370] Мить — і здійснились богині слова: вже під хвилею бути
371] Любо їм: то з головою в глибоке болото пірнають,
372] То визирають з води, а то попливуть по поверхні.
373] Часто й на берег вилазять погрітись, і знов у холодну
374] Хвилю стрибають нараз, але й досі, забувши про сором,
375] В лайці вправляють свої язики; під водою сховавшись,
376] Далі гуртом лихословлять, зухвалі, хоча й під водою.
377] Хрипне вже голос у них, роздувається шия напнута.
378] Рот їх широкий ще ширшим стає від постійної сварки.
379] Голову, наче без шиї, з багна висувають огидну;
380] Спина зелена, біліє живіт, непомірно великий,-
381] Жаби, істоти нові, галасливо в намулі стрибають".
382] Щойно один оповів, що з лікійцями трапилось, інший
383] Розпочинає про те, як на флейті Палладиній з Фебом
384] Став до змагання сатир — і зазнав, переможений, кари.
385] "Що ж ти мене обдираєш із мене? — скричав.— О, якби-то
386] Флейти я зовсім не знав!" Але, поки він кається гірко,
387] Той йому стягує шкіру з кінцівок і з цілого тіла.
388] Ось він вже— рана одна, вже потоками крові стікає.
389] Видно й оголені м'язи на ньому. Нічим не прикриті
390] Напнуті жили дрижать; навіть нутрощі всі тріпотливі
391] Можна було врахувати й прозорі перетинки в грудях.
392] Плакали фавни над ним, лісові божества, котрі люблять
393] Села, й сатири-брати, й Олімп, що тоді вже був славний,
394] Плакали німфи й усі пастухи, що на тих верховинах
395] І густорунних овець, і рогаті стада випасали.
396] Вогкою стала врожайна земля, прийняла в своє лоно
397] Сліз легкобіжні струмки, всіма порами їх увібрала.
398] Потім, водою зробивши, на вільний їх вивела простір.
399] Ось вже до моря пливе, зберігаючи Марсія ймення,
400] В ється в стрімких берегах найчистіший з фрігійських потоків.
401] Після таких от сумних оповідок недавню подію
402] Люд пригадав. За Амфіоном тужать усі та за дітьми,
403] В гніві на матір, однак. Тільки Пелоп невтішно над нею,
404] Кажуть, ридав,— і на лівім плечі, коли в тузі великій
405] Одяг зірвав із грудей, показалася кістка слонова.
406] Та від народження він не такий був: плече його ліве
407] Не відрізнялось від правого. Батько своєю ж рукою
408] Сина посік; боги ж, за переказом, знов його склали,
409] Члени знайшовши. Лиш там, де з ключицею сходиться шия, [108]
410] Пусто було: не знайшли того кусника, й кістку слонову
411] Вклали туди — й нещодавно порубаний знову став цілим.
412] Ось вже споріднена сходиться знать, і міста, котрі ближчі,
413] Вже владарів, щоб ішли співчувать, виряджають у Фіви.
414] Аргос, і Спарта, і славне гніздо Пелопідів — Мікени,
415] І Калі дон, що тоді ще не був осоружний Діані:
416] Далі — Корінф, що багатий на мідь, Орхомен урожайний,
417] Патри й Мессена, що вславилась мужністю, скромні Клеони,
418] Пілос Нелея й Трезен, де потому Піттей укріпився,
419] Різні, крім того, міста, що їх Істм оточив двобережний,
420] З ними — ще й інші, які по той бік двобережного Істму.
421] Хто б міг повірить, однак? Не було тільки вас там, Афіни!
422] На перешкоді постала війна: надпливаючи з моря,
423] Вже вколо стін мопсопійських юрмились війська чужоземні.
424] Владар фракійський Терей, свій загін на підмогу привівши,
425] Геть одігнав їх і ймення своє перемогою вславив.
