КНИГА ЧОТИРНАДЦЯТА
1] Ось уже й Етну-гору, що гігантів тіла привалила,
2] Й диких кіклопів поля, що борін ані плуга не знали,
3] Де не ступали воли під ярмом, обробляючи землю,
4] Гнівний Евбеєць лишив, розколиханих вод шанувальник.
5] Потім він Занклу минув, протилежні до'Регія вежі;
6] Далі — протоку, грозу кораблів, між двома берегами,
7] Що від землі сіцілійської край одділяє Авсонський.
8] Звідти, рукою могутньою спінивши море Тірренське,
9] Главк до горбів трав'янистих доплив і в печеру до Кірки,
10] Сонця дочки, увійшов, перевтілених звірів оселю.
11] Щойно її привітав і від неї вітання прийнявши,-
12] "Бога, богине, молю, порятуй! Ти єдина,— промовив,-
13] Можеш цю пристрасть мою — якщо ласка твоя — пригасити.
14] Що то за сила в траві, того знати ніхто, Тітанідо,
15] Краще не може, ніж я, трав'яним перевтілений соком!
16] Щоб не ховати від тебе, однак, свого шалу причини,-
17] На італійському березі, проти Мессанських укріплень
18] Скіллу я вгледів якось. Переказувать сором, богине,
19] Як я принижувавсь, як умовляв, заслуживши... погорду.
20] Ти ж, коли влада якась є в піснях заклинальних,— до пісні
21] Губи святі розтули; а коли мають дію сильнішу
22] Трави,— звернися до трав, підшукай незрадливу, надійну.
23] Не лікування потрібне мені, не загоєння рани,-
24] Ні, хай триває мій жар, тільки ним хай перейметься Скілла!"
25] Ну а богиня,— ніхто не спалахував серцем так часто
26] Серед жінок, як вона; чи в самій приховалась причина
27] Палу того, чи в Венері, бо ж батько, було, її видав,-
28] Главкові мовить таке: "Домагатись тієї, що втіхи
29] Прагне сама, що й однако розпалена,— все-таки краще.
30] Вірю, ти гідний, щоб, не набиваючись, бути жаданим;
31] Тільки надію подай — і жаданим, повір мені, будеш!
32] А щодо вроди, то нею, без сумніву, можеш гордитись:
33] Я от, скажім, і богиня, й дочка променистого Сонця, [242]
34] Я, що могутністю трав і пісень заклинальних могутня,
35] Хочу піддатись тобі! Погордуй гордівницею; скромній
36] Тим же сплати — й з обома розквитаєшся вчинком єдиним".
37] Главк же спокусниці: "В морі скоріше дерева ростимуть,
38] А верхогір'я стрімкі позатягує водорость мокра,
39] Ніж, поки Скілла жива, я тягтись перестав би до неї!"
40] Кірку взяла тоді злість. Не в силах помститись на ньому —
41] Главка ж любила-таки! — завзялася на ту, якій щойно
42] Він перевагу віддав. Затаївши зневажену пристрасть,
43] Зараз же, соком налиті страшним, розтирає відьомські
44] Трави й, мішаючи їх, заклинання Гекатині шепче.
45] Ось, голубою накидкою вкрившись, вона виступає
46] З-поміж улесливих звірів своїх ізсередини двору.
47] В Регій верстаючи шлях, у місто, що проти занклейських
48] Скель, незабаром торкнулася хвиль неспокійного моря.
49] Мов по твердому піску побережному, так вона легко
50] Синяву моря глибінь перебігла сухою ногою.
51] Тиха та скромна була під навислою скелею заводь —
52] Скілли улюблений схов. Од запеклості неба і моря
53] Німфа тікала туди, коли сонце, підбившись найвище,
54] Тіні гірських верховин і дерев найкоротше втинало.
55] Води затону цього каламутить богиня; отруту
56] Ллє чародійну туди і шкідливого кореня соком
57] Скроплює, й тричі по дев'ять разів повторяє, чаклунка,
58] Темні, лиш їй зрозумілі слова заклинальної пісні.
59] Скілла прийшла і пірнула до пояса в води затону.
60] Раптом, жахнувшись, довкіл живота свого бачить, неначе
61] Звірі якісь гавкотять. Як повірити їй, що ці пащі —
62] їй же належать тепер? Утекти, захиститись, відбитись
63] Хоче від лютих собак, але всюди з собою їх тягне.
64] Мацає поперек, ноги і стегна, усе своє тіло,-
65] Що не мацнула б, однак,— натрапляє рукою на хижі
66] Пащі й на пащах стоїть; животом, що наїжився ними,
67] Лоном, боками — на спини таких же натискує звірів.
68] Плакав закоханий Главк. Одвернувся від Кірки, що стільки
69] Злоби у зілля своє, помстившись над Скіллою, вклала.
70] Скілла ж лишилася там, і чаклунці при першій нагоді
71] Теж допекти постаралась, Улісса позбавивши друзів.
72] Потім ще й судна троянців на дно мала намір пустити,
73] Стала, проте, стрімчаком, що, зметнувшися грізно над морем,
74] Там височить дотепер; оминає його мореплавець.
75] Ось мимо Скілли й Харібди жадливої провеслувавши,
76] Тевкри зітхнули полегшено. Вже й побережжя Авсонське
77] Мріло, та вітер відніс їх аж ген до Лівійського краю.
78] Серце й свій дім там відкрила Енеєві жінка з Сідона,
79] Що розвела, приголомшена зрадою мужа-фрігійця,
80] Вогнище, ніби для жертви богам, і на ньому, шалена, [243]
81] Впала на меч гостролезий: підманута — всіх підманула.
82] Геть од піщаних земель і від міста нового подавшись,
83] В Ерікс прибув і, зустрівши Акеста гостинного знову,
84] Жертви складає Еней і вшановує батька могилу.
85] Судна, що мала спалить їх Іріда з веління Юнони,
86] Він одв'язав і покинув мерщій володіння Еола,
87] Землі, де сірка димить, і шпилі Ахелойових дочок,
88] Вабних Сирен; а судно, що стерничого втратило в морі,
89] До Інаріми наважився вивести, і до Прохіти,
90] Й до Пітекуз головерхих, що мають від жителів назву.
91] Батько богів у свій час, до лукавих і хитрих керкопів,
92] До віроломного, підлого роду ненависть відчувши,
93] їх у мерзенних тварин замінив, але так, щоб те плем'я
94] Схоже було на людей і не схоже на них одночасно:
95] Тіло немов обрубав їм; кирпатого носа приплюснув;
96] Наче прим'яв та порізав старечими зморшками лиця;
97] Від голови аж до ніг повкривав їх рудавою шерстю.
98] Там же й селитись велів, перед тим одібравши їм мову,
99] Щоб занімів їх язик,' що годився лиш для віроломства.
100] От вони й скрикують хрипло раз по раз, немов з пересердя.