871] Батько, помітивши здатність дочки, скориставсь нею радо: [153]
872] Знову й знову її продавав, а вона замінялась
873] То в кобилицю, то в оленя, то у корову, то в птаха.-
874] Так постачала весь час ненаситному батькові їжу.
875] Та коли й це він спожив, у своїй невсипущій жадобі
876] Тут же й нову підшукав для своєї хвороби поживу:
877] Взявся до членів своїх — шматувати почав їх і гризти,
878] Сам своє тіло, нещасний, живив, убуваючи тілом.
879] Годі про інших, однак, я ж бо й сам маю здатність, юначе,
880] До перемін, хоча й не безконечних: то богом буваю.
881] Як ось тепер мене бачиш, то раптом зів юся змією.
882] То перед стадом іду вожаком, запишавшись рогами,-
883] Сила моя в них була; одного з тих рогів нині в мене.
884] Бачиш — нема на чолі..." — й за цим словом зітхання почулись.
КНИГА ДЕВ'ЯТА
1] Чим засмутивсь тоді бог і чому в нього ріг одламався,
2] Просить Нептунів герой оповісти, й Потік Калідонський
3] Так розпочав, оповивши лозиною буйне волосся:
4] "Прикре бажання твоє, бо чи стане хвалитись боями
5] Той, хто поразки зазнав? Але в тій, хоч ганебній поразці.
6] Друже, не стільки ганьби, скільки честі в самому двобою.
7] Що переможець такий — це велика для мене розрада.
8] Може, до слуху твого донеслась хоч яка-небудь чутка
9] Про Деяніру, в колишні часи незрівнянну красуню?
10] Навперебій домагались її женихів цілі юрми.
11] З ними і я, залицяльник, подавсь до майбутнього тестя.
12] "Зятем,— кажу,— ти назви мене, сину ясний Партаона!"
13] Те ж саме мовив Алкід. Усі інші нам двом поступились.
14] Вабить Алкід його сватом — Юпітером, славою грізних'
15] Подвигів, що довелось йому з волі Юнони здійснити.
16] Я ж на те: "Сором,— кажу,— коли смертному бог уступає
17] (Богом тоді він не був ще). Ти бачиш мене, володаря
18] Вод, які схилами краю твого, розхвильовані, в'ються.
19] Не чужаком я приходжу до тебе в зяті набиватись,-
20] Я — твій земляк і твоїх володінь неабияка частка.
21] Гнівом Юнони, однак, як ось той, похвалитись не можу,
22] Тож і на подвиги йти — вибачай вже — не мав я нагоди.
23] Ти натякав, що Юпітер — це батько твій, сину Алкмени:
24] Значить, або ти — брехун, або він таки зрадив Юнону.
25] Батька в гріху материнськім шукаєш? Так ось: або з блуду
26] Ти народивсь, або вигадки це, що ти — син Громовержця".
27] Поки я так промовляю до нього, він скоса на мене
28] Дивиться й, ледве тамуючи гнів, що в очах заіскрився.
29] Словом таким обізвавсь: "Не язик, а рука — моя сила.
30] Ним можеш ти брати верх, ну а я — довіряю правиці!"
31] І наступає, хмурний. А мені, красномовному щойно.
32] Сором було відхилятися. Зняв я свій одяг зелений.
33] Витягнув руки вперед і, розправивши плечі широкі, [155]
34] Став, як належить борцю, усім тілом готовий до бою.
35] Той, зачерпнувши долонями порох, сипнув мені в вічі —
36] Й сам пожовтів од піску, що ним я його зразу ж обсипав.
37] То він за шию хапає мене, то за ноги проворні.
38] То, нападаючи з різних боків, лиш береться схопити.
39] Марно, проте, нападав: мене власна вага захищала.
40] Так от і скеля стоїть, хоч об неї запінені хвилі
41] Б'ють раз у раз,— не схитнеться вона, тягарем своїм горда.
42] То розійдемось на крок, то вже знов один одного борем,
43] Наче б у землю вросли, до кінця так стояти готові
44] Вперто, нога при нозі. На Алкіда грудьми навалившись,
45] Пальцями — в пальці, чолом — у чоло, що є сили, впираюсь.
46] Дужі бики так зійдуться не раз у завзятім двобої,
47] Щоб нагороду здобуть — усього пасовища оздобу,
48] Кращу з найкращих телиць, і тремтить, дивлячись на них, стадо:
49] Хто, перемігши, тепер вожаком буде,— годі вгадати.
50] Тричі Алкід од грудей своїх силою рук намагався
51] Груди мої відштовхнуть, але марно; лише на четвертий
52] Раз він обійми мої розірвав. Тоді, руку відвівши.
53] Вклав мене махом одним і на мене (брехати не буду)
54] Тут же всією вагою насів, так що (хочете — вірте,
55] Хочете — ні, все одно ж не до того веду я розмову, .
56] Щоб похвалитися) наче горою мене придавило.
57] Якось, рясним обливаючись потом, я руки насилу
58] Вивільнив: якось і груди звільнив од залізних обіймів,
59] Передихнути ж не міг: не дає супротивник зібратись
60] З силами — шию уже захопив. Ось тоді я коліном
61] Мусив торкнутись землі, а губами — пісок зачерпнути.
62] М язами слабший, ніж він, я до хитрощів тут же вдаюся:
63] Змієм роблюся в юнким, висковзаю із рук йому спритно.
64] Вже я повзу по землі, вигинаючи кільцями тіло,
65] Грізно шиплю і роздвоєний з пащі язик виставляю.
66] Над перевтіленням цим посміявся герой із Тірінфа:
67] "Зміїв бороти,— сказав,— це забава моя ще з колиски!
68] Стань хоч найбільшим із них, Ахелою, та гідрі Лернейській
69] Не дорівняєш: хоч як не тягнись, ти — дрібна її частка.
70] Множилась навіть од ран; із голів — а їх сто було в неї —
71] Ні однієї безкарно зрубать я не міг: на тім місці
72] Дві поставало, і вдвоє сильніша була її шия.
73] Все ж я приборкав її й полонив, хоч вона и поростала
74] Зміями, наче галуззям новим, од ударів — рясніша.
75] Хто ти такий проти неї? Підроблений змій, що чужою
76] Зброєю, бачте, грозить, під чужим заховавшись обличчям".
77] Мовивши, зверху, мов зашморгом, він мені пальцями стиснув
78] Горло, і вже я почав задихатися, наче у кліщах.
79] Якось я пальці великі просунув, щоб віддих зловити.
80] Марно старався, однак. Перевтілитись змушений втретє, [156]
81] Став я биком; заревівши, двобій вже биком починаю.
82] Той мене зліва схопив за підгрудок і мчить побіч мене.
83] Роги мені пригинаючи, поки я глибоко в землю
84] Ними з розгону не вбивсь, на глибокий пісок повалившись.
85] Мало того: він крицевий мій ріг, як тримав у правиці,
86] Так, наче гілку, й зламав і чоло божественне споганив.
87] Німфи річок освятили той ріг: його вщерть і плодами,
88] Й квітом пахучим наповнивши, Рогом достачі зробили".
89] Мовив, і тут увійшла, підібравши поділ, мов Діана,
90] Німфа, з прислужниць одна, що по плечах розпущені мала
91] Коси, й той ріг подала пребагатий; у ньому ж — дарунки
92] Осені: щедрі солодкі плоди, що вінчають гостину.