391] Всі ці створіння беруть свого роду початок від інших.
392] Тільки одна себе сім'ям своїм же відновлює птиця —
393] Фенікс; в Ассірії так її названо. Ані травою,
394] Ані зерном не живе, тільки Мірри сльозами й амомом.
395] Фенікс, коли п'ять віків — своє повне життя — провікує,
396] Тут же злетіти спішить на верхівку тремтливої пальми,
397] Де й закладає гніздо собі кігтями й дзьобом блискучим.
398] Там він корицю кладе з колосками пахучого нарду,
399] Стелить і мірру жовтаву, й розтерту кору цинамона.
400] Потім сідає і в пахощах вік свій завершує довгий.
401] Кажуть, із тіла його появляється згодом нащадок —
402] Фенікс малий, кому суджено стільки, що й батькові, жити.
403] З часом, як тільки в повітря тягар він підняти спроможний.
404] Знявши гніздо з буйнорослої пальми, оселю вагому,
405] Вдячний, несе, і колиску свою, й свого батька могилу
406] В просторі неба. До міста долинувши — Гіперіона,
407] В Гіперіоновім храмі, при дверях, він ношу складає.
408] Втім, коли й це нас дивує, згадаймо ще тут про гієну, [269]
409] Про переміни, що їх зазнає вона: то як самиця
410] Втіху самцеві дає, то сама вже самиці шукає!
411] Є ще й така, яка живиться тільки повітрям, істота:
412] Щойно торкнеться чогось — таку й барву приймає відразу.
413] Рисей дала переможена Індія Вакху, що скроні
414] Гроном прибрав; що міхур їхній випустить, те на повітрі
415] Мов замерзає нараз або каменем робиться, кажуть.
416] Так і корали: коли на поверхню з води їх підняти,
417] Миттю затверднуть, м'які, наче трави, під хвилею моря.
418] Днина скоріше спливе і задиханих коней занурить
419] Феб у глибини морські, ніж про все, що змінило свій вигляд,
420] Я розказати б зумів. І часи поспішають мінятись:
421] Чи не на наших очах ті народи вбиваються в силу,
422] Інші — падуть. Так могутня колись і мужами, й скарбами,
423] Протягом десятиліття спроможна в боях проливати
424] Крові потоки, сьогодні хіба що руїнами знана
425] Троя, що замість багатств нам показує предків могили.
426] Славною Спарта була. Процвітали великі Мікени,
427] Вежі Кекропа стояли, міцні, й Амфіона твердині...
428] Спарта — це пустка тепер. Занепали високі Мікени.
429] Що таке нині, крім назви гучної, Едіпові Фіви?
430] Що, як не назву одну Пандіонові мають Афіни?
431] Чутка вже йде відтепер, що підніметься Рим дарданійський,
432] Той, що на березі Тібру, який з Апеннін витікає,
433] Під неосяжний свій дім закладає могутню основу.
434] Змін зазнає, отже, й Рим: розростаючись, він незабаром
435] Буде главою для світу всього! Така думка пророків,
436] Жереб таке провістив. Пам'ятаю, сумного Енея
437] В чорну годину зневіри й журби, коли Троя велика
438] Вже похитнулася, так підбадьорив Гелен, син Пріама:
439] "Сину богині, якщо не забув ти мого віщування,-
440] Знай, не безслідно впаде, бо не втратить тебе, наша Троя!
441] Пройдеш крізь полум'я люте й мечі; захопивши з собою
442] Рідних богів, мандруватимеш, поки для тебе й для Трої
443] Стане вітчизною інша земля, хай чужа, л°а прихильна.
444] Бачу вже місто, яке закладуть собі внуки фрігійські —
445] Міста такого нема, не було і не буде вже більше.
446] Різні вожді його силу плекатимуть довгі століття,
447] Владарем світу, однак,, тільки той його зробить, хто вийшов
448] З роду Іула. Ефірні оселі, нажившись на світі,
449] Він звеселить — той вихід з життя буде входом у небо".
450] Так ось. Гелен, пам'ятаю, Енея втішав, що виносив
451] З Трої домашніх богів. І сьогодні я радий, що рідні
452] Стіни ростуть, що поразка фрігійців пішла їм на користь.
453] Не відхиляймось, однак, наче коні, захоплені бігом,
454] Від межового стовпа! Саме небо й під ним усе суще — [270]
455] В змінах постійних, а також земля, як і все, на ній суще,
456] Значить, і ми, що є частками світу, й крім тіла важкого,
457] Маємо й душу крилату, легку, проникати спроможні
458] В різного звіра житло, заховатися в тілі худоби.
459] Не піднімаймо ж руки на тварин, що в тілах своїх, може,
460] Наших батьків, чи братів прихистили, чи просто людину,
461] Хай і не зв язану дружбою з нами,— лишім їх у мирі!
462] Не набиваймо нутра свого, люди, обідом Фієста!
463] Як до безбожного вчинку звикає, до кровопролиття
464] Той, хто, по шиї теляти залізом різким полоснувши,
465] Горло йому розтина, до хрипкого ревіння байдужий!
466] Той, хто зарізати й козлика може, дарма що голосить
467] Він, мов дитя, під ножем. Хто спокійно собі споживає
468] Птицю, котру годував нещодавно! До справжнього вбивства
469] Все це хіба не близьке, до насилля хіба не провадить?
470] Віл хай оре й до межі свого віку хай плуга дотягне.
471] Хай від Борея, що з півночі дме, нас вівця захищає.
472] Хай до дійниці спішать з переповненим вименем кози.
473] Сіті, капкани, пастки, хитромудре знаряддя мисливське —
474] Викиньте! Прутом клейким не заманюйте в сильця пернатих.
475] Годі вже й оленів пір ям лякать, що тремтить на мотузці.
476] Годі приховувать гострий гачок у солодкій принаді.
477] Можна вбивати тварин-шкідників, але тільки вбивати —
478] Страв не торкайтесь м ясних, споживайте лиш лагідну їжу!"
479] Цими засадами й іншими душу свою збагативши,
480] Кажуть, до рідного краю вернувсь і на просьбу загальну
481] Віжки правління над людом латинським до рук узяв Нума.
482] Під керівництвом Камен, у щасливому з німфою шлюбі,
483] Жертвоприношень обряд запровадивши, він од жорстоких
484] Воєн людей відучив і до .мирних занять залучив їх.
485] З часом і влада, й життя до межі підійшли — й за покійним
486] Нумою все чоловіцтво й жінки сумували; сльозами
487] Лацій спливав. А дружина померлого, місто лишивши,
488] На арікійські доли подалась і в лісах голосила
489] Так,що й Діану Орестову через той плач ненастанний
490] Важко було шанувать. Скільки раз її втишити брались
491] Німфи лісів та озер, скільки слів заспокійливих, ніжних
492] Мовили їй! Скільки раз невгомонну благав син Тесея:
493] "Годі! Май міру якусь: не тебе ж одиноку спіткала
494] Доля така. Озирнися на горе чуже — перетерпиш
495] Легше й своє. О, коли б то не я тебе в смутку твоєму
496] Прикладом власним розрадити міг! Та, на жаль, таки можу.