268] Ось і повірте йому, що відстоював судна пеласгів, [226]
269] Що проти Трої й самого Юпітера виступив збройно!
270] Сам заявлю: виступав! Я не з тих, які звикли злобливо
271] Інших відсунути в тінь. Але хай на загальні здобутки
272] Не посягає один. Нехай кожного з вас пошанує!
273] Це ж Акторід ворогів одігнав обладунком Ахілла
274] Від кораблів, що згоріли б таки з їх захисником разом.
275] Певен до того ж Еант, що лиш він міг на Гектора вийти;
276] Ні владаря, ні вождів, ні мене не бере до уваги.
277] Хоч йому жереб сприяв, а піднявся він — тільки дев ятий.
278] Ну а який був вінець, чим скінчивсь, найхоробріший мужу,
279] Ваш поєдинок? Пішов собі, навіть без дряпинки, Гектор!
280] Мушу, хоч як мені важко, згадати "вам той нещасливий
281] День, коли грізний Ахілл, охорона данайців надійна.
282] Впав! Та ні жах, ні ридання, ні смуток мені в ту годину
283] Не перешкодив з землі його тіло піднять божественне.
284] Ось на плечах цих, кажу, на плечах цих Ахіллове тіло
285] Й зброю Ахіллову ніс — і тепер її хочу носити!
286] Є необхідні в мені — для такого спорядження — сили,
287] Єсть і снага, єсть і дух, що належно цю почесть оцінить.
288] І чи для цього богиня морська — лазурова Фетіда
289] Сином пишалась своїм, щоб цю зброю, небесний дарунок,
290] Витвір такого митця, одягнув неотесаний воїн?
291] Що йому скаже різьба на щиті? Чи б зумів розпізнати
292] Де Океан, де Земля, де Плеяди й Гіади вологі
293] Високо в небі зорять, де там Аркт, що не відає моря,
294] Де там є коло яке, де —— осяйливий меч Оріона.
295] Прагне тієї, тупий, на якій і не знається, зброї!
296] Твердить, що я хитрував, од війни ухилявся важкої,
297] Пізно в ряди наші став... Та йому й невтямки, що тим самим
298] Він посягає на честь величавого духом Ахілла.
299] Злочином хитрість назвав; ми з Ахіллом, виходить,— злочинці:
300] Люба дружина — мене; його — мати затримала люба.
301] їм попередні роки присвятили ми, вам же — наступні.
302] З ними спочатку ми разом були, а потому вже — з вами.
303] Що звинувачений я — не біда, коли в злочині цьому ж
304] Навіть Ахілла винять. Ахілла ж, меткий од природи,
305] Викрив Улісс. Та чи може Еант викривати Улісса?
306] Втім, не дивуймось йому, що своїм язиком, недоріка,
307] Так опоганив мене. Він і вам не одне тут закинув,
308] Сорому гідне: якщо Паламеда оскаржив я підло,
309] Значить, не кращі й ви, хто за це йому вирок виносив.
310] Та, щодо цього, то й сам Навпліад, на гарячім піймавшись,
311] Мовити й слова не міг. А про злочин його ви не тільки
312] Чули, а й бачили золото — підкупу доказ найкращий.
313] Що на Вулкановім Лемносі Пеантіад ще й сьогодні,-
314] В тому вина не моя. У цій справі — слово за вами:
315] Ви ж на те згоду дали. Я дораджував тільки, щоб хворий [227]
316] Був оддалік од війни, від доріг та трудів непосильних,
317] Щоб одпочинком зарадити спробував лютій недузі.
318] Вислухав — от і живе! Була щирою наша порада.
319] Врешті, й на користь пішла. Хоча друговії-й щирості досить!
320] Та, якщо тільки йому зруйнувати Пергам віщували,-
321] Не посилайте до нього мене! Хай ось син Теламона
322] Піде й зм якшить того мужа, який од недуги та гніву
323] Геть одурів, хай сюди хитромудро доставить шаленця!
