Метаморфози

Страница 100 из 113

Овидий

176] Раз я вже в море відкрите пустивсь і прийняв у вітрило
177] Вільні вітри, то скажу: в усім світі ніщо не є стале:
178] Все тут пливе; що не виникне — те переміні підлегле.
179] Навіть невидимий час течією струмить ненастанно,
180] Мов невсипуща ріка: ні ріці, ні текучій годині
181] Не зупинитись вовік. Як за хвилею котиться хвиля,
182] Чуючи натиск сусідньої, кваплячи ту, що спереду,
183] Так і окрилена мить: утікаючи,— наздоганяє,
184] Кожного разу — нова: що було, те лишилось позаду,
185] Що виникає,— того не було. Кожна мить — це обнова.

186] Глянь, як утомлена ніч поступається місцем світанку,
187] Як розпромінений зводиться день після темної ночі.
188] Й небо одну має барву тоді, коли, сном оповите,
189] Все спочиває ще; іншу — коли на коні білосніжнім
190] Люціфер зійде ясний; а ще іншу — коли доручає
191] Фебові світ зарум'янений вранішня Паллантіада.
192] Навіть божественний щит, коли зрине з безодні земної —
193] В пурпурі, як і тоді — коли йде до безодні земної,
194] Світлий, проте, в вишині, бо природа стрімкого ефіру
195] Краща: від випарів, що над землею висять, він далеко.
196] Так і в нічної Діани однаковим бути не може
197] Вигляд — щодня вона в зміні постійній: коли розсуває
198] Коло своє, тоді більша, коли його звужує,— менша.

199] Глянь і на рік. Хіба й він обертанням своїм не чергує
200] Пір чотирьох, котрі й нашого віку наслідують пори?
201] Соками щедрий напровесні він, до малої дитини
202] Ніжністю схожий: зелений посів, насмоктавшись вологи,
203] Пнеться, тендітний, з землі, хлібороба надією тішить.
204] Все тоді буйно цвіте. Різнобарв'ям квіток живодайний
205] Луг виграє; ще суворої цупкості в травах немає.
206] Після весни, вже кремезніший, рік переходить у літо,
207] Зросту сягає юнак; ні багатством, ні силою жоден
208] Вік не зрівняється з ним, не буває палкішого віку.
209] Осінь іде йому вслід, молодого позбавлена палу,
210] Зріла, м'яка. Між юнацтвом і старістю рік, завагавшись,
211] Мірним стає. Сивина де-не-де вже сріблить йому скроні.
212] Потім жахлива зима підступає тремтливо-старечим
213] Кроком; або без волосся вона, або геть побіліла.

214] Так от і наші тіла перемін зазнають щохвилини,
215] Без опочинку: сьогодні ми інші, аніж були вчора.
216] Будемо й завтра не ті, що тепер. В материнському лоні —
217] Парость людини майбутньої — ми у свій час визрівали.
218] Втрутилась щедра майстриня-природа; у череві здутім
219] Довго селитись тілам не дала і з тісної домівки
220] Вихід упору дає їм — на вільне виводить повітря. [265]
221] Щойно побачивши світ, немовлятко лежить, слабосиле.
222] Згодом рачкує, немов не людина, а чотириноге.
223] Далі й на ніжки, хисткі ще й тремтливі, силкується стати-
224] Кроку не ступить, однак: потребує опори якоїсь.
225] Ось уже спритність у нього й снага... Вже відміряно стежку
226] Юності милої. Вже за плечима — середина віку,
227] Далі й до старості йде призахідної спадистим шляхом.
228] Никнуть, тим віком підточені, й занепадають колишні
229] Сили. Заплакав Мі лон постарілий, побачивши мляві
230] Руки свої, що колись були схожі до рук Геркулеса
231] М'язів потужністю, потім — обвисли, немов позсихались.
232] Плаче й Тіндара дочка, лиш у дзеркалі взріла старечі
233] Зморшки; навіщо було,— каже,— двічі мене викрадати?
234] Всепожираючих літ чередо, давнино завидюща!
235] Пустка за вами лежить: чого час своїм зубом торкнеться,
236] Все це на смерть прирікаєте ви — неминучу, повільну.

237] Втім, переміні й початки речей — елементи — підлеглі.
238] Отже, послухайте, що вам скажу я про їх переміни.
239] В світі, що вічно існує, чотири тіла родотворні
240] Містяться. Два з-поміж тіл тих, що світ населяють,— вагомі
241] Через тягар свій вода та земля — опадають додолу.
242] Два з них не мають ваги і, нічим не пригнічені, вгору
243] Линуть нестримно — повітря й вогонь, од повітря чистіший.
244] Хоч між собою вони помежовані,— все виникає
245] З них і до них же вертається знову: спливає водою,
246] Ставши рідкою, земля; у повітря легке переходить,
247] Розпорошившись у небі, вода; без ваги, щонайтонше,
248] Знов у високість повітря летить, заблищавши вогнями.
249] Потім усе йде зворотною стежкою: зверху — донизу.
250] Гусне вогонь, поки знов не перейде в щільніше повітря;
251] З нього — вода, а з тужавої хвилі — земля виникає.

252] Що не міняє обличчя свого? До обнови охоча,
253] Творить, чергуючи з формами форми, майстриня-природа.
254] Не пропадає, повірте, ніщо в неосяжному світі.
255] Все тільки змінює вигляд. Отож народитися — значить
256] В інше, ніж досі тривало, життя увійти, а померти —
257] Вийти з того, що триває, життя. Хай сюди щось потрапить,
258] Щось хай, можливо,— туди, але в цілому — все збережеться.
259] Довго в однаковій постаті — я переконаний — в світі
260] Не потриває ніщо: до Залізного від Золотого
261] Так ви, віки, перейшли; перемінна й місцевостей доля.
262] Де під ногою дзвенів суходіл, там я бачив розлоге
263] Море; де води були, там посушливі бачив я землі.
264] Від берегів оддалік залягали морські черепашки.
265] Десь на вершині гори стародавній однайдено якір.
266] Поле, родюче колись, од потоку стрімливого стало
267] Долом; зелені верхи після поводі канули в море, [266]
268] Де були здавна грузькі болота — вже пустелі жагучі.
269] Спрагою зсушений край мокляками довкіл просякає.
270] Тут дає витік природа джерелам новим, а натомість
271] Там. замикає старі. Скільки рік, лиш земля сколихнулась,
272] Ринуло з тріщин, і скільки пропало вже їх, пересохло!
273] Так от і Лік, що в одній із розщелин землі загубився,
274] Виплив далеко відтіль, собі витік новий проробивши.
275] Так Ерасін, повновода ріка, то струмить під землею,
276] То повертається знов у руслі на поля арголідські.
277] Так і місійська ріка: їй і річище звичне, й верхів'я,
278] Кажуть, набридли — й тече вже по-іншому, ставши Каїком.
279] Так Аменан: то пливе, течією пісок сіканійський
280] Збуривши, то засихає, замуливши устя джерельні.
281] Хвилю, придатну колись для життя, а тепер негодящу
282] Котить в Еліді Анігр, бо кентаври — якщо хоча трохи
283] Вірити давнім співцям — в його водах колись омивали
284] Рани, що луком наніс їм Геракл, нерозлучний із києм.
285] Ну а Гіпаніс, що в скіфських нагір'ях бере свій початок,
286] Чи не гіркий став од солі морської, колись прісноводний?