних танцювальних програмок.

Сексон почала скидати капелюха, але враз упала на ліжко й тихо, притлумлюючи ридання, заплакала. За хвильку нещільно причинені двері безгучно розчинилися, і дівчина аж здригнулась, почувши голос братової:

— Ну, що це знов із тобою? Коли тобі не до смаку боби…

— Ні, ні,— поспішилася з виправданням Сексон. — Я просто стомилася й збила собі ногу — ото й усе. Мені не хотілося їсти, Саро. Я так стомилась.

— Стомилась!.. Якби ти клопоталася господарством, — огризнулася та, — якби варила, пекла, прала й піклувалася за всіх, як я, отоді мала б на що скаржитись! А то розрюмсалася — горенько!.. Але стривай лишень, — Сара зловтішно засміялася, — це все вигадки, а ось устругнеш дурницю, віддасися колись, як і я, тоді зазнаєш солодощів — наведеш купу малечі, одне по одному, одне по одному — і вже тоді годі танцювати, та в шовкових панчішках вибрикувати, та по три пари черевичок за раз справляти. Диво, — який клопіт!.. Сама як палець, тільки про себе й дбай, та про кавалерів, що навкруги джмелями в'ються і не нахваляться на твої ясні очі… Стривай! Незабаром прилипнеш до котрогось — і тоді заведеш іншої, ще виплачеш свої оченята, як синців понаставляє.

— Не кажи цього, Саро, — заперечила Сексон. — Мій брат ніколи на тебе руки не зняв. Ти сама знаєш.

— Так, так, ніколи. Бо дуже плохий. А все ж мій опеньок кращий за тих бельбасів, з якими ти водишся, хоч і не годен добра надбати й жінці три пари черевичок справити. Ні, він, проте, кращий за твою череду гультіпак, що їм порядна дівчина і в слід не ступить. Як це ти досі ще в халепу не вскочила — не розумію! Може, молодь тепер розумніша за нас у таких справах — не знаю. Але знаю, що коли дівка має по три пари черевичок і одне тільки мріє за розваги, то встряне колись у таке, що… ну, та згадаєш моє слово. За мого дівування так не велося. Мати з мене шкуру здерла б, якби я таке виробляла. Бо й було б за що. А тепер усе на світі пішло шкереберть. Глянь на свого брата: вештається по соціалістичних збіговиськах, верзе про високі матерії, тринькає гроші на страйковий фонд замість годити господарям — виходить, видирає хліб з рота рідним дітям!.. Та на ці гроші, на ці внески, що він марнує, я могла б собі сімнадцять пар черевичок справити, якби мені таке примандюрилось. Колись — от згадаєш мої слова — він дограється!.. А тоді що з нами буде? Куди я подінуся без шеляга і з п'ятьома голодними ротами?

Засапавшись, вона примовкла, хоч видно було, що не виговорилася ще до кінця.

— Ox, Capo, зачини, будь ласка, двері! — знервовано попрохала Сексон.

Двері з гуркотом хряснули, і Сексон, перше, ніж заплакати знову, почула, як запоралась у кухні братова, голосно розмовляючи сама з собою.

РОЗДІЛ II

Дівчата, кожна собі, купили квитки до Візл-парку; викладаючи на віконце каси свої півдолари, кожна добре знала, скільки штук крохмальної білизни треба було випрасувати за цей квиток. Було ще не так людно, але каменярські родини з немовлятами на руках, навантажені величезними кошиками із сніданком, уже сунули до парку. Каменярі були здорові, росляві робітники, добре плачені й сито вгодовані. Дехто з них прийшов на гуляння з дідами та бабами, що побачили перший промінь сонця ще на старій ірландській землі; добре американське вбрання не надавало їм американського вигляду — вони були менші й хирніші на тілі, підтоптані не так літами, як колишнім безхліб'ям та ранніми злиднями. Вони шкандибали поруч із ріднею, задоволено й гордовито подивляючись на свій власний виплід, вигодуваний на кращих харчах.