Так, статтю в "Ньюсуїк" я читав. Те фото — ще з літньої прес-конференції в лікарні, тільки вони його пообрізали. Не хотіла б зіткнутися з таким у темному завулку, га? Святий босе (як любить казати твоя подружка Енн Стаффорд), бодай би їх краще не друкували, тих статей. Знов посипалися листи, листівки, бандеролі. Я тепер розпечатую і читаю тільки ті, на яких знайома зворотна адреса, а на решті просто пишу: "Повернути назад". Надто вже багато в них жалів і сподівань, ненависті, віри й невіри, і всі вони чомусь нагадують мені про маму, якою вона була в останні місяці свого життя.
Хай тобі не здасться, ніби я занепав духом, усе не так уже й погано. Просто я не хочу практикувати як екстрасенс, не хочу їздити в турне, мелькати на телеекранах. (Один сучий син з Ен-бі-сі якось роздобув наш номер і запропонував мені участь у їхньому вечірньому шоу. Чудова ідея, правда ж? Спершу Дон Ріклз когось обпаскудить, якась майбутня зірка покрутить задком, а потім я проречу кілька одкровень. І все це піде під соусом компанії "Дженерал харч"). Ні, лізти в таке л-а-й-н-о мені зовсім неохота.
Чого я справді жду не діждуся — це повернутися в Клівз-Мілзьку середню й тихенько викладати там мову та літературу, і щоб більш ніхто мене не чув і не бачив. А свої прозирання приберегти для футбольного чемпіонату.
Оце, мабуть, і все на сьогодні. Сподіваюся, ви всі — ти, Уолт і Денні — добре провели Різдво і тепер з великими надіями (принаймні Уолт, як судити з твого листа) зустрічатимете рік Великого Двохсотліття і нових виборів. Радий був дізнатися, що твого благовірного висунули в сенат штату, але тримай пальці схрещені, Сейро, бо 1976 рік не обіцяє бути тріумфальним для слонолюбів. Листи з подяками надсилайте до Сан-Клементе .
Батько шле тобі свої найширіші побажання й дякує за фотографію Денні, який йому дуже сподобався. Я теж бажаю тобі всього найкращого. Дякую за листа й за турботу, хоча й безпідставну, проте дуже зворушливу. Зі мною все гаразд, і я тільки й прагну скоріше запрягтися в роботу.
Із щирою приязню, Джонні.
Р. S. Ще раз прошу тебе, голубонько: покинь ти той клятий кокаїн!
29 грудня 1975 р.
Любий Джонні!
Мабуть, це найважчий і найприкріший лист, який мені випало писати за шістнадцять років адміністративної роботи в школі, — і не так тому, що Ви добрий друг, як тому, що Ви й з біса добрий учитель. Та хіба цим підсолодиш гірку пілюлю? Тож не варто й пробувати.
Учора ввечері в нас відбулося спеціальне засідання шкільної ради (з ініціативи двох членів, чиїх імен я не буду називати, але вони були й при Вас, то, думаю, Ви здогадаєтесь, про кого йдеться), і п'ятьма голосами проти двох ухвалено порушити клопотання про те, щоб скасувати Ваш контракт. Причина: Ви надто суперечлива постать, щоб бути корисним на ниві освіти. Усе це було так гидко, що я сам мало не подав у відставку. Якби не Морін і не діти, то, певно, таки подав би. Це неподобство, що не йде ні в яке порівняння з вилученням із шкільних бібліотек книжок "Кролику, тікай" і "Над прірвою в житі". Це справжнє паскудство. Від нього смердить.
Я їм так і сказав, але з однаковим успіхом я міг говорити мовою есперанто чи якоюсь тарабарською говіркою. Вони не хочуть нічого знати, крім того, що Ваше фото було в "Ньюсуїк" і "Нью-Йорк таймс" і що ота історія в Касл-Року пройшла по національному телебаченню. Надто суперечлива постать! Авжеж, тих п'ятьох старих шкарбанів куди більше турбує довге волосся учнів, ніж їхні знання, вони залюбки докопуватимуться, хто з учителів покурює "травичку", замість подбати про сучасне обладнання для шкільних кабінетів.
Я написав рішучий протест у велику раду і сподіваюся, що як трохи натисну на Ірвіна Файнголда, то й він підпише. Але я покривив би душею, коли б сказав, що є якась надія похитнути тих п'ятьох старих і змусити їх змінити своє рішення.
Моя щира Вам порада, Джонні: вдайтеся до адвоката. Ви підписали контракт з певністю, що дістанете цю роботу, отож я не сумніваюся, що зможете витягти з них покладену вам платню до останнього цента, незалежно від того, переступите Ви колись поріг Клівз-Мілзької школи чи ні. І дзвоніть мені коли тільки захочете.
Пробачте. Мені щиро жаль, що так сталося.
Ваш друг Дейв Пелсен
16
Джонні стояв біля поштової скриньки, тримав у руці лист Дейва Пелсена й не міг повірити власним очам. З носа в нього вихоплювались клубочки пари.
— Мерзота, — прошепотів він. — Яка мерзота...
Машинально, ще не усвідомивши всього до кінця, він нахилився глянути, яка там ще є пошта. Як звичайно останнім часом, скринька була напхом напхана. Лист від Дейва цілком випадково опинився зверху, і ріжок його витикався із шпари.
Благенький білий папірець, що затріпотів на вітрі, суворо приписував йому прийти на пошту и забрати бандеролі. Знов і знов бандеролі! Чоловік покинув мене в 1969 році, надсилаю його шкарпетки, скажіть мені, де шукати того негідника, щоб злупити з нього аліменти на дітей. Моє мале дитинча торік умерло від ядухи, надсилаю його брязкітку, напишіть мені, будь ласка, чи потрапило воно в рай; я не встигла його охрестити, бо чоловік був проти, і тепер у мене крається серце. Безконечне моління.
Господь дав тобі чудесний хист, Джонні.
Ви надто суперечлива постать, щоб бути корисним на ниві освіти.
У несподіваному нападі люті він заходився гарячково вигрібати із скриньки листи й цупкі пакети, упускаючи їх на сніг. І як завжди в такі хвилини, в скронях у нього двома темними клубками почав копичитися біль, щоб через деякий час затиснути голову в тугий обруч. По щоках його раптом поповзли сльози, майже одразу застигаючи на морозі блискучими крижаними доріжками.
Джонні нахилився й став підбирати упущені конверти. На одному з них він побачив розпливчастий крізь сльози напис жирним чорним олівцем: "Джону Сміту Лайно-Видцю".
Лайно-Видець — це він. Руки Джонні затіпались, і він упустив усі листи, в тім числі й Дейвів. Конверт повільно й плавно, як кленовий листок, полетів додолу і ліг серед інших догори лицевим боком" Крізь безпорадні сльози Джонні побачив запалений смолоскип — емблему школи, — а під ним девіз:
УЧИТИСЯ, НАВЧАТИ, ПІЗНАВАТИ, СЛУЖИТИ