526] Син Ехіона жене, проте, геть ясновидця старого.
527] Скоро підтвердились віщі слова-що сказав, те стається:
528] Лібер — вже тут! Всі вітають його, аж полями луна йде.
529] Квапиться люд — матері і жінки разом з чоловіками,
530] Бо таємничий обряд і незнатного, й знатного вабить.
531] "Що то за шал, змієродні, напав на вас, Марса нащадки,
532] Розум затьмаривши вам? — так Пентей їх соромить:— Невже ж то
533] Мідноголосий кімвал і покривлений ріг-ці марниці,
534] Весь цей обман, мають силу таку, що вас, котрим звичні
535] Меч бойовий, та сурма, та готові до бою загони,
536] Нині скорили жінок голоси і вином розігрітий
537] Безум, юрба сороміцька і пустопорожні тимпани?
538] Старці! Дивуюся й вам: подолавши море безкрає,
539] Тір тут заклали ви й тут поселили вигнанців-пенатів,-
540] Нині без опору піддаєтесь? А ви, хто сьогодні
541] В розквіті сил, мої друзі-ровесники,— спис, а не.тирс вам
542] Личить тримати в руці, не вінок, а шолом одягати!
543] Не забувайте, молю, від якого ви кореня вийшли!
544] Духом проймітеся змія того, що стількох одним махом
545] Сам один подолав! Він за озеро та за джерела
546] Згинув, а ви перемогу здобудьте для слави своєї!
547] Мужніх змій переміг, а ви, слабодухих прогнавши,
548] Батьківську честь захистіть! Та якщо не судилося далі [62]
549] Фівам нашим стоять, то хай воїни й пращі потужні
550] Мури зметуть, хай вирує вогонь, хай скрегоче залізо!
551] Ми б не соромились горя свого, нарікали б на долю,
552] Та не таїли б її, і за сльози ніхто б нас не ганив.
553] Нині ж-о сором! — хлопчині беззбройному коряться Фіви,
554] Хоч про війну він не чув, не тримав ні меча, ні повіддя,-
555] Кучері мастить усе та вінками чоло вповиває;
556] Носить коштовний багрець і вишивані золотом шати.
557] Я от за нього візьмусь (не юрміться лишень) і розвію
558] Всі ті про батька його та про таїнства вигадки-плітки.
559] Мав же сміливість Акрісій-владар: над оманливим богом
560] Він посміявсь, перед ним зачинивши аргоські ворота.
561] Тож чи Пентея й усі його Фіви той зайда злякає?
562] Гей же! — Велить він рабам.— До мене того верховода,
563] В путах міцних притягніть! Та мерщій мою волю сповняйте!"
564] Всі його хочуть отямити: дід, Атамант, умовляє,
565] Радять домашні'гуртом, щоб зухвалим не був, але де там —
566] Тільки дратують його; від тієї загайки ще більше
567] Лютість у ньому кипить, не пішла йому рада на користь.
568] Бачив я: мірно спливає потік, не знімаючи шуму,
569] Поки йому на шляху перешкода не стане, та хай-но
570] Трапиться стовбур якийсь або скелі відламок — він тут же
571] Піниться й рине, лютіший стократ, перепону зустрівши.
572] Ось посланці, всі в крові, повернулися. "Щось я не бачу
573] Вакха",— нахмуривсь Пентей. "Не знайшли його,— ті відмовляють.-
574] Лиш одного з його слуг і супутників ми захопили
575] Ось він. Ми руки йому, як велів ти, за спину звязали.
576] Вслід за Вакхом пішов він колись із Тірренського краю".
577] Глянув на нього Пентей ошаАілими з люті очима
578] Й тут же скарати хотів, але, гнів на хвилину згнітивши,-
579] "Ти, що сконаєш за мить,— проказав,— у науку для інших,
580] Як тебе звати, зізнайсь, як — батьків, із якого ти краю,
581] Що спонукало тебе до нового звернутись обряду?"
582] "Звуть Акетом мене,— відповів йому той незворушно,-
583] Вийшов з Меонії, ну а батьки мої — скромного роду:
584] В спадок ні клаптя землі, ні волів, щоб ниву орати,
585] Ні тонкорунних овець — не лишив мені батько нічого:
586] Вік свій убогим прожив. То гачком він, то в сіті щоденно
587] Рибу ловив і з води, пам'ятаю, тягнув, тріпотливу.
