723] От я в Афіни, Палладине місто, невпізнаний входжу.
724] Вже яв оселі своїй, але злочином навіть не пахне:
725] Дім чистоту береже, за господарем все тут сумує.
726] Вдавшись до хитрощів, якось проникнув я до Ерехтіди.
727] Глянув — і наче забув, що прийшов сюди брати на пробу
728] Вірність своєї дружини! Нелегко було не признатись,
729] Хто я такий і в обійми не взять її, як і годилось.
730] В смутку була. Та немає красуні, що з нею змагатись,
731] Хоч і смутною, могла б. До відсутнього мужа душею
732] Все поривалась. Отож уяви собі, друже, якою
733] Вродою сяла вона, якщо личила їй навіть туга!
734] Годі й злічить, скільки раз відхиляла вона соромливо
735] Спроби мої! Скільки раз повторяла: "Лише одному я
736] Вірна. І де б він не був — бережу насолоду для нього".
737] Хто б — якщо він при здоровім умі — не вважав, що подружню
738] Вірність доведено вже? Але я сумніваюся далі. [131]
739] Сам себе знищити взявсь: їй за ніч обіцяю заплату.
740] Так я прилип, розщедривсь, що неначе й вона завагалась.
741] Далі не втримавсь: "Піймалась-таки! — у долоні я сплеснув,-
742] Хитрий спокусник — твій муж. Ти в руках моїх нині, зрадлива!"
743] Та ж — ні півслова мені. Від ганьби занімівши та болю,
744] З дому підступного йде, покидає невдячного мужа.
745] Через облудність мою, проклинаючи рід чоловічий,
746] В гори глухі подалась, лісовій посвятилась Діані.
747] Я залишився один, і вогнем пройняло мене раптом
748] Аж до кісток. Я вину визнавав свою, я вибачався
749] І запевняв, що дарунки й мене до такої провини,
750] Врешті, схилити б могли, що піддався б і я такій звабі.
751] Довго її умовляв, поки, глум над собою помстивши,
752] Якось вернулась вона, й проживали ми в згоді солодкій.
753] Ще й піднесла мені дар,— наче б мало того подарунка,
754] Що повернулась сама,— гончака, що його віддала їй
755] Кінтія, мовивши: "Скільки б не бігло з ним — він буде перший".
756] З ним вона спис цей дала, що в руці його, бачиш, тримаю.
757] Конче довідатись хочеш про долю й того подарунка?
758] Слухай же. Випадок цей тебе, певно, здивує й зворушить.
759] Синові Лайя вдалося розплутати згубну для інших
760] Загадку-пісню-і, стрімголов кинувшись, ницьма лежала
761] Темна віщунка, забувши й сама свою мову двозначну.
762] Вчинків, одначе, таких не лишає без помсти Феміда —
763] Впало негадано й друге на Фіви в краю аонійськім
764] Лихо: селянам немає життя од лисиці, що важить
765] І на худобу, й на них. От зійшлись ми, сусіднє юнацтво,
766] Й сіті мисливські довкола полів розіслали широких:
767] Легко лисиця, однак, через ту огорожу плигала,
768] Над полотняним окрайком тенет вигинаючи спину.
769] Зграї собак напускали на неї, але вона птахом
770] Мчала собі жартома, залишаючи всіх їх позаду.
771] Лелапа — так називавсь мій гончак — почали домагатись
772] Одноголосно усі. Він з ошийника й сам гарячково
773] Рвався, хотів ремінець перегризти, жадаючи волі.
774] Щойно пустили з припону його — і ніхто й не помітив,
775] Де він. Одні лиш сліди на гарячім піску залишились.
776] Сам же він зник із очей. Не пролине так швидко в повітрі
777] З розмаху кинутий спис, ні розкручений пращею камінь,
778] Ні легкопера стріла, що з гортінського пущена лука.
779] Пагорб в околиці тій коршаком нависав над полями.
780] З нього було мені видно цю справді незвичну погоню:
781] То вже неначе впіймалась, то знов умикає хижачка
782] Псові з-під самих зубів; і біжить, хоча поле рівнинне,
783] Не навпростець, а петляє, описує коло — в оману
784] Вводить собаку мого, щоб на неї з розгону не вдарив.
785] Пес у хитрунки висить "на хвості, вже готовий у бік їй [132]
786] Ікла встромити, та ба! — тільки клацає даром зубами.
787] Я вже за спис ухопивсь був і вже ним почав у правиці
788] Звично гойдати; вкладаючи пальці в петельку ремінну,
789] Зір одвернув; але, перш ніж метнути, я знов перед себе
790] Глянув — і з дива завмер: серед поля два мармури бачу:
791] Той — наче мчить навздогін їй; а ця — наче все ще тікає.
792] Значить, хотів, щоб у тому бігу не було переможця
793] Бог, коли дійсно невидимий бог якийсь стежив за ними".
794] Те оповівши, замовк. "Але в чому тут списа провина?" —
795] Фок запитав. І відразу почув про вину того списа.
796] "Радість була для нас, друже, початком великого болю.
797] Слухай про неї спочатку. Приємно згадать, Еакіде,
798] Ті благодатні пошлюбні літа, коли, сповнені щастя,
799] Я — дружину кохав, а дружина — мене, чоловіка.
800] Спільна турбота про дім, обопільне чуття нас єднало..
801] Навіть Юпітер її б не привабив, закохану в мене,
802] Рівно ж і я б не піддався спокусниці, хоч би й Венера
803] Нею була, бо ж однаковий жар у серцях відчували.
804] Тільки-но сонце, розвіявши млу, осявало вершини,
805] Я спозаранку рушав з молодецьким завзяттям на лови.
806] В гори ні слуг я, одначе, не брав, ні собак, які звіра
807] Чули здаля; вузлуватих тенет не вантажив на коней —
808] Спис мені все заміняв. А коли вже втомилась правиця
809] Хижого звіра вкладать,— я шукав собі тіні, спочинку.
810] Милої в гості чекав із вологих долів — охолоди.
811] Про охолоду легку я в годину спекотливу мріяв.
812] Тільки її виглядав, коли зморений був,— охолоду.
813] "Де ти? Прилинь, легковійна! — любив я, бувало, співати,-
814] Злинь, найсолодша, на груди мої, поможи блукачеві!
815] Подихом тихим жагу пригаси, як не раз ти гасила".
816] Може, й ніжніші слова — невідхильна вела мене доля! —
817] Я кожен раз додавав. "Найсолодша моя насолодо!
818] Ти покріпляєш мене,— промовляв я звичайно,— ти пестиш,
819] Це через тебе горнусь до лісів я, шукаю відлюддя,
820] Спраглий, сухими вустами ловлю твоє свіже дихання!"