— Нічого особливого, — відмахнувся Христофор. — Просто я одну штукенцію вигадав. Але треба ще перевірити, поки рано говорити. — Тут він мрійливо звів очі догори й додав: — А коли вийде, що задумав, — на весь світ прогримить ім’я Христофора Тюлькіна!
— Ну що ж, — усміхнувся Васько, дивлячись на проясніле обличчя друга, — твори, вигадуй, винаходь. Я вже якось потерплю.
Хлопці зіграли партію, погодившись на нічию, і Христофор помчав додому. А Васько ще довго думав про друга.
Він чудово знав Христофорову вдачу. Той майже весь вільний час тільки й робив, що вигадував то літаючого підводного човна, то самомиючу пасту для посуду. Він був записаний чи не в десяток різних гуртків, та оскільки часу у Христофора завжди було обмаль, він насправді нікуди не ходив. І коли чесно, то з вигадок Тюлькіна досі путнього нічого не вийшло: надто вже Тюля розкидався. Коли в нього щось відразу не виходило, він кидав роботу й починав нову. Через це майже всі однокласники дещо скептично ставилися до його винахідницьких здібностей: справжній винахідник, на їхню думку, мусить, окрім таланту, мати ще й неабияку силу волі.
Лише Васько вірив у майбутнє Христофора, бо знав: талант — це від природи, а от силу волі можна в собі виховати. І він був переконаний: рано чи пізно Христофор неодмінно винайде щось дуже й дуже видатне, щось таке, чим здивує весь учений світ!
Розділ третій
СЛАВНОЗВІСНА КЛЮЧКА
Вдома Христофор дістав із своєї потаємної схованки під східцями, що вели в будинок, загальний зошит із написом "Наукові ідеї, відкриття, спостереження та результати експериментів". У ньому він занотовував усі свої ідеї, над якими мріяв попрацювати найближчим часом. Тут були схеми міжпланетних телефонів, креслення дивовижних механізмів та машин, вирізки із газет, де йшлося про ті чи інші таємниці, ще не розкриті наукою. Туди ж Христофор записував думки та афоризми видатних учених, котрі виловлював з книжок та журналів.
Тюлькін зайшов у хату, поволі перегорнув зошит до останньої сторінки, провів по ній лагідно рукою, а тоді вгорі, відступивши кілька рядків, записав червоним олівцем:
USK-XT
Після цього він покахикав солідно в кулачок і задумливо втупився поглядом у стелю.
Сьогодні Христофор Тюлькін, на його думку, зробив геніальне відкриття і сміливо стукав у двері всесвітньої, гучної і такої солодкої та щемкої слави, — аж подих забивало! Все, до чого він торкався досі своїми талановитими руками, зараз у порівнянні з його останнім винаходом здавалося нікчемними забавками дошкільнят.
Христофор Тюлькін — прислухайтесь лишень, як звучить тепер це ім’я! — винайшов USK-XT, або, коли розшифрувати цей запис, — "Універсальний суперклей Христофора Тюлькіна"!
Для назви клею Христофор вирішив узяти латинські літери, бо з наукових журналів та книг знав, що саме так учені всього світу називають і закодовують свої відкриття та винаходи. Своє ж ім’я та прізвище він закодував нашими літерами з двох міркувань: по-перше, щоб усі в світі знали — ІІ8К винайшов не хтось там за кордоном, а саме він, Христофор Тюлькін, радянський школяр; по-друге, коли вже по щирості, він не знав точно, як записати латинськими знаками літеру "X", та й не відчував у цьому гострої потреби — адже вона й так була схожа на латинський "Ікс", а "Т", як відомо, і латиною пишеться так само.
Винайти USK Христофорові спало на думку випадково. Справа в тому, що наприкінці лютого в нього зламалася ключка, за допомогою якої він намірявся врешті-решт подолати свою байдужість до спорту. Точніше, не сама зламалася, а її зламали, й не хто інший, як Бевзь.
Ключка в Тюлькіна була незвичайна, навіть, можна сказати, дорогоцінна, її привіз Христофорові з Києва рідний дядько, а йому подарував цю ключку нападаючий славнозвісної хокейної дружини київського "Сокола"!
Всі хлопці просто марили цим скарбом. Вони ладні були віддати що завгодно, аби хоч кілька хвилин потримати в руках цю чарівну ключку — легеньку, наче пір’їнка, але міцну, мов сталь.
І Христофор ніколи не відмовляв хлопцям. Усім, хто хотів, він давав її по черзі під час хокейних баталій на спортмайданчику школи. І той щасливець, що тримав її в руках, неодмінно закидав у ворота суперників одну, а то й дві шайби. Знаючи таку властивість ключки, Христофор пильно стежив, щоб хлопці однієї команди не грали нею більше, ніж хлопці другої, бо тоді шанси команд були б нерівноцінними!
І от якось на черговій зустрічі двох давніх суперників — команд сьомого "А" та восьмого "Б" — ключка потрапила до рук Бевзя. Той грати зовсім не вмів, але прихворів захисник восьмикласників, замінити ніким було, — от і виставили Бевзя, покладаючи надії на його зріст та вагу.
Тюлькін, який за годинником пильно стежив, щоб гравці не затримували ключку, відрахував належні дві хвилини й гукнув Семенові, щоб віддав її суперникам. Але Бевзь лиш зневажливо відмахнувся — мовляв, відчепись, Тюля — і ключки не віддав: він страшенно сердився, що навіть за допомогою такого чарівного знаряддя не зміг, хоч як силкувався, закинути сьомакам жодної шайби!
Гра, зрозуміло, відразу припинилася, хлопці з’юрмилися навколо Сема й почали вимагати ключку. Той спершу опирався, та коли побачив, що навіть однокласникам його поведінка не подобається, раптом оскаженів, розмахнувся щосили — і вдарив ключкою об бортик…
Всі — і гравці обох команд, і глядачі — тільки зойкнули, а ключка переламалася навпіл і випала з рук Бевзя.
Він спочатку й сам трохи злякався, та потім злісно вилаявся, чвиркнув на лід, заклав руки до кишень — і подався геть з майданчика. Отетерілі хлопці навіть нічого не сказали йому — так вразила їх загибель славнозвісної ключки…
Того дня Христофор до глибокої ночі не лягав спати. Він і так, і так стуляв докупи половинки ключки — й лише безсило зітхав: здавалося, полагодити ключку неможливо! Можна, звичайно, дощечкою збити половинки або скріпити їх металевим стержнем. Та хіба ж це буде та ключка, що раніше! Ні, вона стане вже зовсім-зовсім інша: важка, неоковирна, кострубата, — одне слово, не ключка, а милиця!
Христофор уже хотів був десь закинути уламки, аби вони не завдавали йому горя, та Васько порадив спробувати склеїти ключку столярним клеєм, і Христофорова надія знов ожила.