341] "Першою плугом кривим перелоги зорала Церера,
342] Першою — ніжну поживу й плоди принесла вона землям,
343] Першою — різні закони дала, найщедріша Церера.
344] Буду про неї співать. О, коли б тільки гідну богині
345] Пісню я скласти могла! Вона ж гідна, богиня ця, пісні.
346] Острів Трінакрія, дужих гігантів тіла пригнітивши,
347] Всім тягарем наваливсь на простертого долі Тіфея,
348] Що на небесний престол посягав, непомірно зухвалий.
349] Все ще пручається він, час од часу піднятися прагне,
350] Та авсонійський Пелор йому праву обтяжує руку,
351] Ліву — Пахін, а на ноги йому Лілібей навалився.
352] Голову Етна гнітить. Горілиць простягнувшись під нею,
353] Ротом пісок він і полум'я в люті страшній вивергає.
354] Часто цю темну вагу розметать намагається велет,
355] Гори високі й міста, сколихнувшись, із себе струсити.
356] Землю бере тоді дрож, і лякається владар безмовних,
357] Щоб не розверзлась вона, щоб у пітьму, бува, не прорвався
358] Сонячний день, нажахавши померлих тремтливії тіні.
359] Цим перейнявшись, імлисту оселю мерщій покидає
360] Владар і, ставши на повіз, запряжений чорними кіньми, [92]
361] Межі глибинні Сіцілії, пильний, почав обгїжджати.
362] Глянувши зблизька на все, заспокоївся трохи: обвалів
363] Ще не траплялось ніде. Та в той час із вершини своєї
364] Вздріла його Еріціна: крилатого сина обнявши,-
365] "Збройний соратнику мій, мої гордощі, сину мій! — каже,-
366] Стріли, що всіх ти пронизуєш ними, візьми, Купідоне,
367] Зброю несхибну, й у серце врази того бога, якому
368] Третя, остання за жеребом випала світу частина!
369] Тих, що на небі, богів і Юпітера, й тих, котрі в морі,
370] Легко впокорюєш ти й повелителя тих, котрі в морі.
371] Тартар лиш вільний. Чому ж материнської влади й своєї
372] Ти не поширив туди? Про третину ж бо світу ідеться!
373] Навіть на небі мене — і як це терплю я ще й досі! — м
374] Вже не шанує ніхто. Не така вже й Амурова сила.
375] Вже відступились од нас — чи не бачиш? — Паллада й Діана,
376] Діва із списом в руці. Дівувать буде й донька Церери,
377] Хай лиш допустимо те, бо й вона таку мрію плекає.
378] Ти ж, якщо ласка твоя, нашу справу владнай обопільну:
379] З дядьком богиню з'єднай!" Так Венера промовила. Він же
380] Миттю відкрив сагайдак свій і вийняв, як мати веліла,
381] З тисячі стріл лиш одну — найгострішу, яка найточніше
382] Била й найкраще лягала на лук, його волі покірна.
383] Ось, на коліно приклякнувши, він вигинає дугою
384] Ріг і стрілу гачкувату спрямовує Дітові в серце.
385] Неподалік од геннейських стін є глибоководне
386] Озеро, назване Перг. Голосів лебединих не більше
387] Чує, напевно, й Каїстр на хвилях, що мчать мерехтливо.
388] Ліс, мов вінком, оточив того озера плесо й від сонця
389] Дав йому захист, зеленим наметом над ним розіславшись.
390] Квітом барвистим багата земля там, а холодом — віти.
391] Вічна весна там стоїть. Поки в тому гаю Просерпіна
392] Рве то фіалки дрібні, то лілеї стрункі білосніжні,
393] Поки то кіш, то поділ свій наповнює ними завзято,
394] Прагнучи більше зібрати квіток, аніж будь-яка з подруг,
395] Владар підземний побачив її, закохався і викрав —
396] Ось як його підганяла любов! Налякавшись, богиня
397] Матір і подруг своїх (але матір частіше!) тужливо
398] Кличе. Коли ж розірвала вона біля шиї свій одяг,
399] Так і посипались зірвані квіти на землю, й такою
400] В неї наївність була, притаманна літам ще дитинним,
401] Що й за квітками вона по-дівочому стала тужити.
402] А викрадач на прудкій колісниці жене своїх коней,
403] Кожного з них називає по імені й часто шмагає
404] Темно-багряними віжками їх і по шиї, й по гривах.
405] Повз болота Палікійські Сірчані й глибокі озера
406] Коней жене він, де з тріщин земних прориваються води,
407] Де бакхіади, народ, що з двоморського вийшов Корінфа, [93]
408] Поміж нерівних гаваней двох заснував колись місто.
409] Між Кіанеєю і джерелом Аретуси пісейським
410] Є, наче взятий в кліщі, невеликий моря відрізок.
411] Там і жила — бо й саме джерело взяло назву від неї —
412] Вродою перша між німф у Сіцілії всій Кіанея.
413] Ось їм назустріч по пояс вона піднялася із хвилі
414] Й тут же, впізнавши богиню,— "Не пройдете далі! — гукнула,-
415] Зятем Церери не бути тобі проти волі богині!
416] Не викрадати — просить її мав ти! Коли щось велике
417] Зрівнювать можна з малим, то й мене покохав мій Анапіс,
418] Я не зі страху, одначе, побралася з ним — добровільно".
419] Мовила — й, руки рішуче розклавши, йому на дорозі
420] Стала. Скипів тоді гнівом Сатурній і громоподібним
421] Голосом крикнув на коней жахних, а тоді, замахнувшись,
422] Кручене берло владиче правицею, що було сили,
423] Кинув у вир — і земля сколихнулась, і в Тартар одкрила
424] Шлях, і в безодняву цю стрімголов понеслась колісниця.
425] А Кіанея, зажурена тим, що украдено діву,
426] Біль затаївши в душі за таку неповагу до себе,
427] Наче замкнулася в горі тяжкому, спливає сльозами:
428] В води прозорі, пливкі, що їх божеством була щойно,
429] Вже переходить сама; омліваючи, тоншає, м якне,
430] Гнуться у неї кістки, свою твердість утратили й нігті.
431] Те, що тендітним було, в першу чергу водою спливає:
432] Синяві пасма волосся, і пальці, і ноги, і стопи;
433] Потім, коли вже кінцівок не стало, в холодні потоки
434] Вся обернулася: спина, й боки, і рамена, і груди —
435] Никне уся на очах, гомінкими збігає струмками.
436] Врешті, й у жилах незвично тонких замість крові живої —
437] Ллється вода; вже нічого нема, чого б можна торкнутись.