81] Мовила так. А між тим годувальниця дум невсипущих —
82] Ніч западає, і визріла в темряві чорна зухвалість.
83] Першому спокою всі піддались, що розслаблює тіло
84] Після турботного дня. Потихеньку дочка проникає
85] В батькову спальню і — злочин нечуваний! — зрізує в нього
86] Згубний отой волосок. Нечестивою здобиччю горда,
87] Вже поспішає вона; залишивши позаду й ворота,
88] Станом ворожим (аж так на заслугу свою уповає!)
89] До владаря підійшла. Він здригнувсь на таку її мову:
90] "Пристрасть мене на цей злочин підбила: я, Нісова донька,
91] Скілла, тобі оддаю і свої, й свого батька пенати.
92] Жодної плати, крім тебе, не хочу. Візьми ж цей багряний
93] Волос, палкого чуття мого знак, і вважай, що не волос —
94] Голову батька вручаю тобі!" Й подає лиходійка
95] Міносу дар свій, простягши правицю. Та він одсахнувся
96] Вражено й так відказав на цей вчинок її небувалий:
97] "Геть хай із світу свого проженуть тебе жителі неба,
98] Нашого віку ганьбо! Хай земля відцурається й море!
99] Не потерплю ж я того, щоб колиска верховного бога,
100] Кріт, що є світом моїм, був притулком такому страхіттю!"
101] Мовивши те, ворогам переможеним видав закони,
102] Бо справедливість любив над усе, й повелів одв язати
103] Прив'язі й веслами гнати на Кріт мідноковані судна.
104] Скілла, помітивши з берега судна, збагнувши нарешті,
105] Що не отримати їй від вождя нагороди за злочин,
106] Слів для благань не знаходячи, гнівом страшним вибухає.
107] Руки простягши, кричить,— розлючена, простоволоса:
108] "Гей, чужоземцю, куди ж ти, куди ж ти пливеш без тієї,
109] Що над вітчизну, над рідного батька добро твоє ставить?
110] О безсердечний, куди ж ти, чия перемога — це злочин
111] Як і заслуга моя? Чи твоєї душі не зм'якшили
112] Дар мій, кохання моє? Не розчулило те, що тобою,
113] Тільки тобою живу? Бо куди ж нещасливій податись?
114] Може, в свій край? Він подоланий. Втім, коли б навіть був вільний,
115] Зрада туди мені йти не дозволить. То, може, до батька?
116] Він — мій дарунок тобі. Громадяни мене зневажають,
117] Та й для сусідів я — приклад жахливий. Вигнанкою світу
118] Стала я з тим, щоб один тільки Кріт мене міг прихистити.
119] Ти ж, коли шлях і туди перетнеш мені, тут залишивши,-
120] Значить, тебе не Європа зродила, а Сірти суворі,
121] Австрами гнана Харібда, вірменського краю тигриця.
122] Ти — не Юпітера син; твою матір, Міносе, викрав
123] Не перевтілений бик, все це — вигадки: справжнім биком був,
124] Диким до того ж, який і не відав ніколи любові,
125] Той, що тебе породив. Тож карай мене нині по праву,
126] Батьку мій, Нісе! Втішайтеся, мури, котрі я посміла [137]
127] Зрадити! Смертної кари за це, присягаюсь, я гідна.
128] Хай, проте, смерть заподіє мені хтось із тих, кого підло
129] Зрадила я! Чи ж тобі, кому злочин приніс перемогу,
130] Бути мені за суддю? Хай мій гріх щодо батька й вітчизни
131] Ляже на плечі твої. Тобі й справді до пари дружина,
132] Що, дерев яним зображенням хитро бика підманувши,
133] Плід понесла в своїм лоні подвійний. Але ж чи сягає
134] Голос мій слуху твого? Чи вітри тільки звук невиразний
135] Морем так само женуть, як і судна твої, о невдячний?
136] Хто б дивувався тепер, що бика замість тебе воліла
137] Взяти за мужа собі Пасіфая: ти більше мав люті.
138] Горе! Чого ж я стою? Веслярі вже розрубують, чую,
139] Хвилю дзвінку, а зі мною й земля моя вже відступає.
140] Та не поможе тобі, хто забув про моє добродійство,
141] Квапитись так: дожену й, за корму луковидну вхопившись,
142] Буду пливти, з кораблем нерозлучна". І стрибнула в море,
143] Вже й до корми дотяглася (жага їй примножила сили),
144] Вже он за кноським судном, невідчепна супутниця, в'ється.
145] Батько її спостеріг (перемінений в хижого птаха,
146] Він понад морем ширяв, жовтуваті розправивши крила),-
147] Тут же на неї упав, щоб ударити загнутим дзьобом.
148] Та ж, налякавшись, корму відпустила, вже падала в море —
149] й тут мов легкий вітерець їй не дав доторкнутись до хвилі:
150] Крила були — замінилась у птицю й вона, що на згадку
151] Про волосок, по-злочинному зрізаний, зветься "Кіріда".
152] Мінос, як тільки торкнувсь кораблями землі куретідів,
153] Сотню биків на жертовники вічним богам у подяку
154] Склав і в палатах своїх порозвішував здобич багату.
155] Роду неслава тим часом зросла: материнської зради
156] Свідченням явним була дивовижна двотіла потвора.
157] Вирішив Мінос усунуть цей сором зі спальні своєї,
158] В дім незвичайний його, під склепіння глухе, помістивши.
159] Сам винахідник Дедал, із митців найславніший у світі,
160] Звів цю будівлю складну: переплутавши знаки, химерним
161] Плетивом різних ходів будь-кому міг там око змилити.
162] Так от фрігійський Меандр течією прозорою в полі
163] В ється: то наче назад, то повзе вже вперед непомітно,
164] Хвилю зустрічну в потік свій приймаючи, вічно рухливий,
165] То до верхів'я свого, то до моря відкритого зверне
166] Хвилю грайливу, хистку. Так облудно й Дедал заплітає
167] Безліч усяких доріг; навіть сам із глибин лабіринте
168] Ледь до порога вертавсь: так ходи хитромудро петляли!
169] Там і загнали того, хто биком водночас був і хлопцем.
170] Там він і крові актейської двічі напивсь, але втретє,
171] З дев'ятиліттям новим, переможений, вже не напився:
172] Двері, що вдруге ніхто в них не входив, удруге побачив
173] Той, кого нитка вела рятівна з допомогою діви. [138]
174] Зараз же, викравши Міноса доньку, нащадок Егея
175] Морем до Дії подавсь, а супутницю кинув, жорстокий,
176] Там, на її побережжі. Заплакану, журну, самотню
177] Вакх пожалів, пригорнув. А щоб вічною поміж зірками
178] Славою діва втішалась,— вінок із чола її знявши,
179] В зоряне небо метнув; у повітряні звившись простори,
180] Лине — й мигтять, поробившись зірками, його самоцвіти.
181] Форму зберігши вінця, зупинивсь він, де два Геркулеси:
182] Той, що припав на коліно, і той, що в руці із змією.