60] Жив там із Самосу муж. Він колись і свій Самос покинув,
61] І владарів: тиранії ненависник, із батьківщини
62] Сам на вигнання пішов. До всевишніх'осель він стрімкою
63] Думкою звитися міг. У природу речей, куди зором
64] Годі людині сягнуть, він очима душі пробивався.
65] Все, що збагнути зумів невсипущістю й силою думки,
66] Тим він ділився з людьми. Зацікавленим, що дослухались
67] До чарівних його слів, про початки великого світу,
68] Першопричини речей він розказував, т<5нко повчав їх,
69] Що таке бог, що-природа; звідкіль і сніги, й блискавиці,
70] Чи Громовержець гримить, чи вітри — в пошматованій хмарі,
71] З чого бува землетрус, чи в зірок є шляхи свої в небі,-
72] Скрізь проникав його зір. Від тваринного м'яса він перший
73] Нас відвернути хотів. З його уст велемудрих уперше
74] Слово злетіло таке, хоч не всі його, звісно, схвалили:
75] "Годі вже вам оскверняти ганебною їжею, люди,
76] Ваші тіла! Є ж і хліб, і плоди запашні, що вгинають
77] Віти дерев у садах; виногрона є, соком налиті,
78] Зелень солодка росте; є й така, яку жар із терпкої
79] Ніжною зробить на смак. Молока від кози та корови
80] Не відбере вам ніхто, ні квітками пропахлого меду. [262]
81] Щедро земля вам поживу м'яку та всілякі багатства
82] Сипле до ніг, пригощать може всіх без убивства та крові.
83] Навіть із звірів не кожен лиш м'ясом приборкує голод:
84] Кінь і рогата худоба, велика й дрібна,— травоїдні.
85] З-поміж тварин тільки ті, що крутий мають норов і дикий,-
86] Тигри вірменські рвучкі та до гніву шаленого схильні
87] Леви, ведмеді, вовки — ті кривавої учти шукають.
88] Дикість яка, далебі,— набивати утробу в утробу,
89] Тілом жадливим нагулювать жир, поїдаючи тіло,
90] Смертю того, хто живе, покріплятись, мов хлібом,— живому!
91] Серед пожитків стількох, що Земля, найласкавіша мати,
92] Людям дала, тебе тішить одне: ти впиваєшся хижо
93] Зубом у тіло чиєсь, поважаючи звичай кі клопі в!
94] Далі до того дійшло, що, не вбивши істоти живої,
95] Не наситиш, не вспокоїш нічим кровожерного шлунка.
96] Вік той, що з давніх-давен Золотим його люди назвали,
97] Тільки плодами дерев і рослинами жив, що землею
98] Сіялись без сівача, своїх уст не забруднював кров'ю.
99] Страху не знаючи, вільно літав собі птах у повітрі,
100] Заєць — тоді він не був ще лякливий — бродив серед поля.
101] Риба на гострий гачок не ловилась іще, легковірна.
102] Підступів ще не було, не вдавався ніхто до обману,
103] Мир панував доокіл. Хтось один, проте, зла зачинатель, '
104] Левам позаздрив, мабуть, не охочим до скромної їжі,-
105] Й сам у захланний живіт іще тепле зануривши м'ясо,
106] Злочину шлях відслонив. Од хижацької крові спочатку
107] Розгарячитись могло зачервонене кров'ю залізо —
108] Й досить було б і цього: якщо звір на життя наше важить,-
109] Можемо вбити напасника, й це не применшить нам честі.
110] Вбити — не значить, однак, за обідом його споживати.
111] Злочин ще далі пішов. Під ножем по заслузі, гадають,
112] Першою впала свиня: підриваючи в полі посіви
113] Рилом тупим, на врожай у селян відбирала надію,
114] Потім козел, що лозу надгризав, на жертовнику Вакха-
115] Месника випустив дух: поплатились обоє за шкоду.