324] їда скоріше розгубить ліси, Сімоент до верхів'їв
325] Хвилю помчить, а троянцям Ахайя подасть допомогу,
326] Ніж перестану грудьми вашу справу святу захищати,
327] Ніж заповзятість тупого Еанта на користь вам піде.
328] Хай, навісний Філоктете, завзявсь ти на мене, на друзів,
329] На владаря; хай прокльони погибельні сиплеш без міри
330] На мою голову вдень і вночі; хай одна в тебе думка:
331] Щоб, коли траплюсь тобі, насититися кров ю моєю,-
332] Щоб опинивсь я на місці твоїм, а ти — на моєму,-
333] Все ж попрямую в той край, і тебе таки витягну звідти,
334] й луком твоїм, якщо Доля сприятиме, заволодію,
335] Як удалось мені заволодіти пророком дарданським,
336] Як розгадав, що боги прорекли, що судилося Трої,
337] Як на виду в ворогів я Мі нерви фрігійської образ
338] Викрав із храму... Й зі мною Еант порівнятися хоче?
339] Без того образу нам не судилося Трою здобути.
340] Де ж видатний ратоборець Еант? Де хороброго мужа
341] Слово гучне? Щось принишк ти тоді. А я, бач, повинен
342] Помацки йти поміж чати ворожі, довірившись ночі,
343] Де звідусюди чигають мечі, й не тільки у Трою —
344] В замок високий проникнути мушу й богиню фрігійську
345] Викрасти з храму її й пронести через пильну сторожу!
346] Що, якби я не зробив цього? Ти й до сьогодні б намарно,
347] Теламоніде, носив у лівиці свій щит семишкірий!
348] В цю вже віддалену ніч я надійну кував перемогу:
349] Трою тоді я здобув, бо її здобуття підготовив.
350] Годі бурчати й кивати мені раз у раз на Тідіда,
351] Друга мого! До діянь тих і він, безумовно, причетний.
352] Ну, але й ти, коли судна щитом захищав, не один був —
353] З цілим загоном стояв. А мені — одного вистачало.
354] Він, якби добре не знав, що кмітливість цінніша від сили,
355] Що не одній лиш правиці твердій нагорода належить,-
356] Сам би її вимагав. Вимагав би й Еант розумніший,
357] І воївник Евріпіл, і славетного син Андремона,
358] Й Ідоменей "або ще й Меріон — його співвітчизник.
359] Міг би й Атріда старшого брат нагороди просити:
360] В кожного сильна рука, ха, хоч б'ються не згірше за мене,
361] В радах, однак, уступають мені! Тобі в битвах правиця
362] Служить; а я от на розум гнучкий покладаюсь охоче. [228]
363] Вся твоя сила — сліпа. На мені — про майбутнє турбота.
364] Ти ведеш бій, але час того бою Атрід визначає
365] Разом зі мною. Одним тільки тілом ти користь приносиш.
366] Розумом — я. І наскільки мистецтво керманича вище
367] Від весляра, а вождя — од вояки простого, настільки
368] Я над тобою піднявсь. Не рука має в тілі моєму
369] Першість, а розум, душа; саме в них — нездоланність Улісса.
370] Тож нагорода, вожді, хай прикрасить того, хто так пильно,
371] Стільки тривожних років був на варті загальної справи.
372] Хай увінчає заслуги мої цей почесний дарунок!
373] Труд уже йде до кінця; на заваді вже й Доля не стане:
374] Врешті здобув я Пергам, бо його здобуття підготовив.
375] Отже, благаю надіями спільними, стінами Трої,
376] Що незадовго впадуть, божествами, які захопив я;
377] Всім, що розважно нам тут доведеться ще, може, зробити,
378] Всім, на що з голим мечем одчайдушно ще кинемось, може,-
379] Звісно, якщо хоч на мить усміхнеться ще Доля троянцям,-
380] Кривди мені не зробіть! Коли все ж не присудите зброї,-
381] Дайте хоч їй!" — і вказав їм рукою на образ Мі нерви.