У двері легенько постукали.
— Заходь! — гукнув Джонні, гадаючи, що то Чак: мабуть, хоче запросити його проїхатись до Соммерсворта абощо.
Але то був не Чак. То був Чаків батько.
— Привіт, Джонні, — мовив він. На ньому були вицвілі джинси й стара спортивна сорочка навипуск. — Можна зайти?
— Ну звісно. Я думав, ви повернетесь пізніше.
— Шеллі подзвонила мені по телефону. — Шеллі була його дружина. Четсворт увійшов і причинив за собою двері. — До неї прибіг Чак. Заплакав від радості, як мала дитина. Сказав, що ви таки зрушили його з місця, Джонні. І що тепер у нього все має бути гаразд.
Джонні поставив склянку.
— Попереду ще роботи й роботи, — сказав він.
— Чак приїхав зустріти мене в аеропорт. Уже й не пригадаю, коли я востаннє бачив його таким радісним... Років у десять? Чи в одинадцять? Тоді я подарував йому малокаліберний пістолет, про який він мріяв п'ять років... Він там-таки прочитав мені вголос якусь замітку з газети. І зрушення... просто-таки неймовірне. Я прийшов подякувати вам.
— Дякувати треба Чакові, — сказав Джонні. — Він сприйнятливий хлопчина. Велику роль у тому, що з ним тепер відбувається, відіграє самоствердження. Він переконав себе, що це йому до сили, і тепер розвиває успіх.
Четсворт сів.
— Він каже, що ви навчаєте його переключати думку.
Джонні всміхнувся:
— Атож, схоже на те.
— Він зможе витримати тести?
— Не знаю. Буде страшенно прикро, якщо він поставить усе на карту й програє. Ті тести — досить важка стресова ситуація. Якщо його раптом заклинить, то буде неабиякий удар по психіці, і все може піти нанівець. А ви не думали про якісь добрі підготовчі курси? Як, приміром, у Пітсфілді.
— Виникала така думка, але, щиро кажучи, я вважав, що цим ми тільки відстрочимо неминуче.
— Оце якраз один із чинників, що породжують у Чака невпевненість. Він відчуває, що питання стоїть так: або — або.
— Я ніколи не тиснув на Чака.
— Свідомо — ні, я знаю. І він це знає. Але, з другого боку, ви людина,що досягла багатства й великого успіху, свого часу ви закінчили з відзнакою коледж. Отож, здається мені, хлопець почуває себе так, ніби йому треба вступати в гру одразу ж після Генка Арона .
— Тут я нічого не можу вдіяти, Джонні.
— Я гадаю, що за рік на підготовчих курсах, живучи поза домом, він зміг би ясніше уявити собі своє майбутнє, А наступного літа він хотів би попрацювати на одній з ваших фабрик. Якби це був мій син і мої фабрики, я б йому дозволив.
— Чак хоче попрацювати на фабриці? Чого ж він ніколи не казав про це мені?
— Щоб ви не подумали, ніби він до вас підлещується,
— Він сам вам таке казав?
— Так. Він хоче набути трохи практичного досвіду, бо вважає, що згодом це йому придасться. Хлопчина ж мріє піти вашими слідами, містере Четсворт. Тільки йому за вами гнатися й гнатися. Звідси й оті його комплекси, й труднощі з читанням. Він страшенно боїться невдачі.
Джонні трохи кривив душею. Щоправда, деякі натяки в Чака прохоплювались, про деякі речі хлопець навіть побіжно згадував, але він ніколи не звірявся так, як подавав це Джонні Роджерові Четсворту. Принаймні в розмовах. Та Джонні часом доторкався до Чака, і тоді йому дещо відкривалось. Він бачив фотографії, що їх хлопець носив при собі, і знав, як той ставиться до батька. Та були речі, про які Джонні ніколи б не розказав цьому приємному, але чужому чоловікові, що сидів проти нього. Чак просто таки ладен був цілувати землю під батьковими ногами. І за його позірною невимушеністю й упевненістю (цим він зовні дуже скидався на Роджера) ховалися страх і дошкульна таємна гризота, що йому ніколи не зрівнятися з батьком. Роджер Четсворт, почавши з десятипроцентного паю в старій, занедбаній вовнопрядильній фабричці, розвинув її в справжню текстильну імперію Нової Англії. Отож Чак вважав, що батькова любов до нього ґрунтується на вірі в те, що й він звершить подібне. Стане класним спортсменом. Учитиметься в престижному коледжі. Добре читатиме.
— Ви цілком певні, що все це саме так? — запитав Четсворт.
— Цілком певен. Але я дуже просив би вас, щоб Чак не дізнався про цю нашу розмову. Я ж відкрив вам не свої, а його таємниці. — І ви навіть не уявляєте собі, яка це щира правда.
— Гаразд. Про підготовчі курси ми з Чаком та його матір'ю поміркуємо. А тим часом візьміть. — Він витяг із задньої кишені штанів простий білий конверт і подав його Джонні.
— Що це?
— Розкрийте і побачите.
Джонні розкрив конверт. Там був чек на п'ятсот доларів.
— Е ні!.. Я не можу...
— Можете і візьмете. Я обіцяв вам премію, якщо діло піде, а свої обіцянки я виконую. Ще один чек ви одержите, коли будете їхати звідси.
— Та ні, містере Четсворт, я просто...
— Помовчте. І послухайте, що я вам скажу, Джонні...
Четсворт посунувся вперед. На обличчі його блукала невиразна, трохи загадкова усмішка, і Джонні раптом відчув, що може прозирнути крізь приємну зовнішність у самісіньке нутро цього чоловіка, який сам покликав до життя свій добробут — і гарний будинок, і садибу, і плавальний басейн, і фабрики. І, до всього того, страх перед читанням у свого сина, який можна віднести до істеричних неврозів.
— Я, Джонні, з власного досвіду знаю, що дев'яносто п'ять відсотків людей на цьому світі — просто інертна маса. Один відсоток становлять святі і один — непроторенні дурні. Решта три відсотки це люди, які роблять усе, на що вважають себе здатними. Я належу до цих трьох відсотків, і ви також. Ви заробили ці гроші. На моїх підприємствах є люди, які отримують одинадцять тисяч доларів на рік, даючи майже стільки користі, скільки цап молока. Та я не нарікаю. Я людина тямуща і цим хочу сказати тільки те, що я добре розумію рушійні сили нашого світу. Паливна суміш складається з однієї частини високооктанового бензину й дев'яти частин усілякого лайна. Ви — не з цих дев'яти частин. Отож кладіть гроші до кишені й іншим разом цінуйте себе вище.
— Гаразд, — мовив Джонні. — Як по щирості, то вони мені таки придадуться.
— Лікарняні рахунки?
Джонні пильно поглянув на Роджера Четсворта.
— Я все про вас знаю, — сказав той. — Невже ви думали, що я найняв би до свого сина репетитора, не довідавшись про нього?