652] Різні розмови тимчасом ведуть вони, щоб подорожнім
653] Час непомітно спливав. Там, у закутку,-з бука цеберко
654] Вухом кривим на кілку, що в стіну був, забитий, висіло.
655] Воду нагріту в цеберко те ллють, щоб вони собі змили
656] Тіло пітне. Посередині — ліжко; у нього вербові
657] Поручні й ніжки. М який очерет-постіль заміняє.
658] Ще й застеляють його покривалом, котрим лиш у свято
659] Звикли вкривати постіль. Покривало — старе та плохеньке.
660] Тож, не гордуючи, слалось воно на вербовому ліжку.
661] Врешті, боги прилягли. Підіп'явшись, Бавкіда тремтливо
662] Столик до них підсуває, що ніжку мав третю коротшу.
663] Вирівняв їх черепок: господиня його під цю ніжку
664] Хутко підклала. Зеленою м ятою столик натерши,
665] Діви Мінерви двоколірний плід подала до обіду —
666] Терен осінній, що був заготовлений в осаді виннім;
667] Редьку, цикорій, оддавлений сир; біля нього поклала
668] Яйця, що в попелі їх підпекла на помірному жарі.
669] В глинянім посуді все це. Потому — прикрашений взором,
670] Також із глини, кратер вони ставлять, а побіч кратера —
671] Букові кухлі, всередині воском жовтавим политі.
672] Через хвилинку якусь уже подано страви гарячі;
673] Знову, хоча й не старі, на столі появилися вина.
674] Далі й вони поступилися місцем новій переміні:
675] Тут і горіхи, і сливи, й поморщені фініки, й смокви,
676] й свіжі, V широких кошах, запахущі плоди яблуневі,
677] й зірвані з лоз, що багрянцем взялись, виногрона солодкі,
678] Й меду стільник золотий. Над усім же — погідні та щирі
679] Лиця господарів, щедра — при вбогості дому — гостинність.
680] Бачать старенькі, однак, що в кратері вино непомітно,
681] Скільки б його не пили, самохіть відкілясь прибуває.
682] Страх огорнув їх, і, руки піднявши, слова молитовні
683] Стали шептати вони — Філемон боязкий і Бавкіда.
684] Просять, щоб їм вибачали за вбогість, за скромну гостину.
685] Був там один лиш гусак, їх садиби маленької сторож.
686] От вони й хочуть пожертвувать ним для богів милостивих. [149]
687] Він не давався, однак: виривався з-під рук їм і довго
688] Крилами бив, гелготів, і, нарешті, старих натомивши,
689] Якось забіг до гостей. Не дали вони скривдити птиці:
690] "Ми — невмирущі боги. Хай спіткає безбожних сусідів
691] Кара,— промовили,— ви ж не страшіться обоє: це лихо,
692] Праведні, вас омине, лиш виходьте з-під крівлі своєї
693] І на стрімкі верхогір'я, узвозами, слідом за нами
694] Разом рушайте!" Старенькі — не проти: з ціпком у правиці
695] Кроком непевним ідуть по стежині далекого схилу.
696] Близько й вершина була: вже напевно б туди долетіла
697] Пущена з лука стріла. Озирнулись обоє і бачать:
698] Діл затягнуло багном; понад ним — тільки їхня хатина.
699] Поки, зчудовані, тихо оплакують долю сусідів,
700] Хата стара, що й для двох затісна була,— їхня оселя,-
701] Храмом величним стає: де підпорки були, там колони,
702] Де була стріха гнила,— вже вилискує золото щире.
703] В мармур подвір'я вдяглось, а різьбою пишаються двері.
704] Словом ласкавим тоді до стареньких звернувся Сатурній:
705] "Що б ви бажали, скажіть мені, праведний старче, й дружино,
706] Мужа достойна свого". Пошепталися ті між собою,
707] І сповіщає богам Філемон обопільне бажання:
708] "Бути жерцями хотіли б ми разом, щоби доглядати
709] Храм ваш, а що прожили ми літа свої в мирі й любові,-
710] Хай нас одна упокоїть година, щоб я не побачив
711] Праху своєї жони; над моїм — щоб вона не хилилась".
712] Так усе й склалося їм: проживали вони при святині,
713] Поки снувалось життя. Та якось, уже геть підупалі,
714] Стали вони перед східцями храму, й про давні події
715] Мова між ними зайшла. Несподівано — бачить Бавкіда —
716] Зеленню вкривсь Філемон; придивляється старець: неждано
717] Зазеленіла й жона, і шумить вже над ним і над нею
718] Листя рясне. "Прощавай!" — він їй шепче. "Прощай!" — одночасно
719] Мужу шепоче й вона, та в цю мить, затягнувшись корою,
720] Тихнуть обом їм уста... Ще й нині вам житель тамтешній
721] Двоє сусідніх дерев, що сплелися корінням, покаже.
722] Вірив я тим дідусям (бо з якої б то речі брехали?),
723] Що сповістили про це. А до того ж і сам я на вітті
724] Бачив вінки. До них свій долучаючи, свіжий, сказав я:
725] "Дбають боги про побожних: шануй їх — і будеш у шані".
726] Мовив, і всіх захопила подія і сам оповідач.
727] Надто розчуливсь Тесей; про богів дивовижні діяння
728] Прагне послухати ще. До Тесея, прилігши на ложе,
729] Бог калідонський звернувсь: "Є істоти, герою хоробрий,
730] Що не міняють вже вигляду, раз переміни зазнавши.
731] Єсть і такі, що мінятись їм дано: таким є, Протею,
732] Ти, що живеш у морях, котрі землю тверду омивають. [150]
733] То юнаком тебе бачили люди, то левом, то диким
734] Вепром, то враз обертавсь у змію, що й торкнутись до неї
735] Страшно, то раптом рогами грозив, у бика замінившись;
736] Каменем часто робивсь, міг і деревом стати розлогим,
737] Іноді, хвилі пливкій уподібнившись, ти гомінкою
738] Річкою був, а не раз і вогнем, що в незгоді з водою.
739] Так і жона Автоліка. донька Ерісіхтона може
740] Постаті різні приймать. її батько, великий безбожник,
741] Жодного не вшанував олтаря запашистим курінням.
742] Кажуть, що й в гаї Церери дерева рубав святотатець;
743] Далі й незайманий ліс оскверняв нечестивим залізом.
744] Дуб велетенський там ріс, із розлогим гіллям, предковічний,
745] Сам наче гай — у стьожках, у присвятних табличках довкола
746] Та в плетеницях барвистих, ознаках прохань молитовних.
747] Часто дріади кружляли під ним у святковому танці,
748] Часто, побравшись за руки, хотіли кільцем охопити
749] Стовбур могутній, і тільки тоді, як було їх п ятнадцять,
750] Ледве змикалось кільце. А довколишній ліс простелявся
751] Так уже низько під ним, як під лісом довколишнім — трави.