426] З ним поріднивсь Пандіон, і багатством, і силою знаний,
427] І знаменитістю роду (виводив його від Градіва),-
428] Прокну за нього віддав. Ні подружня Юнона, одначе,
429] Ні Гіменей, ані Грації край його ложа не стали,-
430] Лиш Евменіди для них запалили вогні похоронні,
431] Лиш Евменіди стелили постіль їм, а птах лиховісний —
432] Пугач — їх дім полюбив і квилив їм над крівлею спальні.
433] Саме той птах поєднав їх у шлюбі, зробив їх батьками
434] Саме похмурий той птах. Молодих, проте, гучно вітала
435] Фракія; вдячність богам виявляли й вони молитвами:
436] Дні ж, коли славному владарю милу дочку Пандіона
437] В дім привели й коли І тіс родився,— до свят прилучили.
438] Ось як нелегко пізнати корисне! Тітан променистий
439] Вп'яте вже рік через осінь провів по шляху коловому.
440] До чоловіка тоді, пригортаючись, мовила Прокна:
441] "Дай мені дозвіл провідать сестру, якщо ти мене справді
442] Любиш, або хай приїде сестра: що повернеться скоро,
443] Свекору пообіцяй,— чималим мені буде дарунком
444] Те, що побачу сестру". Незабаром володар на море
445] Судна спустити велів. І вітрилам, і веслам покірні,
446] В гавань Кекропа ввійшли вони, стали в Пірею на якір.
447] Щойно зустрілись,— правицею тесть свого зятя правицю
448] Дружньо потис, і по теплих словах почалася розмова.
449] Виклав Терей, з чим прийшов, що дружина йому доручила,
450] Й тут же запевнив, що гостю не буде затримувать довго.
451] Ось Філомела ввійшла, заяснівши вбранням, та ще більше —
452] Вродою; десь у лісах віковічних — не раз про те чуєм —
453] Саме такі, як вона, походжають наяди й дріади,
454] Звісно, якщо б у них шати подібні були і прикраси.
455] Глянув на неї Терей — і вогнем перейнявся, неначе
456] Колос сухий, коли жар хтось до нього притулить, немовби [109]
457] Зжовклого листя намет або стіг пересохлого сіна.
458] Гідна ж любові вона! Та й володаря вроджена пристрасть
459] Палить. Населення краю того до Венери охоче,
460] Тож і своєю, й своїх земляків пломеніє жагою.
461] Вже тільки те на умі в нього, як підкупити прислугу,
462] Як — годувальницю вірну схилити: саму Філомелу
463] Звабити хоче будь-що, хоч би мав поплатитися цілим
464] Царством, або ж її викрасти й потім стояти за неї
465] Збройно. На все б він, здається, в полоні любовного шалу.
466] Зважився — пристрасть палка йому груди вогнем ^роздирає.
467] Вже не терпиться йому. Про доручення Прокни раз по раз
468] Тестю нагадує, сам — про своє тільки дбає бажання.
469] Як промовляти — навчила любов, а надмірний свій запал
470] Тут же виправдує: так, мов, дружина мене наставляла.
471] Іноді пустить сльозу, ніби й плакати Прокна веліла.
472] Скільки ж то, світлі боги, нагромадиться ночі сліпої
473] В грудях людини! До злочину вперто йдучи, видається
474] Чесним Терей, а лукавлячи — ще й похвалу пожинає.
475] Хоче того водночас Філомела, й до батька ласкаво
476] Горнеться, просить його, щоб сестру їй відвідать дозволив.
477] Щастям своїм на нещастя своє, нерозумна, благає.
478] Стежить за нею Терей, вже в обіймах своїх її чує;
479] Бачить, як батька вона обціловує, висне на шиї —
480] І, мов смолою вогонь, так усім цим жагу ненаситну
481] Живить, і, скільки б разів не горнулась до батька,— він хоче
482] Стільки ж разів бути батьком,— чеснішим не став би, одначе.