"Добридень, батечку. Як спочивали?" сказала господиня, підводячись з місця. Вона була одягнена краще, ніж учора, в темному платті, і вже не в спальному чепці, але на шиї все ж таки, було щось намотане.
"Добре, добре", казав Чичиков, сідаючи в крісло. "Ви як, матінко?".
"Погано, батеньку мій". "Як так?"
"Безсоння. Усе поперек болить, і в нозі, вище кісточки, так і крутить".
"Минеться, минеться, матінко! На це не треба зважати". "Дай Боже, щоб минулось. Я вже й салом мазала і скипидаром теж примочувала. А з чим чайку вип'єте? У пляшці фруктова".
"Непогано, матінко, покуштуємо й фруктової". Читач, я думаю, вже помітив, що Чичиков, незважаючи на ласкавий вигляд, говорив однак вільніше, ніж з Маніловим, і зовсім не церемонився. Треба сказати що в нас на Русі якщо і не наздогнали ще де в чому іноземців, то далеко випередили їх у вмінні поводитись. Перелічити не можна всіх відтінків і тонкощів нашого поводження. Француз або німець довіку не збагне й не зрозуміє всіх його особливостей і відмін; він майже тим самим голосом і тією самою мовою говоритиме і з мільйонщиком, і з дрібним тютюновим крамарем, хоч, звісно, в душі попадлючить у міру перед першим. У нас не те: у нас є такі мудреці, які з поміщиком, що має двісті душ, говоритимуть зовсім інакше, ніж з тим, у кого їх триста, аз тим, у кого їх триста, говоритимуть знову ж не так, як з тим, у кого їх п'ятсот, а з тим, у кого їх п'ятсот, знову ж не так, як з тим, у кого їх вісімсот, словом, хоч до мільйона дійди, все знайдуться відтінки. Припустімо, наприклад, існує канцелярія, не тут, а в тридев'ятому царстві; а в канцелярії, припустімо, існує правитель канцелярії. Прошу подивитись на нього, коли він сидить серед своїх підлеглих — та просто від страху й слова не вимовиш! гордість і благородство, і вже чого тільки не виражає обличчя його? просто бери пензель та й малюй: Прометей22, сущий Прометей! Дивиться орлом, виступає плавно, розмірено. І той самий орел, як тільки вийшов з кімнати і наближається до кабінету свого начальника, куріпкою такою поспішає з паперами під пахвою, що й не сказати. У товаристві й на вечірці, де всі невеликого чину, Прометей так і залишається Прометеем, а як тільки трохи вище за нього, з Прометеем зробиться таке перетворення, якого й Овідій23 не вигадає: муха, менший навіть за муху, здрібнів у піщинку! "Та це не Іван Петрович", кажеш, дивлячись на нього. "Іван Петрович на зріст вищий, а цей і низенький, і худенький, той говорить гучно, басить і ніколи не сміється, а цей чорт знає що: цвіріньчить пташкою і все сміється!" Підійдеш ближче, глянеш, справді Іван Петрович! "Ехе, хе!" думаєш собі... Але одначе ж вернімося до дійових осіб. Чичиков, як ми вже бачили, вирішив зовсім не церемонитись, і тому, взявши в руки чашку з чаєм і вливши туди фруктової, повів таку розмову:
"У вас, матінко, гарне сільце. Скільки в ньому душ?" "Душ у ньому, батеньку мій, мало не 80-т", сказала господиня: "та от лихо, часи погані, ось і торік був такий неврожай, що боронь Боже".
"Одначе мужички з вигляду дебелі, хатки міцні. А дозвольте, як прізвище ваше? Я такий неуважний... приїхав у нічну пору..."
"Коробочка, колезька секретарша"24.
"Щиро дякую. А на ім'я та по батькові?"
"Настасія Петрівна".
"Настасія Петрівна? гарне ім'я Настасія Петрівна. У мене тітка рідна, сестра моєї матері, Настасія Петрівна".
"А вас на ім'я як?" спитала поміщиця: "адже ви, мабуть, засідатель?"
"Ні, матінко", відповів Чичиков, посміхнувшись: "мабуть, не засідатель, а так їздимо у своїх справах".
"А, так ви покупець! Як шкода, справді, що я продала мед купцям, так дешево, а ось ти, батечку мій, у мене б, мабуть, його купив".
"А от меду і не купив би".
"А що ж саме? Хіба прядиво? Та й прядива ж у мене тепер обмаль: з півпуда тільки".
"Ні, матінко, іншого роду товарець: скажіть, у вас умирали селяни?"
"Ох, батечку, вісімнадцять душ!" сказала стара зітхнувши. "І помер усе такий славний народ, усе робітники. Після, правда, народилось, та що з них; все така дрібнота, а засідатель наїхав, подать, каже, сплачувати з душі. Народ мертвий, а плати, як за живого. На тім тижні згорів у мене коваль, такий умілий коваль і слюсарне майстерство знав".
"Хіба у вас була пожежа, матінко?"
"Бог боронив від такої біди, пожежа б ще гірше; сам згорів, батечку мій. Всередині в нього якось зайнялось, забагато випив, тільки синій вогник пішов від нього, увесь зотлів, зотлів і почорнів, як вугіль, а такий був вправний коваль! і тепер мені виїхати нічим, нікому коней підкувати".
"На все воля Божа, матінко!" сказав Чичиков зітхнувши: "проти мудрості Божої нічого не можна сказати... То відступіть їх мені, Настасіє Петрівно?"
"Кого батечку?"
"Та отих усіх, що повмирали".
"Та як же відступити їх?"
"Та так просто. Або хоч і продайте. Я вам за них дам гроші".
"Та як же, я, далебі, в тямки не візьму? Невже хочеш ти їх викопувати з землі?"
Чичиков побачив, що стара сягнула далеко і що неодмінно треба їй розтлумачити в чому річ. Кількома словами пояснив він їй, що передача або купівля буде значитись тільки на папері і душі будуть прописані мовби живі.
"Та нащо ж вони тобі?" сказала стара, витріщивши на нього очі.
"Це вже моя справа". "Та вони ж мертві". "Та хто ж каже, що вони живі? Через те й збиток вам, що мертві: ви за них платите, а тепер я вас увільню від клопоту й платежу. Розумієте? Та не тільки увільню, а ще й поверх того дам вам п'ятнадцять карбованців. Ну, тепер ясно?"
"Далебі, не знаю", повільно промовила господиня. "Адже я мертвих ніколи ще не продавала".
"Ще б пак! Це б схоже було на диво, якби ви їх кому-небудь продали. Чи ви думаєте, що з них справді є якась користь?"
"Ні, цього я не думаю. Яка там з них користь, користі ніякої немає. Мене тільки те й турбує, що вони вже мертві".
"Ну, баба, здається, твердолоба!" подумав про себе Чичиков. "Слухайте, матінко. Та ви подумайте тільки гарненько: адже ви розоряєтесь. Платите за нього подать, як за живого..."
"Ох, батечку мій, і не говори про це!" підхопила поміщиця. "Ще два тижні тому сплатила більш ніж півтораста. Та засідателя підмастила".
"Ну, бачите, матінко. А тепер тільки візьміть до увага те, що засідателя вам підмащувати більше не треба, бо тепер я плачу за них; я, а не ви; я беру на себе всі повинності. Я укладу навіть купчу за свої гроші, чи розумієте ви це?"