116] В чому ж повинна вівця миролюбна, що наче й родилась
117] Для піклування про нас, що нектар нам у вимені носить,
118] Нас одягає у вовну пухнату, вівця, що живою
119] Більшу нам користь дає, ніж тоді, як зарізана буде?
120] В чому повинні воли — нелукаві, сумирні тварини,
121] Тихі й прості, що на світ появились для праці важкої?
122] Справді невдячний-бо той і не гідний дарів свого поля,
123] Хто, відіпрягши вола від кривого тяженного плуга,
124] Вб'є свого трудівника; хто натерту ярмом довголітнім
125] Шию, що стільки разів одновляв нею поле затвердле,
126] Жниво зібрав не одне, розтинає ударом сокири! [263]
127] Мало й того нечестивцям: до власного злочину, бачте,
128] Ще залучили й богів, бо повірили в те, що всевишні
129] Раді, коли під сокирою падає віл працелюбний!
130] Жертва, що й плямки на тілі не має, аж глянути любо,-
131] Врода нашкодила їй! — у стрічках різнобарвних, у злоті,
132] Край вівтаря вже стоїть; молитов наслухає спокійно,
133] Бачить, як їй поміж роги вплітають вінець колосковий —
134] Плід її праці — й, пронизана, кров'ю забарвлює лезо,
135] Може, помічене перед ударом ще в хвилі дзеркальній.
136] Тут же з гарячих грудей виривають живцем тріпотливі
137] Тіла частини — вказівок богів там ціукають, шалені!
138] Звідси (така вже в людини жадоба до згубної їжі!)
139] Звичай пішов споживати м ясне. Але годі вже, годі!
140] Кращими ("таньте, молю, до моєї поради схиліться!
141] Знайте, якщо хай шматочок воловини в вашому роті,-
142] Значить, їсте ви того, хто на ниві для вас же трудився.
143] Бог виголошує те, й за тим богом, що мною керує,
144] Йтиму, як личить іти. Свої Дельфи й ефір відслоню вам;
145] Віщим розсуну знанням розуміння людського вузини.
146] Про видатне, чого досі ніхто не досліджував, буду
147] Мову вести, про приховане. Мило між зорі високі
148] Злинути; мило, покинувши землю — оселю сонливу,-
149] В хмарі промчать, зупинитись на плечах могутніх Атланта.
150] Звідти дивитись униз, де никає, позбавлений глузду,
151] Люд то туди, то сюди, й переляканих видивом смерті
152] Так наставляти, розкривши шляхи невідхильної Долі:
153] Роде людський, кого смерть крижана споконві-ку жахає!
154] Марно страшать тебе Стікс, і пітьма, і слова неправдиві,
155] Витвір уяви співців, та оманного світу загрози!
156] Ваші тіла — чи в вогні похоронному попелом стануть,
157] Чи переміняться з часом у тлінь — не сприйматимуть болю.
158] Смерті не знає душа: залишивши оселі колишні,
159] Прийнята знов у домівку нову, вона житиме вічно.
160] Сам, пам'ятаю, в той час, коли Трою війська облягали,
161] Сином Пантоя, Евфорбом, я був, кому* в грудях застрягло
162] Ратище згубне, що в мене метнув ним з Атрідів молодший.
163] Щит я недавно впізнав, що колись у моїй був лівиці,-
164] Нині в Абантовім Аргосі, в храмі Юнони висить він.
165] Все — в перемінах; не гине ніщо. То сюди переходить
166] Дух мандрівний, то туди. Будь-яке він у світі займає
167] Тіло: з тваринного може в людське перебратись, а звідти-
168] Знову в істоту якусь увійти, тож не гине ніколи.
169] Так і податливий віск: набуваючи форм усіляких,
170] Він, хоча виглядом різний буває, весь час мовби інший,-
171] Завжди є воском. Ось так і душа є постійно душею,
172] Лиш переходить — так я навчаю — у постаті різні.
173] Тож хай захланний живіт не заглушить у вас милосердя. [264]
174] Не проганяйте споріднених душ нечестивим убивством
175] Із обігрітих осель! Ваша кров хай не живиться кров'ю!