Лікарка пам'ятатиме цю першу людську істоту, довірену її невмілим ще рукам, згадуватиме кожний свій рух, аналізуватиме симптоми й свої приписи.
Хлопця повезли до лікарні на тряскій підводі, поклали до койки. І тут помітили собаченя, яке крутилося під ногами, боячись загубити Свиридона. Собаченя викинули геть, і воно навіть не заскавучало, а хутенько почало оббігати одноповерховий інфекційний барак, щоб з'ясувати, з якого ж боку його хазяїн. Собаченя спинялося-біля кожного вікна й, наставивши одне вушко, слухало, аж нарешті почуло стогін Свиридонів і зараз же подало голос: гав, гав, я тут!
Це була Мушка, Свиридонова вихованка, невідомої породи біленька сука з одрубаним хвостом, з лахматими вухами, з великими карими очима, що походила па щеня, хоч і була цілком доросла. Мушка, причарована Свиридоном десь на станції по дорозі на Кривбас, віддала йому серце. Спершу жила у Свиридонового батька, який наймав приватну комірчину, бо до Свиридова було зась,— він мешкав у шкільнім гуртожитку серед багатьох інших ремісничників. Потім, Мушка виявила безліч настирливості й терплячки, знання психології, орієнтування — і оселилася близько до хазяїна. Вона не спала у нього під ліжком, про це не могло бути й мови, але хто їй заборонить стрічати його біля майстерні, лизнути в руку й навіть у носа? 1 Мушка вигребла кубельце в затишнім кутку під купою заліза, тільки й жила тими хвилинами, коли Свиридон опинявся надворі. Годувалася вона пристойно й цілком самостійно, не одмовляючись, правда, й од Свиридонового гостинця,— бігла до кухні, де варився обід, і па видному місці сідала під вікном на свій обрубаний хвостик і так сиділа стовпчиком, мовчки поглядаючи розумними оченятами на кухарів. її не можна було не помітити, хоч вона ніколи гавкотом не привертала до себе уваги,— просто Мушка трималася з гідністю, і ні в кого не здіймалася рука, щоб облити її окропом чи помиями. їй виносили кісточку, яку вона делікатно брала й несла до свого кутка, не забувши лизнути в руку доброго кухаря.
Траплялося, що Мушка, цілком вимучена чеканням Свиридова, прокрадалася до самої майстерні й непомітно опинялася коло його робочого місця, тихенько завмирала, злегка помахуючи хвостиком, вдихаючи такий знайомий запах хазяїна. Іноді це минало без скандалу, але частіше Мушку викривав другий Свиридопів вихованець — ворон. Цьому чорному дияволу щастило: ним заопікувався сам інструктор і дозволив жити в майстерні, а бідній Мушці навіть полежати коло ніг Свиридона суворо заборонялося, і коли люди ще могли її не помітити, то ворон бачив Мушку скрізь. Як він жахливо починав кричати, як він сідав на голову Свиридона й верещав, вимагаючи вигнати з майстерні Мушку!
В загальній метушні, яка зчинилася в гуртожитку в зв'язку з захворюванням Свиридона, Мушка змогла проповзти аж під ліжко хлопцеве, де й причаїлася, зрідка підносячи голову вгору й нюхаючи крізь матрац. Коли прийшла підвода, Свиридона взяли разом з постелею, і Мушка вибігла за хазяїном, провела до самого інфекційного барака. Тепер вона трусилася, сидячи під мокрим кущем, і її вуха були наставлені на вікно, за яким чувся стогін Свиридона. (
Прийшов хлопців батько, але його не пустили, він тільки заглянув крізь вікно. "Мушко,— сказав він, коли теплий язичок лизнув його знайомо в руку,— це ти коло,хазяїна?" Мушка тихенько заскавучала у відповідь на новий стогін Свиридона, який долинув до її чуйного вуха. "Замерзла маленька,— сказав Свиридонів батько, беручи Мушку й ховаючи до себе під теплий піджак,— ходімо, погріємось, бо нашому малому хтось дорогу перейшов!.."
Батько пішов через парк до воріт, а Мушка, вибравши хвилину, вислизнула з-під піджака й майнула назад, під вікно до хазяїна. Пішов осінній дощ. Мушка притулилася під саму стіну, де невеличкий карниз хоч трохи захищав її од води. Свиридон стогнав частіше, голосніше, і серце Мушки стискалося од болю, вона жалісно підгавкувала, тремтячи всім тілом од холоду.
Молода лікарка, яка вже зрозуміла свою помилку, сиділа коло хлопця, прибігши до лікарні увечері й добившися дозволу чергувати біля свого пацієнта. "Ах, боже мій,— казала лікарка, — коли він умре, я не маю права жити, ах, боже мій!.." Бідна дівчина ридала гірко, наче коло ліжка єдиного сина, давала дихати з кисневої подушки, впорскувала камфору, пантопон,— робила все, чого навчилася в інституті, і Свиридон не вмер.
Це була перемога медицини, бо випадок вважався безнадійний, але лікарські сили, зосереджені навколо Свиридона, все нарощувались і нарощувались, немов життя цього веснянкуватого учня ремісничого училища не мало ціни. Тож в умовах радянської дійсності так воно й було.
Зібралися шахтні лікарі, примчав на машині професор із Дніпропетровська. Благородна місія медицини — життя людини найдорожчий скарб! — спиралася на необмежені кошти соціалістичної держави, наукові досягнення співвітчизників, енергію й сміливість в боротьбі за Свиридона. Йому ще жити й жити, щастя жде його й натхненний труд, радісне служіння Батьківщині!
І прийшов день, коли молода лікарка, гладячи біленьку Мушку, щасливо посміхалася, виряджала хлопця да санаторію. Минули безсонні ночі, переходили від надії до розпаду, роз'їхались маститі консультанти, маленька лікарня Знову увійшла в норму. Лікарка дивилася на похудле обличчя Свиридонове, не вірячи своєму щастю, а хлопець, врятований від неминучої смерті, шкодував, що йому зголено руді кучері, і навіть не розумів, як близько від смерті він був,— легенько чухав поза вухом свою Мушку, якій радість забивала памороки...
Багато хто говорив про чудо, ім'я молодої лікарки вимовлялося по всіх усюдах, бо ж, відома річ, казали люди,— це їй Свиридон завдячував життям. Григорко не раз бігав до лікарні і — ніде гріха діти — аж заздрив побратимові, що тому випала така слава й увага. Григорко був підручний у Хіврина, сподівався незабаром сам увійти до славетної плеяди бурщиків басейну, його прийняли до комсомолу, він ходив тепер по вулиці, не торкаючись землі.