— Що ти там побачив? — спитав Олег.
— Дивлюся, що вже вечоріє: скоро мені готуватися до старту.
— Як?! — вихопилося в Лізи. — Ти вже кидаєш нас?
— Так треба… — зітхнув дракончик, бо вже встиг страшенно прив’язатися до цього симпатичного дівчатка. — Адже мій інкубаційний період кінчається. Отже, тільки-но небо візьметься зірками, я зорієнтуюся по них і полечу.
— А ти не можеш лишитися в нас? — благально зазирнула дракончикові у вічі Лізка.
— На жаль, ні, — відказав Мінімакс. — Я мушу повернутися на Драконію. Та й люди ще не готові спілкуватися з нами.
— А ми?! — вигукнув ображено Олег. — Хіба ми не люди?
— Звичайно, люди, — заспокоїв його Мінімакс. — Але ж не всі такі, як ви… Та ви не побивайтесь — я неодмінно повернусь: адже я теж маю перетворитися на яйце. А ми це робимо виключно на Землі.
— Коли це ще буде! — зітхнув Олег.
— Не так і довго чекати, як тобі здається, — мовив Максик і хотів ще щось додати, але в садку несподівано хруснула гілка і щось важке гупнуло об землю.
Всі, хто був у хатинці, вибігли в садок.
Перед ними на траві під яблунею сидів і злякано потирав забиту спину… Петько Психолог!
— Як ти сюди потрапив?! — наскочив на хлопця Креня. — Шпигуєш за нами?
— Ти не дуже, — відмахнувся від птаха Петько. — Сам донедавна таким же був.
Креня ображено замовк — а що він міг сказати? — та Олег насунувся на Петька і грізним голосом наказав:
— Ану, розповідай, що почув!
— Все, — підвівся нарешті Петько Психолог. — Але я нікому не скажу! От вам слово! — Він ударив себе в груди. — Мені вже так набридло моє життя, що годі й казати.
— Що саме? — не зрозумів Олег.
— Ну хіба мені потрібні оті гроші, що я у вас виманюю? Та нізащо в світі! Але батько — ви ж знаєте! — ніяк не кине пити, от і ганяє мене на всякі заробітки, щоб йому гроші добував, — Петько опустив голову й гірко схлипнув.
— А ти не давай! — вихопилося в Мінімакса.
— Еге ж, не давай! Так він тоді мені я-ак дасть!
— Треба поговорити з Крутивусом, — запропонувала Лізка. — Нехай побалакає з твоїм батьком.
— Уже балакав, — махнув рукою Петько. — Батько весь час обіцяє кинути, а потім знов починає… Ну що, берете мене до своєї компанії? Я таке знаю про Ізольду, таке-е!
— Без тебе знають, — стріпнув крилами Креня.
— Може, й знають, та не все, — заперечив Петько. — От, скажімо, про банки: що там у неї?
— Гроші, — кинув зневажливо Креня.
— А синуля її чим займається?
— Дурить людей!
— А от і не тільки! — зрадів Петько. — Він постачає матусі яйця — сотнями!
— Ну то й що? — не зрозумів Креня.
— Ага, я ж казав, — не знаєте! — переможно усміхнувся Петько Психолог. — А я все вистежив, поки тинявся без діла. Так-от, щоб знали: ніякі в неї не свіжі яйця, а звичайні магазинні. У неї весь холодильник ними забитий: Бобчик привозить, коли по квіти приїздить. Ночами вона змиває з них нашатирем штампи, підігріває трохи, а тоді продає, як щойно знесені, тепленькі, уп’ятеро дорожче! А назбирає пачку грошей — і в банку!
— Про банки ми вже чули, — перебив Креня. — А таке ти бачив? — Птах видобув з-під крила пом’ятий папірець і поклав його перед Петьком.
Друзі схилилися над папірцем, і Олег вголос прочитав… заповіт Ізольди!
— Звідки це? — здивувався Олег.
— Я роздобув! — гордо повідомив Креня.
— Стривайте, — раптом перервав розмову Мінімакс, який досі мовчав і про щось зосереджено думав. — Здається, я зрозумів, як потрапив до вас!
Всі обернулися до нього.
— Мабуть, яйце, в яке перетворився мій попередник, потрапило разом з іншими яйцями до Ізольди, а вона й продала його вам!
— Точно! — підскочив Олег, та враз спохопився: — Але ж на шкаралупі зоставався штамп. Чому вона його не змила?
— Дивак, — усміхнувся Мінімакс, — ти ж бачив, що штамп не змився навіть в окропі! Мабуть, Ізольда подумала, що ви не помітите, — от і підсунула вам яєчко із штампом! Не пропадати ж добру.
Олегові стало трохи прикро, що його так ошукали. Але ж завдяки цьому випадку вони зустрілися з Мінімаксом! Заради цього можна знехтувати образою.
Раптом Креня спитав:
— А як же твоє яйце попало до Ізольди?
Всі знов глянули на дракончика.
— Сам не знаю, — розвів передніми лапками Максик, та враз ляснув себе хвостом. — Здогадався! Мій попередник приземлився десь поблизу, а коли відчув, що починає ставати яйцем, почав шукати затишок — і набрів на курник Ізольди.
— Так, напевне, й було, — погодилися всі, бо інших пояснень не знайшлося.
— А що робити з оцим? — показав Петько на заповіт.
— Треба поспішати, — заметушився Креня. — Ізольда може помітити, що папірець зник: я його витяг крізь задню стінку шухляди, яка відвалилась, — і переховає гроші в інше місце.
— Я її затримаю, — запропонував Петько, — а ви біжіть до Крутивуса.
— Домовились! — кинув Олег. — І ти, Креню, з нами.
— Нізащо! — жахнувся птах. — Тільки не я! — Він усе ще побоювався міліції.
— Тоді я з Кренею гайну до озера, — запропонувала Лізка. — Познайомлю його з Максимом та й Максика скупаю: онде він весь у пилюці. А Олег нехай біжить до Крутивуса.
Всі погодилися з малою, і вже за мить кожен мчав у своїх справах.
10. СТАРТ МІНІМАКСА
Над озером стояла вечірня тиша. На Лізку, Креню та Мінімакса війнули духмяні пахощі лугових трав. Вода в озері ледь сріблилася, і раз по раз у маленьких чорних, наче полакованих, хвильках спалахували відблиски перших зірок, що вже засвічувались на небі.
Ліза підбігла до Максимового куреня.
— Оце так гості! — вийшов з куреня аспірант-сторож разом із щасливим Рексом, який уже встиг полюбити нового хазяїна. — Ну, що новенького?
Перебиваючи один одного, друзі розказали Максимові про все, що сталося в селі.
— Діла-а! — тільки й мовив Максим, вислухавши їх. — Що ж, я з радістю залишу в себе Креню. Гадаю, ми з ним станемо друзями. А коли я поїду, він зостанеться під опікою Крутивуса, і нехай тоді сміливо заводить собі сім’ю та виховує дітей. Тепер його вже ніхто й ніколи не покривдить.
Креня не знав, як і дякувати!
Потім Мінімакс довго плескався в озері, форкав носом і ляскав крильми та хвостом по теплій і лагідній, мов парне молоко, воді, а Лізка бігала берегом і, як мама, гукала:
— Максику! Далеко не запливай — небезпечно! Максику! Вилазь із води — застудишся!