574] Донька Еола в той час, про ті лиха не маючи гадки,
575] Дні відраховує й ночі; вже й одяг йому підбирає, ,
576] Вже розмірковує, як то й самій, щоб зустрінути мужа,
577] Краще вдягтись: на повернення має надію, сердешна!
578] Всім небожителям ладан коштовний тим часом палила,
579] Та найчастіше приходила в храм до богині Юнони —
580] Клала дари на вівтар, щоб її чоловік — потопельник! —
581] Горя в дорозі не знав, щоб додому щасливо вернувся,
582] Палко благала, щоб іншій, бува, не віддав переваги,-
583] З тих багатьох лиш в останньому їй пощастило благанні.
584] Більш не могла вже богиня терпіть, що за мертву людину
585] Просять її. Щоб звільнити вівтар свій од рук удовиці,-
586] "Віснице слова мого найвірніша, Ірідо,— сказала,-
587] Злинь якнайшвидше до Сну, що в печері живе дрімотливій,
588] І повели, щоб Кеїкову тінь він послав Алкіоні,
589] Щойно засне вона, хай їй у снах усю правду розкриє".
590] Мовила. Вісниця тут же вдягається в тисячобарвні
591] Шати й, широкого неба намет позначивши дугою,
592] Миттю помчала до Сну, в оповиту імлою обитель.
593] Неподалік од землі Кіммерійської, ген на відлюдді,
594] В скелі заглибина є, де покоїться Сон бездіяльний.
595] Феб ні ранковим туди, ні південним, ані призахідним
596] Променем не зазирне: перемішані хмари з імлою [201]
597] Там видихає земля; ні то ніч, ні то присмерк панує;
598] Горда дзвінким своїм співом і гребенем, птиця бадьора
599] Там не пробудить Зорі. Не порушать німотної тиші
600] Ні заповзятливі пси, ані гуси, від них ще пильніші.
601] Там не озветься ні звір, ані птах; потривожена вітка
602] Не шелесне, перемовок людських там ніколи не чути.
603] Спокій німий доокіл. І лише, десь у самих глибинах,
604] Тихо дзюркоче летейський струмок; шарудить камінцями,
605] Владно схиляє до сну шелестлива, м'яка його хвиля.
606] Маки розлого цвітуть, заступаючи вхід у печеру;
607] Безліч усякого зілля буяє; солодку дрімоту
608] Ніч з його соку бере й ним орошує тіняві землі.
609] Щоб на завісах не рипнули часом,— у цілому домі
610] Жодних немає дверей, та й порогів ніхто не пильнує.
611] Серед покою на ніжках ебенових темне високе
612] Ложе пухове стоїть, покривалом застелене чорним.
613] Там і простягує тіло розморене сну Повелитель.
614] А побіч нього довкіл — щохвилини у постатях різних
615] Безліч лежить сновидінь; їх не менше, ніж в полі — колосся,
616] В лісі — листків, а піску — на широкому березі моря.
617] Тільки-но діва ввійшла й відмахнулась од снів безтілесних,
618] Що не давали пройти,— її одяг, сяйнувши барвисто,
619] Світлом заповнив покої святі. Повелитель насилу
620] Заспаним оком повів і повіками сонно закліпав,
621] Декілька раз підборіддям, куняючи, вдарив у груди —
622] Поки очуняв. Опершись на лікоть, питає богиню —
623] Зразу ж пізнав її — з чим завітала. У відповідь чує:
624] "Снів Повелителю, наймиротворніший серед безсмертних,
625] Душ неспокійних цілителю, ти, що робочому люду
626] Силу до праці нової даєш, покріпляючи тіло! —
627] Хай сновидіння твої, що наслідуєш ними правдиве,
628] В місто Геракла негайно летять, у Трахіни й, прийнявши
629] Образ Кеїка, про лихо нехай сповістять Алкіону.
630] Так повеліла Юнона сама". Закінчивши, Іріда
631] Вийти спішить: бо не може й вона опиратись потузі
632] Темного сну; поки повністю ще не розслабилось тіло,
633] Високо в небо по тій же дузі різнобарвній майнула.
634] Сон же з юрби незчисленних синів своїх кличе Морфея,-
635] Він-бо міг будь-яку постать майстерно вві сні зобразити;
636] Краще від нього ніхто б не зумів передати так тонко
637] Вигляд — обличчя, ходу, навіть голос; в такій же одежі
638] Він появлявсь уві сні, та ще й слів добирав таких самих.
639] Міг він, однак, лиш людину наслідувать. Другий робився
640] Звіром, чи птахом, чи то довжелезною вився змією.