588] Так на життя заробляв, передав і мені те мистецтво,-
589] "Все, чим багатий я,— каже,— наступнику мій, спадкоємцю,
590] Нині тобі віддаю". А багатий він був лиш одними
591] Водами, їх і вважаю по батькові спадком єдиним.
592] Щоб на тих скелях, однак, окрай моря, вік не стриміти,
593] До мореплавства я взявся; стерном і вітрилами вправно
594] Міг повертать, на зірках визнававсь: де Коза Оленійська, [63]
595] Вісниця злив, де Тайгета, де Аркт, де понурі Гіади,
596] Звідки очікувать вітру, де гавань, для суден догідна.
597] Плив я на Делос якось. На весло налягаючи справа,
598] До побережжя Хіоського я підпливав. Ось і берег...
599] Легко стрибаю з судна — в пісок вогкуватий ногами.
600] Там ми й ніч провели. Непомітно рум'янцем Зірниці
601] Небо взялося. Прокинувшись, друзям велю по джерельну
602] Воду піти й на тропу, що веде до струмка, їх виводжу.
603] Сам вибігаю на горб, обмірковую, чим нас потішить
604] Вітер, і, друзів гукаючи, знов до судна повертаюсь.
605] "Ось ми!" — першим озвався Офельт, посміхаючись гордо:
606] З того безлюддя, мовляв, не з пустими вертаюсь руками.
607] Хлопця він берегом вів, що скидався на миле дівчатко.
608] Бачу, хлоп'я ледь бреде: чи то сон йому йти заважає,
609] Чи то вино; на лице його глянув, на одяг, на рухи —
610] Й тут же подумав собі: не людська це, не смертна дитина.
611] От і кажу я супутникам: "Хто з богів, ще не знаю,
612] В хлопця того замінивсь, та що бог він — у цьому я певний!
613] Хто б ти, одначе, не був,— не гнівися, сприяй нам у всьому!
614] Вибач і друзям моїм!" — "За нас ти дарма не молися!" —
615] Діктід мене перебив, що найшвидше з усіх на вершечок
616] Щогли вилізти міг чи вниз по шнурку зісковзнути.
617] "Справді!" — підтакнули й інші: .русявий Мелант, гострозорий
618] Сторож на носі судна, і Лібій з Алкімедоном,
619] І Епопей, що накази дає веслярам і в дорозі
620] їх бадьорить,— геть усіх одурманив до здобичі потяг.
621] "Не потерплю,— я гукнув,— щоб у нас на судні коли-небудь
622] Був полонеником бог! Моє вирішальне тут слово!"
623] З тим загороджую шлях їм собою. З усіх найлютіший
624] Гнівом кипить Лікабант: вигнанець із туського міста,
625] На чужині він за вбивство страшне відбував тоді кару.
626] Й поки стою, він мене кулаком (а бив молодецьки)
627] В горло вразив, і з судна вже на дно мав мене зіштовхнути,
628] Та серед линв корабельних повис я, хоча й непритомний.
629] Схвально гуде нечестивців юрба. Тоді Вакх (а це справді
630] Вакх був) неначе від окриків сон його, врешті, покинув,
631] Чи одшуміло вино, й до грудей відчуття повернулось,-
632] "Що це за галас? Що робите? Як, поясніть, мореплавці,
633] Тут опинивсь я? Куди завезти мене маєте намір?"
634] "Ти не хвилюйсь,— йому каже Прорей,— назви тільки гавань,
635] Де б ти зійти захотів, і прибудеш на землю жадану".
636] "В Наксос,— їм Лібер на те,— судна свого біг завертайте!
637] Там — оселя моя; вона й вас повітає гостинно".
638] "Згода!" — брехливі богами всіма присягаються й морем
639] І над оздобним судном мені парус велять піднімати.
640] Наксос праворуч лежав. Повертаю й вітрило праворуч.
641] Тут мені гнівно Офельт: "Чи ти глузду рішився? Що робиш?" [64]
642] Бачу, зам'ялись усі. А тоді почали: хто кивати,
643] Дехто й на вухо шепнув,— завертай, мов, негайно ліворуч!
644] Я остовпів. "Якщо так, хай судном,— відмовляю,— керує
645] Інший". І так од стерна відсахнувся й від темного діла.
646] Лаять мене почали всім судном, загули вколо мене...
647] Втрутивсь . тут Еталіон: "Виходить,— всміхнувся злобливо,-
648] Ти лиш один нашим щастям рядиш!" І ось, замість мене
649] Взявши кермо, в протилежний від Наксоса бік завертає.