641] Ікелом бога цього називають боги несмертельні;
642] Люди — Фобетором звуть. Від цих двох відрізняється третій —
643] Фантас: той бог залюбки перевтілитись може у землю, [202]
644] Воду, поліно чи скелю — у будь-яке тіло бездушне.
645] Всі вони звикли царям і вождям серед ночі являти
646] Лиця свої. А до простого люду приходили інші.
647] їх оминув сивочолий і з-поміж братів лиш Морфея,
648] Щоб сповістити йому розпорядження доньки Тавманта,
649] Вибрав — і тут же, розморений млостю солодкою, знову
650] Голову низько схилив і занурився в ложе високе.
651] Ось уже лине Морфей, безшелесно махаючи в пітьмі
652] Темним крилом. За деякий час у краю гемонійськім
653] Він приземлився. Тут крила відклав і прийняв незабаром
654] Образ Кеїка, яким тоді був він,— блідий, синюватий,
655] На бездиханного схожий мерця, без одежі на тілі —
656] Став перед ложем жони безталанної; мокрою в нього,
657] Видно, була борода, та й з волосся ще хвиля струмила.
658] Тут він над ложем схиливсь і, слізьми оросивши обличчя,
659] Мовив: "Кеїка свого впізнаєш, нещаслива дружино"
660] Чи невпізнанним я став після смерті? Приглянься— впізнаєш,
661] Та замість мужа свого — тільки тінь перелітну віднайдеш.
662] Марно богам ти складала обітниці, люба дружино!
663] Я — вже мертвець! Тож усі сподівання твої — надаремні!
664] Бурею впав на судно серед моря Егейського буйний
665] Австер: побавився ним, та й розбив, ошаліло подувши.
666] Поки тебе закликав я раз по раз, мені, Алкіоно,
667] Хлюпала хвиля в уста. Не чужий, не стороння людина
668] Вістку таку принесли, не блукаючий поголос чуєш,-
669] Сам я, зазнавши на морі біди, свою долю звіщаю.
670] Встань же, дай волю сльозам, одягнися в жалобу, дружино,
671] Щоб неоплаканим я не зійшов у безрадісний Тартар!"
672] Ще й таким голосом бог говорив, що від першого слова
673] Мужа впізнала свого, та й сльоза по блідому обличчі
674] Справді котилася; він же так само й рукою поводив.
675] Зойкнула, бідна, вві сні і слізьми залилась. До Кеїка
676] Руки простягує, тіла ж нема: обіймає — повітря.
677] "Милий, куди ти?-гукнула.— Постій! Почекай на дружину!"
678] Й тут, потривожена голосом власним і з'явою мужа,
679] Очі розплющила — й миттю туди їх звертає, де щойно
680] Бачила мужа. Проте, її голос почувши, до спальні
681] Слуги прибігли з вогнем. Не побачивши більше Кеїка,
682] Б'є по обличчю себе, розриває на грудях сорочку,
683] Зранює груди; не дбаючи, щоб розпустити волосся,-
684] Рве його. А годувальниці, що вимагала пояснень,-
685] "Вже Алкіони,— каже,— нема, Алкіона пропала
686] З мужем своїм водночас. Не шукайте для мене розради!
687] В морі Кеїк потонув: його бачила я і впізнала;
688] Щоб не відходив, молила його, простягаючи руки,-
689] Тінню, одначе, він був. Але це — присягнутися можу —
690] Тінь мого мужа була. Та з обличчя, якщо запитаєш, [203]
691] Був не таким, як колись, не ясніли усмішкою очі —
692] Голий, смертельно блідий, з дотепер іще мокрим волоссям
693] Він об явився мені. Навіть місце вкажу вам, де щойно
694] Муж мій стояв (і шукала, сердешна, хоч сліду якогось).
695] Тут було, тут було те, що душа моя передчувала!
696] Чи ж не тебе я благала на милість вітрів не здаватись?
697] Чи ж не хотіла, коли ти по смерть свою все-таки рушив,
698] Разом з тобою плисти? Набагато було б мені краще
699] Вкупі з тобою: тоді б ні на крок, ні на мить я від тебе
700] Не відлучилась — однакову смерть прийняли б одночасно.
701] Нині я гину сама. Мене хвилі саму нині носять.
702] Хоч не на морі я — в морі тону. Я глухіша душею
703] Навіть од хижого моря була б, якби жити хотіла
704] Далі, скорботі такій намагаючись опір чинити!
705] Не опиратимусь, ні! Не покину тебе в твоїм смутку!
706] Вслід за тобою піду, й у могилі, якщо вже не урна,
707] То поєднає нас напис нагробний. Якщо не лежати
708] Поруч нашим кісткам, то хоч наші ймена будуть поруч".
709] Ще говорила б, та біль не давав. Не слова, тільки зойки
710] Чутно було. Час од часу з грудей проривалися схлипи.